Україна. Голодомор 20-х.

Автор/джерело -  © Леонід Ямковий, “МОЛОДЬ УКРАЇНИ” 19.01.2006 

Правий погляд на лівацьку діяльність Володимира Ульянова-Леніна.

Людство знало чимало кривавих правителів. Та всі їхні лиходійства разом узяті тьмяніють перед тим, скільки зла приніс Росії, а Україні особливо, вождьк омуністів Ульянов (Ленін). Я стверджую це не в традиційному для сьогодення політичному запалі. Цей висновок зробив 25 років тому на основі власних досліджень. Йдеться про голодомор 1921-23 років, який забрав тоді в Україні життів не менше, ніж голодомор 1933-34 років, спровокований уже Сталіном. Але про першу трагедію Радянської України вже чомусь забули. Створюємо меморіал загиблим у 1933-34 роках. А про тих, кого не стало на цім світі завдячуючи особисто "вічно живому", забули? Спробую нагадати.

Історія мого непрофесійного (адже я не архівний історик) дослідження незвичайна. А висновки - про них судити читачеві.

Тому я, насамперед, повинен пояснити, чому, власне, взявся за дослідження причин першого великого голоду в Україні. Адже про нього я тоді, у сімдесяті-вісімдесяті роки минулого століття, зовсім не знав і було мені те майже байдуже.

Працював я сценаристом у кіно, числа знятих за моїми сценаріями фільмів не підраховував, але було їх далеко за півсотні. Про такі фільми, як "Роменська мадонна" та "Серце солдата", писали всі газети Радянського Союзу - від "районок" до "Правды", ці фільми та інші, до яких мав відношення автор цієї статті, більше 10 разів відзначалися головними призами на міжнародних кінофестивалях. Скажімо, українських кіномитців лише двічі відзначали на фестивалі документальних фільмів в Оберхаузені. Один з цих двох призів найпрестижнішого в ті роки фестивалю документального кіно "взяв" фільм "Серце солдата".

Згадую про це не лише заради власного задоволення, а більше, щоб дати оцінку минулому власному психологічному стану. Десяток з гаком разів я був найкращим, висловлюючись сучасними термінами, у іміджмейкерстві комуністичної ідеології. Бо всі ті фестивальні фільми з режисерами, операторами, редакторами ми творили як гімни радянській людині, вихованій на комуністичній ідеології. І тому, відверто, то був стан внутрішнього переконання.

Саме за цю мою відданість ідеалам комунізму і "довірила мені партія" розпочати роботу (писати сценарій) над фільмом про видатного більшовика-ленінця Всеукраїнського старосту Григорія Івановича Петровського. Доля цієї людини варта пера Шекспіра. Простий робітник з Катеринославщини пішов до соціал-демократичного гуртка. І згодом став одним з найвідоміших лідерів більшовизму. Перший нарком внутрішніх справ Радянської Росії. Це наказом за його підписом утворювалося "ВЧК" на чолі з Ф. Дзержинським. Після відомого замаху на Леніна саме з ініціативи Григорія Петровського у вересні 1918 року в країні розпочався червоний терор. У лещата цього терору потрапить у тридцяті роки й родина Всеукраїнського старости. А сам він, колишній грізний більшовицький діяч, годинами, днями і тижнями сидітиме в приймальнях НКВС в очікуванні прийому, та буде безсилий врятувати членів своєї родини.

Чим не сюжет для драми? Та цю ідею в Держкіно України СРСР відкинули. Проте, вихопивши епізод із задуму, сказали: ось тема фільму. Агітпоїзд тов.Петровського їздить Україною взимку 1921-22 років. Григорій Іванович веде агітацію за створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. (Як відомо, офіційним "ініціатором" утворення СРСР 1922 року була Україна).

25 років тому цей факт вважався незаперечним. І я приступив до роботи. Працював у партійних архівах Москви, Києва, Дніпропетровська, зустрічався з людьми, які особисто знали Петровського. Зрештою, зрозумів: щоб пройнятися атмосферою революційних років, архівних документів замало. Потрібні були якісь емоційніші враження. А чи не почитати газети тих років?

