Розрахунок України щодо ГТС - ризикований

Автор/джерело -  © Фідель Павленко, ВВС 

Президент Путін назвав “революційними” деякі пропозиції українців, що стосуються управління газотранспортною мережею України. Йдеться про те, що Україна готова передати контроль над цієї мережею в обмін на доступ до російських видобувних потужностей.

Клаудія Кемферт: Росія може лише обіцяти доступ до родовищ

Україна - чи не єдина країна на пост-радянському просторі, яка досі зберігала контроль над своїми газопроводами.
Чому така зміна позиції України? Говорить професор Клаудія Кемферт з Німецького інституту економічних досліджень.

Кемферт: Цілком очевидно, що Росія чи Газпром застосували значний тиск щодо тих в Україні, хто приймає державні рішення, давши чітко зрозуміти, що доступ на російські нафтогазові родовища передбачає поступки у відповідь, і для Росії такою поступкою є доступ до транспортної системи енергоносіїв. Цю стратегію Росія застосовує не лише щодо України, але й інших країн-партнерів, і ця стратегія, з точки зору росіян, є цілком успішною.

Бі-Бі-Сі: Під час останньої суперечки між Росією і Білоруссю щодо цін на газ, загальний консенсус серед фахівців і політиків в Україні полягав у тому, що коли хтось і програв внаслідок домовленостей, це була Білорусь, яка віддала 50% своєї газотранспортної системи в обмін на низьку ціну за газ. Але насправді, наскільки важливим для будь-якої країни є цілковитий одноосібний контроль над власними транзитними потужностями?

Кемферт: Гадаю, це дуже важливо, якщо не для усіх країн взагалі, то принаймні тих, які транспортують російські нафту і газ до Західної Європи. Ми бачили на прикладі Білорусі та України, що Росія використовує енергетичний чинник як політичний інструмент, і для цих країн дуже важливо зберігати контроль над трубою, щоби протистояти можливому тиску з боку Газпрому. Україні було би нерозумно поступатися контролем над своєю системою, бо це би означало втрату останніх козирів. Газпром може на власний розсуд міняти ціну, але в Україні тоді не буде контраргументів, щоби протистояти монопольному диктату.

Бі-Бі-Сі: Цього разу не йдеться, однак, про односторонню відмову від повного контролю над трубою - це можливо, якщо вірити українським і російським офіційним заявам, лише в обмін на доступ України до російських нафтогазових родовищ. Але чи справді здобутки від такого доступу до родовищ переважають потенційні втрати внаслідок відмови від 100%-го контролю за транспортною мережею?

Кемферт: На початковому етапі Україні справді було би вигідно отримати прямий доступ до російських родовищ нафти і газу. Але з іншого боку, ми маємо приклади і докази того, що насправді Росія не грає у ці ігри за всіма правилами. Вже не вперше Росія запрошує іноземних партнерів до своїх родовищ, але потім каже, що цілковитий контроль над ними залишатиметься саме за нею. Можливо, Росія лише хоче отримати контроль над українською газотранспортною системою в обмін на ОБІЦЯНКУ доступу до родовищ, але насправді цей доступ виявиться обмеженим чи невигідним. У цьому полягає ризик не лише для України, але для будь-яких інвесторів, які прагнуть потрапити на російський енергетичний ринок.

Бі-Бі-Сі: Найсвіжішим прикладом можна, мабуть, вважати родовище Штокман, куди запрошували інвесторів, але тепер Росія каже що усі запаси на 100% контролюватимуться Газпромом, а іноземні партнери можуть бути залучені в іншій якості. Але яка роль справді може зацікавти, скажімо, Шелл, чи Брітіш Петролеум, чи навіть Нафтогаз України, якщо повний контроль зберігає Газпром? У чому тут полягає стратегія Росії?

Кемферт: Дуже важко чітко побачити, чого вони насправді хочуть. З одного боку, вони хочуть виглядати більш прозорою і цивілізованою компанією, продемонструвати, що ось, мовляв, з нами залюбки співпрацюють провідні енергетичні компанії світу, тобто створити такий сучасний позитивний фасад, імідж Газпрому, як надійного і рівного партнера. Але у випадку з Україною, на мою думку, це все підпорядковано єдиній стратегічній меті - отримати доступ і контроль над газотранспортною системою.

Бі-Бі-Сі: Коли ідея газотранспортного консорціуму вперше озвучувалася кілька років тому, лунали припущення про залучення до цього проекту третьої сторони, зокрема, Німеччини. Якби справді цю ідею було реанімовано і реалізовано, чи була би Німеччина зацікавлена в участі у такому консорціумі?

Кемферт: Тут треба чітко розрізняти між Німеччиною як країною, і німецькими компаніями. Німеччина останнім часом значною мірою втратила довіру до Росії як надійного постачальника енергоносіїв, особливо після її останньої суперечки з Білоруссю. А от компанії могли би бути зацікавлені у такому проекті, і вже зараз існують угоди між Газпромом і такими велетами як Е-ОН і Вінтерсхаль. Але на урядовому рівні Німеччина залишається дуже підозрілою щодо надійності Росії, і думає над новою енергетиччною стратегією, що робить акцент на власних ресурсах і пошуках альтернативних російських джерел енергії.

Бі-Бі-Сі: Але уряд зараз розробив концепцію нової східної політики, що передбачає поглиблення стосунків з Росією і навіть прагне лобіювати цю "Остполітік" під час свого головування у ЄС. А екс-канцлер Герхард Шредер взагалі очолює спільний проект нового газогону.

Кемферт: Я би сказала, що йдеться просто про поглиблення діалогу, розумного діалогу з Росією, щоби зрозуміти, чого вона прагне, показати, чого прагнемо ми, зробити відносини більш прозорими і прогнозованими. Європа прагне переконати Росію приєднатися до енергетичної хартії, і цього року ми плануємо підписати з Росією нові угоди. А щодо пана Шредера, він жодним чином не задіяний у політичному житті і не репрезентує німецької точки зору. Загалом в країні зовсім небагато таких русофілів, як Герхард Шредер.