Туркменістан на порозі війни

Автор/джерело -  © proUA 

Смерть беззмінного лідера і керівника Туркменістану Сапармурада Ніязова позначила на карті колишнього Союзу ще одну гарячу точку.

Авторитарне правління Туркменбаши фактично не залишило після нього альтернативних лідерів і політичних сил, які змогли б якщо не стати новим політичним локомотивом країни, то хоча б продовжити його справу.

Ряд експертів неодноразово відзначали проблеми із здоров’ям туркменського лідера. Впродовж останніх років Ніязова регулярно обстежували німецькі медики.

Стан здоров’я Президента Туркменістану викликав занепокоєння, оскільки з початку 90-х років ряд захворювань, інформація про які просочувалася в пресу через сувору державну цензуру, уже давав приводи для песимістичних прогнозів. Так, відомо, що в 1994 році Ніязову видаляли тромб на нозі, в 1997 році він переніс операцію на серці, а в лютому 2000 року також проходив лікування, про яке відкритої інформації немає.

У лютому 2005 року Ніязов переніс операцію на лівому оці, проведену групою німецьких офтальмологів. До цього можна додати проблему відкладення солей в стопах ніг, системний атеросклероз, ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, хронічне порушення кровообігу, атеросклероз судин нижніх кінцівок, енцефалопатію і тромботичну хворобу нижніх кінцівок, про які можна судити на підставі симптомів, про які повідомляло державне інформаційне агентство «Туркмендовлетхабарлари». Фактично можна стверджувати, що смерть Ніязова була спровокована серцево-судинними захворюваннями.

Смерть «батька туркменського народу» поставила на порядок денний питання про те, хто замінить Ніязова на посту глави держави. Жорстка внутрішня політика Туркменбаши не залишила практично жодного лідера, здатного претендувати на керівництво країною. У Туркменістані практично відсутня партійна система. Більшість партійних лідерів, як пише опозиційна преса, просто зникали, так само як і державні чиновники, які занадто активно дбали за власну популяризацію серед населення.

Розмови про можливу кончину Ніязова почалися в липні 2006 року, коли Президент Туркменістану делегував повноваження на проведення переговорів на державному рівні своєму синові Мураду. Слід зазначити, що Мурад раніше уже був помічений в політичному житті Туркменістану, проте різкий старт політичної кар’єри Мурада був зупинений його батьком, який дистанціював його від державних справ і, з чуток, навіть заборонив йому жити в Туркменістані. Отримавши друге громадянство РФ, з 1993 року Мурад займався бізнесом в Москві, занурившись в будівництво готелів, торгівлю каракулем і бавовною, а також продаж туркменського газу. Там же він вдруге одружився з Вікторією Гоголєвою, уродженкою Одеси.

Проте претендувати на президентський пост Мураду заважають відразу декілька речей.

По-перше, Мурад Ніязов не володіє такою харизмою і авторитаризмом, як його батько, що навряд чи дозволить йому мирним шляхом отримати цей пост. По-друге, за Мурадом тягнеться шлейф невеликих скандалів, пов’язаних з його безладним життям, як, наприклад, програш в іспанському казино в 1998 році 12 мільйонів доларів США.

По-третє, маючи економічний досвід, Мурад мало знайомий з політикою і не має необхідної політичної підтримки. Єдине, що може допомогти йому в отриманні президентського крісла, – східна традиція спадкоємності.

Ще менші шанси у позашлюбного сина Ніязова Бердимухаммедова, який обіймав посаду віце-прем’єра країни. Факт перелюбства навряд чи додасть «плюс» при всіх перевагах цього політика. Та й особливою популярністю серед народу він не користується. Одна з найвпливовіших осіб – Реджеп Сапаров, заступник голови Народної Ради (Халк Маслахати), – був засуджений самим Ніязовим і відбуває покарання. Всі його «зв’язки» також арештовані або звільнені з посад, таким чином, він не має необхідної бази для балотування на пост Президента.

Така ж доля спіткала ще одного можливого кандидата на президентський пост – першого віце-прем’єра Курбанмурадова, який був репресований в травні 2005 року у справі «Туркменнафтогазторгу». У цьому сенсі на першу половину літа 2005 року в країні не залишилося жодного можливого наступника, окрім Мурада Ніязова і опозиційних лідерів у вигнанні.

Опозиційний рух Туркменістану на сьогодні являє собою коаліцію Об’єднаної Демократичної Опозиції Туркменістану, Республіканської партії, Руху «Ватан», які об’єдналися в 2003 році в єдину організацію Союз Демократичних сил Туркменістану (СДСТ). Проте туркменська опозиція не здатна об’єднатися і не користується підтримкою бізнес-кіл.

Майбутнє Туркменістану бачиться здебільшого в чорних фарбах. Значні ресурси, якими володіє Туркменістан, очевидно, викличуть запеклу боротьбу за контроль над ними.

Проте відсутність загальнонаціональних лідерів приведе до ставки на децентралізацію країни і підвищення ролі регіональних кланів в державному управлінні. При цьому, очевидно, спостерігатимуться процеси, схожі з аналогічними в Афганістані, – ставка на племінних лідерів і автономізація окремих тейпів. Це своєю чергою може привести до збройних зіткнень і громадянської війни в Туркменістані. Найбільш очевидним виходом для місцевих лідерів стане або федералізація країни, або її розділення на кілька автономій.