Сьогодні важко повірити, але тоді, 25 років тому, коли я працював над сценарієм фільму "Потяг надзвичайного призначення", пересічну людину до газетних архівів 20-х років не допускали. Довелося брати дозвіл через ЦК КП України.

І ось я гортаю пожовклі газети 1921-22 років. Читаю і починаю розуміти, чому до газет не допускали пересічних громадян. Читаю - і починаю сивіти. Бо такою страшною була правда.

Попереджаю, у моїх розповідях немає "відкритих" мною архівних документів. Просто професія кінодраматурга вимагала від мене думати "за всіх" творців майбутнього фільму. Звичайно, режисер зробить по-своєму. Актори зіграють, як зможуть, композитор напише свою музику. Але сценарист однак має викладатись, думаючи "за всіх".

Оця "технологічна" особливість професії спонукала мене (чи дала можливість) пов'язати у єдине ціле зовсім різні, переважно позитивно викладені в офіційній науці факти у єдину жахливу картину. І це дає мені право стверджувати, Ульянов-Ленін особисто організував в Україні страшний голодомор, закатувавши голодом 10,6 мільйона громадян України.

Яка причина голоду? Офіційно, казали, - неймовірна посуха 1921 року.

В архівних газетах натрапив я на доповідь медиків В. Когана та Б. Фавра. Лікарі виступали з нею на ІІІ Всеукраїнському з'їзді епідеміологів та бактеріологів 10 квітня 1922 року в Харкові.

Звернув я увагу на такі рядки: "Цей нещадний цар не з'явився раптово і не можна вважати причинами голоду кліматичні та атмосферні умови. Усі економічні та побутові умови неминуче тягнули до цього вже раніше розруйновану країну".

Лікарі Коган та Фавр називали Україну житницею Росії, навіть не Російської імперії. Втім, значення нашої землі як житниці Європи загальновідоме. Є письмові свідчення того, що хліб в обмін на золото везли з північного Причорномор'я до Еллади. Сучасна світова історична наука пов'язує виникнення хліборобства взагалі з трипільською культурою.

А ще на початку минулого століття зерно з України експортувалося в 24 країни світу. Англійський королівський двір надавав перевагу хлібу, випеченому з української пшениці.

Цікаво, а скільки ж зерна збирали в Україні до того, як більшовики вирішили зробити нас щасливими?

У "Довіднику гімназиста" за 1913 рік є така цифра: один мільярд двісті мільйонів пудів зерна збирали в Україні на початку минулого століття "в середньому". Це без шести західних областей та Криму, які тоді до України не входили.

Зробимо порівняння. Інколи у сімдесяті роки Радянська Україна виходила на мільярд пудів, зданих до державної комори. Її керівники тоді отримували Золоті Зірки Героїв. Звичайно, валовий збір зерна перевищував аж 2 мільярди пудів. Але якщо перерахувати на "душу населення", то прогресу за часи керівництва партії Леніна не видно. Зважимо ще й на суттєве зниження якості зерна, бо його вже не чекала не лише англійська королева, а й споживачі інших країн.

Повернемося у 1920 рік. Тоді в Україні зібрали 600 млн. пудів (за даними Історії Української РСР, видання 1967 р., російська мова, том ІІ), що "вдвічі менше врожаю 1914 року".

Продрозкладку на той рік для України визначили в 140 мільйонів пудів. Але виконано її було лише на 40%. Борг на 95 мільйонів пудів Москва "великодушно" перенесла на рік наступний, 1921.

Отож, запам'ятали: 95 млн. пудів зерна - борг.

1921 рік

Спершу Ленін вирішив відібрати в українських селян... насінний матеріал:

18 травня 1921 року з Москви до Харкова, більшовицької "столиці" України, надійшла така телеграма:

тов. Фрунзе

копии т.т. Петровському і Раковському і ЦК КП(б)У.

...тепер головне питання усієї радянської влади, питання життя та смерті для нас - зібрати з України 200-300 мільйонів пудів".

