“Папи” нєту

Автор/джерело -  © Максим Банніков, “Українська правда”  

На жаль, українське суспільство за роки незалежності не зробило ключового державотворчого висновку: держава – насамперед ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРОДУКТ усього народу.

Народ без мови і без віри,
Кого стріляєш на цей раз?
А де ж родитись дезертирам,
Як не у нас…?

Олександр Смик

Час та історія – кумедна штука. Люди, які боролися з кучмізмом, не могли навіть уявити, що згодом усе буде так кепсько, як сьогодні. Треба було мати мужність, щоб публічно воювати під гаслом "Кучму – геть!".

Особисто автор зараз дуже усвідомлює, що Кучма за всіх його недоліків таки викликав повагу. Демонстрація у державі з гаслом "Ющенка – геть" може відбутися лише першого квітня – це гасло не викличе у розумних людях жодних емоцій, окрім сміху.

Буде такий гламурненький стьоб. Адже геть нинішнього Президента чи не геть – від цього мало що зміниться.

За Кучми не було такого дєрибану "все і вся". У часи його правління наближені люди всідалися на грошові потоки підприємств, а потім одержували їх у власність.

Можна довго розмірковувати про моральність їхніх дій, але з бізнесової точки зору очевидно, що переважна більшість таких людей є поганенькими керівниками. Бо на світових ринках продукція підприємств не є конкурентною, що свідчить про рівень приватизаторів.

Нині ж здійнялася серйозна бійка за фактично останнє, що залишилося в українців, як загальнонаціональне майно – землю.

Про земельні конфлікти пишеться достатньо, але резонанс від цього, як сказав би Лесь Подерв'янській, як від "пердіння у калюжу".

Телесюжети, де ображені селяни з сумом розповідають, як їхній сільській голова продав на сторону землі їх села, у автора особисто викликають роздратування. Бо столичні журналісти могли б зрештою пояснити нещасним селянам, що, вчинивши так, голова тупо вкрав їхню землю.

Оскільки цього не можна зробити без неформальних контактів із тими органами, які за законом мають боронити права власності простих людей, доведеться селянам розбиратися і з головою і з новими власниками самотужки.

Добре б, щоб це було в юридичній площині. Але на війні, як на війні. Тому цікаво, як швидко народ дотямить до того, щоб взятися за вила та обрізи.

Автор поставив би на те, що не скоро, бо як влучно сказала Ліна Костенко: "Українські чоловіки можуть хапатися лишень за серце, чи за мотню, але ніколи за зброю".

Зараз в українського народу крадуть легендарну кіностудію імені Довженка і що? А нічого!

Році так в 2001 начальником на Чеське громадське телебачення поставили людину, яка при комуністах творила якісь негарні речі.

Незважаючи на те, що тоді часу від комуністів уже минуло чималенько, і новий керівник клявся-божився, що ніколи більше не буде, у Празі тиждень ЦІЛОДОБОВО на центральному майдані стояв СТОТИСЯЧНИЙ натовп, допоки цього начальника не зняли.

А в нас – анічичирк.

Події 2004 року продемонстрували якість нових технологій суспільного спротиву владі, яка зловживає своїм ресурсом.

Проте висновків із тих подій суспільство дотепер не зробило. Неодноразово писалося, що результатом народного зриву стала ротація одних менеджерів команди Кучми на інших.

Екс-президента побоювалися. Однак коли його усунули, ці менеджери – Товариство з обмеженою відповідальність "Корпорація Влада" – зрозуміли, що все, "папи нєту".

І ситуація в країні стала живо нагадувати ту, яку російський співак Олександр Новиков зобразив в пісні "Похорон Абрама".

Зате тепер можемо милуватися картинками в стилі колгоспного кітчу: які в учасників згаданого ТзОВ чобітки-хустиночки, машинки-яхточки та інші дорогі іграшки, куплені, між іншим, на наші з вами грошики.

Народ, звичайно не "безмолствуєт". Він активно чубиться – хто за Юльку, хто за якогось із Вітьків. Настирно чекає нового лідера, який прийде і надихне народ на нові звершення.

Панове, отямтеся – не буде такого. Навіть, якщо такий і з'явиться, то наша Корпорація його нищитиме із страшною силою. Причому, не тому що "не з нашого села".

Тому, що всі учасники Корпорації розуміють: у нормальних країнах людей з їх здібностями відправляють на некваліфіковану малооплачувану роботу.

Вони ж звикли жити добре і дорого, а працювати мало і погано. Це їхня біда – вони такі з дитинства – погано виховані, ліниві та жадібні. І Бог би з ними, якщо б країна розвивалася.

Однак держава летить у прірву. І ніхто навіть не думає, що не можна жити сьогоднішнім днем, якщо ти займаєшся державотворенням.

Натомість вітчизняні "творці державності" живуть не те що сьогоднішнім днем, а інколи навіть одною годиною, намагаючись саме от зараз щось вкрасти, а краще зробити так, щоб красти можна було б до сконання.

Або загнобити когось зараз, чи зробити так, щоб гнобити вічно.

А як виглядає картинка зі сторони сьогодні, а тим більше завтра, мислити навіть не пробують.

В пісні геніального і до сих пір недопочутого та недоусвідомленого Висоцького є рядки: "На нас глядят в бинокли-трубы сотни глаз, и видят нас от дыма злых и серых..." А що бачать "в біноклі-труби сотні глаз" в Україні?

