Я не прощаю!

Автор/джерело -  © Петро МАСЛЯК, «Нова січ» 

І мертвим, і живим, і ненародженим українцям як в Україні, так і за її межами Послухайте, мої замучені голодом предки, промовляю я, коли ви спите у братських могилах сіл Устивиця і Зубівка на Полтавщині.

Михайлівська площа 25 листопада 2006 року

Надворі ніч 26 листопада. Сплять моя дружина і син. Я самотньо стою на кухні перед запаленою на підвіконні свічкою. Через дорогу в тумані тьмяно виблискують інші свічки, поставлені в багатоповерхових будинках. Лише кілька хвилин тому, коли я сидів біля комп’ютера, мене поглинула задушлива хвиля сорому, гніву і ненависті. На дисплеї висвітлилося, що «регіонали» і комуністи на чолі з прем’єром України не визнають голодомор геноцидом українського народу.

Нам — українцям є над чим замислитися. Ми сваримося одни з одним, а наші вороги консолідовані і одностайні. Нам треба об’єднуватися на єдино можливій основі, тобто на національній. Так, як це роблять, наприклад, євреї. Тоді ми не дозволимо ніяким зайдам-«інородцям», які нас щиро ненавидять, жити і процвітати на нашій землі. Нас не буде пожирати сором за те, що внутрішні і зовнішні вороги вже дійшли до того, що стверджують, ніби в українців, бачте, в 1932-1933 роках просто не було апетиту, а в країні, де природний голод просто в принципі неможливий, «не вродила» пшениця. Внуки і правнуки тих, хто мільйонами знищував українців шляхом найстрашнішого у світі мордування голодом, і нині верховодять у Москві, Нью-Йорку і Тель-Авіві. Заправляють вони всім і в Києві. Тому і нині відбувається прихована форма геноциду проти українців, яка маскується під науковою назвою «депопуляція».

Київські вікна 25 листопада 2006 року

Мої нещасні українські предки! Я звертаюся до вас з височини ХХІ століття. Я не забув хто і за віщо знищував вас у 1932-1933 роках, до того і після того. Моя маленька крихітко Марусю, тітка з материного боку, яка вмерла разом зі своїми дев’ятьма (!) братами і сестрами і своїм батьком, моїм дідом. Я ніколи вас не бачив. Мене не зігрівало ваше родинне тепло, бо вас знищили безжальні до українців кати. Тільки розповіді матері, яка дивом вижила разом з моєю бабусею, засвідчували мені, що в мене і в України вкрали майже всю родину. Це ти — Марусю, могла стати лікарем, вчителем, художником чи хліборобом. Народити гарних і працелюбних дітей. Так, як і твоя трирічна сестричка Орися. Так, як і твій чотирирічний братик Іван. Де ви нині? Де ваші знищені душі?

На цвинтарі в Зубівці Миргородського району на Полтавщині уже в 1960-ті роки ми з матір’ю не могли знайти їхню могилу. У родині матері з 14 осіб вмерло у 1933 році 10. За свідченнями моєї матері Здор Ганни Антонівни Маруся вмерла після того, як озброєні до зубів вгодовані росіяни з Костромської області, видрали з її маленького кулачка гарбузове насіння.

Мій рідний дядько Масляк Василь Андрійович, командир Червоної Армії, приїхав в 1933 році з Далекого Сходу у відпустку додому. На кордоні з Україною його зустріли «заградительные отряды».

«На Украину нельзя», — сказав йому старший. — Давим хохлов, — засміявся він, сприйнявши мого кирпатого і вилицюватого дядька за свого. Вищий чин і рішучий характер дозволили дядькові Андрію прорватися в Україну. Те, що побачив там він, людина, яка пройшла всю війну, не міг ніколи пізніше описати словами. У рідній Устивиці Великобагачанського району люди їли людей! Навколо 12-тисячного козацького села Устивиця теж стояв «заградительный отряд». На запитання дядька-офіцера, коли знімуть військову облогу, вгодований командир сказав, що це відбудеться не раніше, «как сдохнет последний хохол». Залишилося менше трьох тисяч осіб.

Звертаюся я і до замучених «братами» батьків, братів і сестер моєї розумної тещі Ткачук Ганни Мусіївни, яка якимось дивом пережила голодомор-геноцид у відомому селі Тарган Володарського району Київської області. Все село вимерло, а її зняли з мертвої матері похоронні команди і віддали до дитячого будинку. Так вона все життя і не знала, скільки братів і сестер у неї вмерло.

Я не прощаю! Я ніколи не прощу катам моїх рідних, бо вони так і не покаялися. Відмовляються каятися і їхні внуки та правнуки. А раз так, то знову будуть сіяти зло і ненависть у світі. Я знаю, що багато українців так і не зрозуміють, про що я хочу сказати. Але дуже добре мене зрозуміють наші вороги. Пам’ятайте ж, я не прощаю!...

Петро МАСЛЯК,
віце-президент Академії наук вищої школи України

Масляк Петро Олексійович

Економіко-географ, професор кафедри географії України, доктор географічних наук.

Народився в 1948 році в місті Миргороді Полтавської області.

В 1971 р. закінчив географічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Понад 7 років працював учителем географії в середній школі. З 1977 р. - в Академії наук України. З 1984р. - в Київському університеті імені Тараса Шевченка. Нині професор кафедри географії України, завідувач відділом геополітики та геостратегії Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти та науки України.

Основний науковий інтерес - територіальна організація суспільства, геополітика, українознавство, країнознавство, топоніміка, методика викладання географії.

Має близько 200 наукових і науково-публіцистичних праць. Співавтор книг “Географія України” (1992 р.); “Географія України”: пробний підручник для 8-9 класів середньої школи (1996 р., 1997 р., 1998 р., 1999 р., 2000 р.); “Географія: завдання та тести” (1993 р.); “ Хрестоматія з географії України” (1994 р.); “ Географія” (1995 р.); “Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу” (1996 р.); “Географія у запитаннях і відповідях” (1997 р.); “ Робочий зошит учня з географії України” (1997 р.); “Географія: навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів” (1998 р.); “Як експортувати в Україну”, португальською мовою (1998 р.); “Географія Африки” (2000 р.); “Методика викладання географії” (2000 р.); “Екологічна та соціальна географія України” (2001 р.); “Автор навчального посібника “Географія України” (2000 р.) та державного стандарту загальної середньої освіти з географії.

Читає курси: “Методика викладання географії в школі”, “Рекреаційна географія України”, “Економічна і соціальна географія України”.