І ще було "головне" для збереження Совєцької влади. Цитую ту ж телеграму:

"...головне - сіль. Все забрати, оточити потрійним кордоном війська всі місця видобутку, ні фунта не пропустити.

Поставте по-військовому.

Ви відповідаєте за все.

Голова Ради труда та оборони

В.Ульянов (Ленін)

(том 52 стор. 186-192)

Не минуло і десяти днів, як в Україну було відправлено другу телеграму:

"Південний округ, голові ВЧК Дзержинському, за місцем знаходження. Усі українські товариші настійно наполягають на посиленні боротьби з мішечництвом на Україні, яке загрожує зруйнувати вже розпочату і таку, що дає гарні результати, заготівлю хліба на Україні. Прошу завершувати посилену увагу і повідомити мені, чи вживаються екстрені заходи, які саме заходи і які результати.

Голова Ради праці та оборони В.Ульянов (Ленін) 27 травня 1921 р. (том 52 стор. 217-218)

Чи варто сумніватися в тому, як виконував наказ "залізний Фелікс"?

Проте я звертаю вашу увагу, читачу, на ось яку деталь: "...загрожує зруйнувати вже розпочату заготівлю хліба на Україні". Але дата відправлення телеграми 27 травня. Коли хліб в Україні дозрівав весною? Тут логічним може бути лише один висновок. Ленін дав розпорядження відбирати зерно, що залишалося з минулого року. Отже, забирали насінний фонд. Зрозуміло, що, коли Ленін стверджує про хороші результати заготівлі зерна, то насінного матеріалу відібрали чимало. Зневажливо обізвавши "мішочниками" тих, хто їхав в Україну з торбою в надії дістати харчів, Ілліч буквально за три дні сам хапається за торби.

30 травня. Телефонограма:

"Наркомпрод. Брюханову

копія т. Смолянинову.

"Необхідно прискорити поставку мішків для Укрнаркомпроду Володимирову".

Наступного дня, 31 травня, на телеграмі-відповіді Наркомпроду України Володимирова написано рукою Леніна:

Смолянинову

Ще і ще раз перевірте та прискорте за спеціальним моїм дорученням. Справа винятково важлива".

(том 52 стор. 23)

З якою метою так настирно піклується про мішки для України, двох думок бути не може. Ці мішки незабаром повертатимуться в РСФСР, але вже наповнені зерном.

28 червня чергова телеграма Леніна

"Харків, в Раднарком. Раковському:

ЦК КП(б)У, Укрнаркомпрод, Володимирову

"Починаючи з двадцять другого червня, відправка хліба центру вами зовсім призупинена. На додачу до телеграми Брюханову, вказую на необхідність відновлення поставок не менше 30 вагонів на добу. Перерва недопустима, тим більше в дні з'їзду комінтерну".

Проаналізуймо цю телеграму. Чого варті слова про "рівність народів, якими "годували" нашу свідомість комуністичні ідеологи? Ленін не просить поновити відправку хліба, а "вказує, що необхідно відновити". Цікаво, що йому не хочеться погано виглядати перед комінтерном. І щоб комуністи усього світу бачили, як заможно живе столиця переможного соціалізму, він ладен видерти останню хлібину в українців, які вже голодували. У Москві на той час навіть осетрина була в магазинах звичним продуктом.

Не пізніше 9 липня були написані "Замітки про заходи боротьби з голодом і про посилення господарської роботи". Найвірогідніше це були начерки до засідання Політбюро. Повірте, ці дуже відомі замітки варті того, щоб ще раз вдуматися в їхню логіку.

Але перед тим згадаємо з радянського кіно, які благородні червоноармійці були в нас, звичайно, російські хлопці. Вони боролися на смерть з підступними куркулями. А самі ледь не вмирали з голоду, залишаючи експропрійований хліб для голодуючих московсько-пітерських пролетарів.

Читаємо ж Леніна: "Коли голодуючий район (певне Ленін мав на увазі Поволжя та центр Росії) охоплює територію з 25 мільйонами населення, то чи не слід ланцюгом революційних заходів взяти з цього району до армії 500 тисяч багнетів, радше до 1 мільйона. І розмістити ці багнети на Україні, щоб вони сприяли посиленню продроботи. Будучи особисто зацікавленими, особливо ясно розуміючи несправедливість ненажерливості селян на Україні."