Віце-прем'єра, який своїм вольовим рішенням пропихує на "Євробачення" пісеньку про чинного президента, чи прем'єра, який перериває ДЕРЖАВНИЙ візит до сусідньої держави (а хто не знає – такий візит – це кілька місяців напруженої роботи МЗС обох країн до нього і роки після), і їде навіть не ховати свого однопартійця, а лиш затим, щоб бути "смотрящим" за тим, щоб "пацана поховали, як нада".

І ці люди весь час стирчать в телевізорі, молодь змушена брати з них приклад, а потім всі дивуються, чого ж це в країні бракує кваліфікованих робітників, зате юристів-економістів-журналістів – хоч греблю гати.

Не зважаючи на кількісні юр-жур показники, в якість це не переростає. Нікому навіть голосно сказати народним обранцям, що лити крокодилові сльози із соплями над долями нещасних в авторській програмі чи стрибати перед виборцями, співаючи в трусах, м'яко кажучи, не відповідає статусу парламентаря.

А "біноклі-труби" це все фіксують, і якщо тим, хто бажає Україні добра, завжди бракує позитивних прикладів, то тим, хто бажає протилежного, навіть напружуватися не треба..

Що українці створили за 16 років незалежності? Які зняли фільми, які зробили наукові відкриття?

У всьому світі освіти і науки є найоб'єктивнішим показником розвитку держави. Це системний показник, який створюється роками, працею поколінь.

В Україні вищу юридичну освіту можна здобути в університеті, який ще кілька років тому був школою службового собаківництва при управлінні внутрішніх справ.

А нинішній заступник голови АН України – просто бородатий анекдот, тому що наукова спільнота завжди прозора, і завжди бачить, хто використовує політику на користь науці. А хто використовує науку, як одну з милиць для видряпування на політичний олімп.

На жаль, українське суспільство за роки незалежності не зробило ключового державотворчого висновку: держава – насамперед ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРОДУКТ усього народу.

Всі великі держави і народи будуються починаючи з того, що визначають ту свою ідею, яку вони несуть світові – приклади: Британія, Франція, Іспанія і навіть Польща.

А що несе світові українська держава? Що українці найкращий у світі гній для інших народів? Що наші найкращі вчені і лікарі за помірні гроші працюють по всьому світі? А найкращі оперні співаки співають де завгодно, але не вдома?

Минулого місяця святкували 100-річчя з дня народження академіка Сергія Корольова. До його рідного Житомира приїхала майже вся родина, були космонавти, науковці.

Житомирська обласна державна адміністрація зібрала урочисті збори в обласному театрі. Все було добре, лиш у другій частині зборів був концерт місцевої самодіяльності.

Цікаво, на 100-річний ювілей генія влада не запросила ще одну житомирчанку – приму світових оперних сцен Ольгу Микитенко, яка б залюбки дала б перший свій концерт у рідному місті, та ще й колег би запросила.

А те, як центральна, так і місцева влада тупо провтикала 170-річчя Ярослава Домбровського, якого шанують у Польщі і Франції, лише не в Україні, де він народився і виріс...

І після цього дивуємося, що Україна знаходиться там, де вона є?

Держава успішно розвивається лише тоді, коли має для цього необхідний розумовий потенціал і відповідно та своєчасно його використовує.

Час – це теж дуже важливий ресурс. Про це, при всій своїй контраверсійності, свідчить блискучий приклад Ізраїлю. Українська ж держава із її владою так само блискуче втрачає час, мізки і купу інших ресурсів.

Сподівання на те, що влада отямиться – марні. Влада зайнята дєрибаном.

Усі, хто рекрутується у владу (будь вони хоч тричі Юрієм Луценком), усе одне не бачать далі, ніж наступні вибори. У всьому світі владний ресурс є джерелом збагачення, але ніде це не робиться так тупо, як в Україні.

Є хороше турецьке прислів'я: "той, хто ніс до села мед, може облизати пальці". Прошу помітити, панове, облизати пальці, а не зжерти весь мед сам. Тому при створенні якісного інтелектуального продукту під назвою "Україна", тим, хто справді хоче це зробити, доведеться обійтися без допомоги влади.

Автор особисто анітрохи не вірить, що нинішні урядовці якимось чином спробують втрутитися в ситуацію із студією Довженка. Адже захист національних інтересів до їхньої компетенції не входить.

Тому якщо не буде залучення громади – студію тихо стирять. А автор особисто дуже зацікавлений, щоб студія була, і на ній знімали не тільки російські кінострічки.

Різноманітні українські діячі і діячишечки дуже люблять грузити нас закликами про об'єднання.

Як правило, нас закликають об'єднатися заради того, щоб закликачі змогли досягти якоїсь особистої мети: "срубіть бабла", влаштувати кума на роботу або щось подібне, залежно від рівня і вподобань.

Проте, реальне об'єднання потрібне. Можна про нього довго базікати, але слова в цій ситуації – ніщо. Головне – дія.

Починати об'єднуватися можна шляхом створення групи сусідів, які змусять свого комунальника регулярно прибирати їхній під'їзд. А кіностудія Довженка така ж наша, як той нещасний під'їзд. Хто готовий взятися за оборону свого законного права?

Максим Банніков,
Житомир, адвокат