Телебачення в Україні: філософія жлобства чи жлобство філософії?

Автор/джерело -  © Олександр Зирін, «Телекритика» 

Кілька штрихів до портрету вітчизняного телебачення зразка 2006 року.

Ви не помічали, що останнім часом все частіше виникає бажання спочатку врізати межи уявні роги, а вже потім (і тільки потім) щось сказати... Таке бажання виникає в метро, де четверо свиноподібних вихованців відомої футбольної школи розвалилися на сидіннях і, розчепіривши незграбні ноги у забезпечених клубом фірмових «адідасах», регочуть з того, скільки кілограмів лушпиння від насіння після кожного матчу залишається біля лави запасних команди їхньої мрії. Або в приміській електричці, де старші їх брати по стаду серед стомлених жінок, бабусь і малюків жеруть самогон і оббльовують новесенький вагон. Або у вечірній маршрутці, де водій, «корінний киянин», на повну потужність вмикає те, що він вважає музикою.

«Транспортний синдром» – махнуть рукою одні. Інші, я певен, можуть із роздратуванням доповнити список своїми епізодами, і не тільки на «транспортну тему».

(21 година 57 хвилин. «Я тебя убью, падло, б..!»)

Вони сунуть, сунуть не тільки на ринках, у транспорті, вулицями. А разом із ними суне воно. Суне в наше життя... Хоча ні, воно уже комфортно розвалилося посеред нас, людей. Я – про жлобство. Якщо раніше носії цього соціопсихологічного явища хоча б на людях стримували свої австралопітечні пориви і навіть (рідко, але все ж бувало!) їм доводилося відчувати щось подібне на сором чи незручність, то зараз воно стало активним і життєрадісним, навіть войовничим. Розумію, що ця проблема заслуговує на окремі дослідження – із претензією на науковість. Я ж бо не про це…

(22 година 06 хвилин. Прайм-тайм. «Солдаты у тебя, б…, вешаются!»)

Я про похідне – про телебачення, яке активно і цілеспрямовано заходилося їх і його (жлобів і жлобство) обслуговувати. Раз є попит – значить треба швиденько його задовольнити. (Або забезпечити – чесним і змістовним рейтингуванням, для прикладу.) І не тільки задовольнити, але й активно культивувати. От і культивують уже більш ніж десяток років.

(22.12. Прайм-тайм. Ефір загальнонаціонального телеканалу. «Какое-то блядство, а не российская армия!»)

Написати цю репліку про сучасне телебачення в Україні спонукало, мабуть, цілком серйозне обговорення на шпальтах одного з вітчизняних (начебто інтелектуальних) видань програми Отара Кушанашвілі. Розумні дядечки та тітоньки висловили тоді купу науковоподібних думок – замість дати коротке, але ємке визначення: жлобство. А може, імпульсом стало дослідження феномену «Смердючки» на шпальтах чи не єдиного спеціалізованого навколотелевізійного видання. (Вітаю знахідку продюсерів подібних персонажів, це ж треба: так весело розвести редакцію!) Або – побачена на зарубіжному телеканалі добірка розчулених реплік учителів (на чолі із завідувачкою навчальної частини школи!) – про не менш веселу програмку «Окна». Хоча, можливо, поштовхом виявилася вже звична телевізійна реклама (очевидно, її виробляли з урахуванням потреб певних мас, головні герої яких схильні встромляти в себе пляшки з різними напоями – бо ж ніде у світі в рекламі не п’ють «з горла»!). Звісно, то лише епізоди, але всі вони – ланки однієї проблеми, котра хвилею прорваної каналізації котить містами і містечками України.

(22.18. Прайм-тайм. Той же «український» канал: «Стой, стой, б…!»)

Тимчасом асенізатори та сантехніки, призначені державою на свої посади, абсолютно всерйоз думають, що їхній обов’язок – вивчати перспективи найбільш ефективного і повного розлиття цього потоку теренами нашої держави або, приміром, досліджувати хімічний склад гівна. А платить їм держава за активне невтручання у виробничу діяльність (процес його виготовлення або утворення), а зовсім не за те, щоби вчасно перекривати заглушку, з якої воно рине на людей.