Далі за Леніним: "Врожай на Україні приблизно визначають в 550-650 млн. пудів, віднімаємо 150 млн. на насіння та 300 на прогодування сім'ї та тварин, отримуємо залишок 550-450=100 млн. 650-450=200 млн. У середньому 150 млн. пудів. Якщо поставити на Україні армію, цей надлишок можна було б зібрати повністю".

Легко оперуючи сотнями мільйонів пудів, чи думав дорогий Ілліч, що від його некомпетентної математики можуть залежати людські життя.

Проте в цих міркуваннях мені хотілося б звернути увагу на інше. Роздмухування міжнаціональної ворожнечі завжди було притаманне ідеології комунізму. Хоча й заявляли вам про рівність народів та інтернаціоналізм. Але на практиці виходило ось що: розміщення на Україні російської армії мало на меті якраз роздмухування міжнаціональної ворожнечі. Звичайний російський хлопець навряд чи думав, сидячи десь на Рязанщині, що українці його вороги. Але його присилають в Україну і кажуть: ось ненажери, забирай у них і їж. А українці бачать: прийшли грабіжники зі зброєю. І хто ж вони? Москалі! Ось і висновок - два ворожі народи. Чи не здається вам, шановні читачі, що сьогодні саме політикани - духовні нащадки Леніна, діють так само, піднімаючи на щит неіснуючі серед простого люду проблеми мови тощо?

Які почуття викликають у вас думки про те, щоб послати армію в Україну? Коли б це були думки лише Леніна, то, однак, чи не є це ідеологія розбою?

Але ж армію більшовики прислали. І забирали звідси хліб не лише за рознарядкою, а й з власної ініціативи, відправляючи посилки на північ.

Про роль армії Ленін не забував. 6 серпня у розмові з наркомом продовольства України Володимировим він радить давати селянам сіль "винятково за хліб". Додаючи, що для успіху необхідні військові частини і щоб ці військові частини отримували підсилене харчування за рахунок українських селян.

А незадовго перед тим у липні Ленін з'ясовує, скільки хліба можна взяти з України. "Як вирахувати можливий та максимальний максимум продподатку з України? 80 млн. чи 133 млн. пудів?" (З розмови з Укрнаркомпродом 29 липня). Вождь схилявся до максимуму (у записці до Полєтаєва, Троцького, Камєнєва). До тих же днів (2 серпня) належить всесоюзно-знамените звернення до українського селянства - надати допомогу голодуючим. Офіційна комуністична пропаганда зробила з цього зразок взаємин між братніми країнами. "У відповідь ще ширше розгорнулося збирання продуктів. Уряд України вжив рішучих заходів, щоб допомогти російському народу. Відрахування від продподатків, що залишалися у комнезамів, були повністю передані в степові райони України та Поволжя. Для голодуючих було зібрано 3 млн. пудів зерна. А всього в РРФСР було послано понад 16 млн. пудів зерна." (Історія Української РСР видання 1967 р. т. ІІ).

Вдумаймося в ці рядки. Відрахування від продподатку, що залишалися у розпорядженні комнезамів, були повністю... Зрозуміло? Те, що спочатку залишили, повністю забрали. Трохи (3 млн.) відправили у Поволжя. А 13 мільйонів куди поділися? Адже великого голоду більше ніде не було.

Твердження про те, ніби допомога йшла у степові райони України, мене дуже зацікавило. Я передивився всі газети, що збереглися в науковій бібліотеці АН України за серпень-грудень 1921 року. Жодного повідомлення про факт допомоги, не знайшлося.

Навпаки, це із Катеринославської, Херсонської (голодних) губерній брали хліб, срібло, золото, дорогоцінне каміння.

Ленін постійно, до березня 1922 року, тримав під контролем питання вивезення хліба з України.

Кілька фактів без коментарів.

4 вересня він вимагає від Харкова 10 тисяч пудів рафінаду.

