Мегаполіс - пожирач душ

Автор/джерело -  © Тетяна БОДНЯ, Тетяна САТАЄВА, “ВВ” 

Більшість людей прагнуть жити у великому місті: пустіють села, райцентри. Мегаполіси, як гігантські вири, затягують у себе передмістя, а вже про окремих громадян і навіть цілі сім’ї говорити не доводиться.

Мегаполіс - це гіпертрофований соціополіс, що нищить людську свідомість

У великому місті легко отримати високооплачувану роботу, вивчити дітей, залучитися до культурних цінностей. Але, виявляється, мегаполіси - це ще свого роду пастка, Молох, якому приносяться в жертву людські душі. Недаремно так часто йде мова про «синдром великого міста», маючи на увазі під цим різні психічні розлади, страхи та фобії, властиві городянам.

Як виявляється, до них приводять не тільки постійний шум за вікнами, викиди та сморід, крадіжки та розбої, хамство, на яке обов'язково нарвешся за день, вуличні пробки, інфекції, про які в провінції навіть не чули, а ще безліч інших чинників.

Тут важко бути самим собою

Всі психологи і психіатри, з якими нам удалося поспілкуватися, вважають, що «синдром великого міста» - термін, властивий швидше художникам і письменникам, а не медикам: ні у одній науковій класифікації психічних хвороб його немає. Та все ж існує поняття психоекологія, а душевний стан людей, що живуть постійно в селі і в мегаполісі, дуже різний.

- У селі люди близькі до свого коріння, до землі, природи, - говорить керівник київського Центру психіатрії, психотерапії та практичної психології Євген Воронков.

- Вони простіше і легше відносяться до смерті, їм із покоління в покоління передаються стійкі моделі поведінки. Питання: «Як жити? Що робити? Хто я?», над якими ламають голови жителі міст, - перед мешканцями села переважно не виникають.

У містах же люди зорієнтовані на максимальний рівень досягнень, кар'єрне зростання, багато буквально зі штанів виплигують, щоб «бути на рівні». При цьому вони деколи нехтують своїми відвічними інтересами. Далеко не у кожної дитини питають, ким він хоче бути, його поспішають влаштувати в елітну школу, записати до кращого педагога, «поступити» у потрібний вуз. Іноді навіть одружити або видати заміж, «за кого потрібно»...

Батьки діють так, виходячи з глибинних страхів за долю дитини. Але їхня домінуюча гіперопіка часто формує неспроможну особистість. Звідси і високий рівень тривожності, властивої як батькам, так і дітям. Нерідко можна почути «ходжу на роботу, як на каторгу, моє життя прожите не так, як хотілося б». Зрозуміло, тут до неврозів або психічних розладів - один крок.

Самотність в натовпі

Не кращим чином на психіку людей в мегаполісі впливає їх роз'єднаність (хоча, здавалося б, вони скупчені, як у мурашнику). Перенасиченість комунікаціями в місті приводить до того, що ми просто перестаємо розмовляти один з одним, залишаючись наодинці зі своїми бідами, страхами, проблемами. Якщо людина захворіла, вона практично втрачає роботу.

Можна пригадати десятки випадків, коли люди після інфарктів лежали місяцями у своїй квартирі, вмирали без допомоги. Звідси у городян – гіпертрофований страх нещасних випадків, втрати роботи, смерті близьких.

Не йдуть на користь і множинні контакти. Людина вимушена мимоволі спілкуватися з десятками людей - в метро, на вулиці, під'їзді... Він може стати свідком чужої розмови, сварки, постраждати від хамства в магазині, злякатися автомобіля, що їде без правил, зовнішності бомжа...

- Місто - це епідемія психосоматичних розладів, депресій, пригніченості, - продовжує Євген Георгійович. - Залучених у багатолюдну водоверть громадян гнітить усвідомлення своєї незахищеності.

Автомобільні пробки, що так жахають киян - одна з характерних ознак мегаполіса

...У мегаполісі ми не ходимо пішки, прагнемо сісти в транспорті, цілий день висиджуємо на роботі, лежимо удома на дивані перед телевізором. Дослідження ж показали, що люди, ведучі активний спосіб життя, багато рухаються, менш схильні до стресів. Тобто, фізика працює на психіку, а психіка працює на фізіологію.

Вулицями ходять не люди, а маски

Лікарі часто стикаються з пацієнтами, що потрапили в пастки псевдокультури, - нав'язаних їм цінностей.

Усупереч своїй справжній натурі вони вимушені слідувати шкільним або клубним традиціям. Або зображати із себе, наприклад, якщо ти чоловік - «мачо», якщо жінка - «сексбомбу».

Культивується, на західний зразок, так звана «окейність». Посміхайся, говори, що у тебе все гаразд, щоб виглядати бездоганним. А свої реальні потреби така людина деколи задовольняє збоченим способом, «знаходить» себе в алкоголі, наркотиках, азартних іграх.

Останнім часом, як стверджують фахівці, значно зросла кількість пацієнтів із залежністю від ігор та Інтернету. Ці люди не просто грають у «стрілялки» або «бродять» Інтернетом, вони вирішують для себе якусь психологічну проблему.

В основному саме в містах можна зустріти дівчат-підлітків, хворих нервовою анорексією. Щоб схуднути, вони сідають на дієти, провокують блювоту після їжі. Вони чинять так, як їм диктує нав'язаний стереотип. Жінка, мовляв, повинна важити не більше 50 кг, інакше вона - «жирна корова»! Щоб відповідати «ідеалу», школярки знущаються зі свого тіла, інколи потрапляють у реанімацію.

Техніка і подвійна мораль

Що стосується конкретних фобій (страхи, які усвідомлюються людьми як щось хворе, обтяжливе, супроводжуються фізичними ознаками - жаром, підвищеним серцебиттям), так їх - непорахована безліч. Це й агорофобія - страх відкритого простору, натовпу, клаустрофобія - страх замкнутого простору. Люди з пригніченою психікою бояться жити в багатоповерхових будинках, спускатися в метро або підземні переходи, підніматися на ліфті. Городян узагалі обтяжує гіпертрофований страх смерті (своєї або близьких людей), яка, насправді, - швидше страх перед життям. Зустрічається і соціофобія - страх публічно проявляти себе на людях. Є люди, що побоюються зараження «ганебними», на їх думку, хворобами - СНІДом, сифілісом. Деякі ховають від усіх свій посуд, беруться за ручки дверей серветками, уникають тварин. Є ті, хто знаходить у собі тисячі хвороб, але ображаються, якщо їх посилають до психіатра....

У мегаполісах досить часто зустрічаються пацієнти з астенічним синдромом, синдромом хронічної втоми, нервовим виснаженням, неврастенією, симптоми яких виявляються в дратівливості, розладі сну, зниженні працездатності та пам'яті. В основі цього - явище так званої неусвідомлюваної психічної напруги. Справжньою карою нашого часу стала і депресія, яка останніми роками збільшилася в десятки разів. За прогнозом фахівців, до кінця цього - початку наступного десятиліття вона стане найпоширенішим захворюванням у світі.