(22.39. Прайм-тайм. Емблема каналу та ж сама: «Я не допущу, чтобы какая-то херня подорвала мне боевую работу»)

Хоча ні, вони бдять! Я просто переконаний, що це саме вони, прості українські чиновники першого рангу, непомітні трудяги і члени конституційного органу нашої держави – Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, – буквально загризли письмовими зверненнями і телефонними дзвінками працівників прокуратури та, зрештою, примусили їх звернути увагу на брутальні порушення законодавства. На додачу клерки гнівно (факсимільно, письмово та усно) звернулися до всіляких там комісій із цього ж приводу – приводів – сотень приводів: як новорічнорекламних, так і наведених протягом тексту. І, що особливо лячно і нестерпно болючо для телерадіоорганізацій, пообіцяли розглянути питання про... виключення клятих із найсвятішого – Меморандуму. Ні? Та не може бути!

(22.47. Прайм-тайм. Дія та ж сама: «Стой! Ой, б…!» – головний герой стовідсотково вітчизняного телепродукту впав вниз головою з дитячої гойдалки.)

Прошу читачів прибрати з облич посмішки. Найцікавіше – попереду. Вся ця стовідсотково вітчизняна телезабавка виходила в ефір паралельно з показом ДИТЯЧОГО Євробачення. (До речі, вперше в історії ТБ у ньому взяло участь наше дитинча.) А на додачу, теж, мабуть, керуючись фундаментальними постулатами вищеозначеного Меморандуму, комерційний телеканальчик, якому ведучий УТ-1 без будь-якої іронії дякував за «партнерство», розмістив посеред дитячого музичного телеконкурсу рекламу… горілки. Хтось чув про адекватну гнівну реакцію?

Нещодавно на російському національному телеканалі я бачив програму про творчість співака під псевдо Марк Бернес. У спогадах Людмили Гурченко щодо слів героя програми про себе «Ты мне нравишься потому, что ты не пи-и-и-и-и», – росіяни чомусь завбачливо пікали…

Ну, звичайно ж, матюки бувають різні. От, припустімо, використав пару нецензурних слів соліст «U-2» Боно в ефірі загальноамериканського ТБ-каналу (під час прямої трансляції вручення чогось там) – і більше двох сотень тисяч доларів штрафу від Національної комісії США, що контролює аудіовізуальний простір. А у нас десять років затверджують суму штрафів, які повинні сплачувати телекомпанії за брутальні порушення українського законодавства! Але матюки – то таке: очевидно, і сам Голова, і члени (деякі), і весь апарат (особливо чарівне жіноцтво) вищеозначеного органу так і не можуть визначити статтю в українському законодавстві, яка стосується расєйських матюків в ефірі загальнонаціональних українських каналів. Ну хай працюють… Бдять! За виконанням Меморандуму. А поки що я радо вітаю всіх членів Національної ради з питань ТБ і радіомовлення з тим, що саме за їх членства встановлено новітній рекорду у вітчизняному аудіовізуальному просторі: за кількістю матюків на одиницю ефірного часу. Хоча представники молодого покоління телеглядачів мені підказують, що, можливо, перше місце посів такий собі «культовий» стовідсотково (за нормами Національної ради) вітчизняний телепродукт, як «Бумер» чи «Анти-бумер». Утім, яка різниця! Факт можна внести і до щорічного звіту Національної ради, який нинішній склад Верховної Ради, можливо, і затвердить – якщо домовляться з політичних (звичайно ж, не морально-етичних!) питань.

Але давно вже хочеться написати про інше, чітко визначене законодавством (і не лише ним). Уявіть, будь ласка, таку картинку. На одному з російських загальнонаціональних телеканалів в одній дуже веселій програмці, яку знімають у центрі Москви, виступає весела команда молодиків із провінційного українського містечка. І жартують, аж гай шумить, про чарівних... кацапок, яких вони зустріли на Красній площі, і про кацапські щі і про кацапське це, і про кацапське те... Уявили? А тепер уявіть таку саму командочку веселунів в ефірі центрального ТБ Ізраїля. І купу жартів про жидівочок посеред Єрусалиму. Уявили? А в загальнонаціональному ефірі Франції про «лягушатниць», у Німеччині – про «швабів», ефір якихось інших країн – із «чурками» або «чухонцами» і т.д. і т.п. Уявили. Що буде? Та буде те, що нещодавно було у Великій Британії – учасниця шоу, яка дозволила собі расистські висловлювання на адресу іншої учасниці, покинула студію під посиленим конвоєм поліції. (Конвой, до речі, забезпечував її безпеку.) Десятки тисяч звернень обурених телеглядачів до англійського державного органу по контролю за діяльністю телеорганізацій. Довгі виступи одного з майбутніх і реальних кандидатів на посаду прем’єр-міністра Англії. Виправдання самого прем’єр-міністра... І т.д і т.п.