22-го турбується про збільшення числа товарних вагонів для України.

23 грудня на Всеросійському з'їзді Рад каже, що з України необхідно взяти ще 27 мільйонів пудів зерна.

27 січня 1922 року вносить пропозицію до Політбюро ЦК ВКП(б): "Негайно тов. Калініна послати у поїздку по губерніях України для збирання допомоги голодуючим. (Це, власне, і стало темою фільму "Поїзд надзвичайного призначення". Такі поїздки відбулися 7-18 лютого та 5-18 березня. На Вінниччині (як розповідав 25 років тому один із свідків): якийсь чоловік, ветеран партії, подивившись на Петровського, сказав: "А ти кругленький, от би тебе з'їсти". Григорій Іванович спокійно дістав пістолет і пристрелив людину. "Вірний ленінець"! У цих поїздках два старости - Всеросійський та Всеукраїнський - продовжували забирати хліб у людей, котрі і так вмирали від голоду.

А тепер, шановні, проаналізуємо деякі цифри у порівнянні: урожай зернових у 1921 році становив усього 227 мільйонів пудів, що становило п'яту частину врожаю довоєнних років ("Історія Української РСР т. ІІ стор. 195).

Продрозкладку із 160 млн. пудів замінили на 117. Був ще борг 1920 року на 40 мільйонів пудів. 16 мільйонів вивезли у відповідь на серпневе звернення Леніна. Отож (майже за Леніним!) 227-117-40-16=54. Це максимально можлива кількість залишеного українцю зерна - менше двох пудів - близько 24 кілограмів зерна на рік на одну людину. 2 кілограми на місяць. І ось поруч ставимо цифру, якої в офіційній "Історії УРСР" немає. Я знайшов це повідомлення, набране ледь помітним шрифтом у газеті "Советская Украина" за один з останніх днів березня 1922 року. "На Україні взимку 1921-22 років померло від голоду 500 тисяч дітей. РОСТА". Подякуємо журналістам Російського телеграфного агентства, що вони знайшли можливість дати хоча б таке повідомлення про голод.

До того часу про голод в Україні писалося приблизно так: "АРА (Американська адміністрація допомоги голодуючим) створена для шпигунства та укріплення економічних та політичних позицій американського імперіалізму під виглядом допомоги".

Та час від часу проскакували в газетах ось такі інформації: "На Херсонщині голодна жінка зварила і з'їла свою дитину". І оце вже була фінальна стадія роботи Леніна щодо пограбування хліба у голодних українських селян.

Я допустив, що у своїх розрахунках помилився, і тому вирішив взяти для аргументації ту ж доповідь медиків В. Когана та Б. Фавра, про яку вже згадував. Ця наукова робота написана по свіжих слідах. Доповідь велика, насичена схемами та цифрами. Візьму найсуттєвіше: "У мирні часи населення України витрачало 23-25 пудів зерна в розрахунку на душу (17-18 на харчування, 6-7 на годівлю худоби. 1921 року зерна було по 10 пудів, а у південних губерніях не більше 5-7."

Подаються в роботі медиків відомості за регіонами. Оскільки на початку незалежності України саме з Донецької області почалося відродження вже майже забороненої в Україні КПУ, то я свідомо обираю приклад по Донбасу - по Донецькій губернії. Хліба тут загалом було зібрано по 5,7 пуда на людину. Навпроти неї (цифри) стоїть "зірочка" - уточнення: "після продподатку - 0,12".

Вдумаємося. 5,7 пуда - 91 кілограм. Мізерно мало - 300 грамів зерна на людину впродовж дня. При певній "організації харчування" все ж шмат хліба щоденно. А після, продподатку 0,12 - це півтора кілограми на рік! Чого ж слід було чекати? Щоб врятувати своїх дітей, мешканці шахтарського краю відправляють їх в інші місця. Проте й там не було краще. Цитую з газет: "У Херсоні із 128 шахтарських дітей Донбасу в ізоляторі N 1 з 27 грудня 1921 року по 27 березня 1922 року, тобто за три місяці, в живих залишилося 56 дітей".

"Допомоги немає. Голодуючих - до 90 відсотків, смертність - 50, тобто половину України приречено на вимирання".

Сьогодні ніхто достеменно не знає, скільки життів заплатив народ за всі наші перемоги. Дослідники називають цифри від 60 до 100 млн. жертв. І "найвагоміший внесок" у ці перемоги зробив український народ. За моїми підрахунками, з 1914 по 1922 роки втратили понад 10 мільйонів людей. Звичайно, більша частина їх загинула у голодоморі 1921-22-23 рр. У дослідженнях різних авторів я зустрічав оцінки від 7 до 11 мільйонів жертв. Переконаний, що моя оцінка 10,6 мільйона ближче до істини.

Про цей голод написано чимало. Мій внесок вбачаю в тому, що відкриваю очі сучасникам на велику організаційну роботу вождя світового пролетаріату, якому у нас і досі стоять пам'ятники. Один - на Бессарабці. Який, до речі, під охороною ЮНЕСКО. Я не закликаю підривати "храм сатани", щоб не бути схожим на комуністів минулих років. Але ж це пам'ятник не вождю, а кату! Тож звертаюся до депутатів Київради: у ваших силах прийняти рішення про уточнення того, що маємо. Чи не слід написати на п'єдесталі. "В.І. Ленін, кат України"? Тоді ми зможемо проходити повз нього з чистою совістю. Все відповідає історичній дійсності. І тоді ті представники нашого суспільства, що приходять сюди з квітами, вважатимуться свідомими негідниками. Але то - їхній вибір.

Звернення до теми голодомору ім. Леніна сьогодні, думаю, надзвичайно, актуальне з огляду на політичну ситуацію в країні. Вище я згадував про російську армію в Україні як момент ненависті одного народу до іншого. Це ідеї Леніна. Вони живуть. Сучасні крайні агресивно кидають гасла старого гатунку про утиск російської мови, про насильницьку українізацію, говорять про відокремлення Криму тощо. Це продовження ленінської ідеї, нацьковування людини на людину, росіян проти українців. Чи можна це дозволяти?

* * *

ШВЕЙЦАРСЬКІ РАХУНКИ НАРКОМІВ

Навесні 1921 року "Нью Йорк таймс" повідомила, що лише в 1920 році на особисті рахунки наркомів Російської Федерації в закордонних банках надійшли такі кошти: від Троцького - 11 млн. американських доларів до одного з американських банків та 90 млн. швейцарських франків до Швейцарського банку.

Від Зінов'єва - 80 млн. шв. франків до Швейцарського банку.

Від Урицького - 85 млн. шв. франків.

Від Дзержинського - 80 млн. шв. франків.

Від Ульянова-Леніна - 75 млн. шв. франків.

Від Ганецького - 60 млн. шв. франків.

І далі, далі...

23 серпня 1921 року та ж газета повідомила, що за перше півріччя 1921 року банк "Кун, Лейба і Ко", що свого часу дав більшовикам 50 млн. золотих німецьких марок на здійснення жовтневого перевороту, отримав від більшовиків 108 млн. 290 тисяч американських доларів. А особистий рахунок Льва Троцького зріс до 80 млн. доларів.

Чи не першим грабіжником радянської держави став другий за важливістю більшовик Яків Свердлов. Деякі сучасні московські історики стверджують, що саме Свердлов організував відомий постріл есерки Каплан у Леніна 8 вересня 1918 р. Після тих подій Яків Михайлович не прожив і півроку. За офіційною версією, помер від грипу 19.ІІІ. 1919 р. Є чутки, що його забили у натовпі кулаками і ногами. Сейф видатного більшовика не відкривали 16 років. 27 липня 1935 року нарком Ягода доповідав Сталіну: 26 липня цього року відкрито сейф Свердлова. У ньому виявлено:

1) золотих монет царського карбування на суму 105525 рублів;

2) золотих ювелірних виробів, багато з яких з коштовним камінням, - 705 одиниць (детальний опис проводиться за участю фахівців);

3) бланки паспортів та інших документів, необхідних для пересування за кордоном.