Думаю, у вищеозначених молодиків були б не менш серйозні проблеми з пересуванням і в бік Шеремет’єво. А в бік аеропорту Бен Гурон вони б доїхали буквально за декілька хвилин, якщо б проскочили… крізь натовп «шанувальників». А поблизу летовища ім. Шарля де Голля побільшало б роботи у національної гвардії Франції. А у нас, в українському національному телевізійному ефірі, «х-а-а-а-а-х-о-л» – чи не загальновживане слівце.

А що найцікавіше: ці телепрограми виходять в ефір у запису. Тобто десятки людей те все монтують і за все це несуть відповідальність: і редактори, і керівники телеканалів. Мають нести. Цікаво, в який спосіб це узгоджується з нормою п.7 ст.4 уже легендарного Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яка гордо називається «Основні принципи державної політики у сфері телебачення і радіомовлення» : «Держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах... національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування)...».

Знаєте, чому це все спокійно узгоджується? На ту телепрограмку завітав із родиною... Президент України, який Закон той сам і підписав. І тішився, і сміявся він, і сто разів його показали і так і сяк. А після того (щоправда, про всяк випадок вже без його присутності в залі) цій телепрограмці, за усталеними – чи то пак модними – українськими традиціями, дозволено ВСЕ. Ну, це приблизно те саме, що в лазні з Президентом побелькотіти. Побелькотів – і виростають особливо великі заслуги перед вітчизняним телебаченням, і воно – вже член Наглядової Ради Національної телекомпанії, приміром. Але то вже інша весела історія й телекомпанія!

А телерадіоорганізації, про яку йшлося вище, тепер глибоко начхати на Меморандум між нею і Національною радою і на таку дрібничку, як норми статті 6. «Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій» у частині 2: «Не допускається використання телерадіоорганізацій для пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження». А за нею – вже й усім іншим, практично українським, різної форми власності телеорганізаціям начхати.

У свою чергу, конституційному органу чхати – аж десь до норми статті 70 «Контроль та нагляд за дотриманням законодавства телерадіоорганізаціями і провайдерами програмної послуги», де чітко визначено, що Національна рада здійснює контроль за дотриманням та забезпечує виконання вимог законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення. Чи, можливо, я помилився і таки здійснили та забезпечили? Ви не чули, шановані читачі, як, де, коли і в який спосіб?

Олександр Зирін, незалежний телевізійний оглядач

P.S. Для вкрай знервованих та заклопотаних повідомляю: деякі брутальні слова, використані в тексті, зовсім не про те, про що ви подумали і вже почали писати.

Так само прошу не турбувати навіжених мовознавців.

P.P.S. Автор готує аналітичний матеріал, присвячений законодавчому та підзаконному забезпеченню руйнації аудіовізуального простору України, де бурхливій діяльності Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення буде присвячено трохи більше слів. Різних...

Юрій Сторожук, Перший заступник голови Національної ради України з питань ТБ і радіомовлення, прокоментував факти звучання нецензурної лексики в українському телеефірі та можливі дії Нацради в таких випадках:

- Нацрада не втручається у зміст програм, і не може втручатися. Що ж до наявності в українському телерадіопросторі слів, які завдають шкоди суспільній моралі і не можуть бути дозволеними для розповсюдження та обігу на території України відповідно до ст. 14 Закону України «Про захист суспільної моралі» , то ми фіксуємо факти, які свідчать про очевидні ознаки порушень. А Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі робить відповідні експертні висновки щодо слів, які принижують національну гідність. Бо те ж слово «кацап» у певному контексті можна тлумачити як жарт, а це вже компетенція фахівців (філологія, етнолінгвістика і т. ін). Коли ж ідеться про ненормативну лексику, про лайку, то якщо слово образливе, має негативну конотацію, тоді можемо говорити про порушення закону. І навпаки, якщо тлумачення певного слова неоднозначні, то висновки - наголошую – за Нацкомісією з питань захисту суспільної моралі.

Взагалі, усталених критеріїв щодо «небажаних слів» немає. Та ми не лише здійснюємо моніторинги чи перевірки, але й реагуємо на звернення громадян і громадських організацій. Скажімо, існує Телеглядацька асоціація батьків України, що зверталася до нас із приводу програми «ДОМ-2». Але не можу сказати, що громадськість дуже активна в таких ситуаціях.