Про героїв кінофільму «Свадьба в Малиновке»

Автор/джерело -  © Юрій ФОМЕНКО, «Артвертеп» 

Не один десяток раз переглядав кінофільм «Свадьба в Малиновке» («Весілля в Малинівці»). Цитати з сценарію Леоніда Юхвіда самі приходять на уста у повсякденному житті. Добрі артисти, хороша музика, пейзажі степової України...

Гарний фільм, але на повністю спотвореному історичному матеріалі...

А чого тільки вартий колектив артистів, зібраний режисером Тутишкіним: Володимир Самойлов, Олексій Смирнов, Михайло Пуговкін, Тамара Носова, Зоя Федорова, Михаило Водяний, Євген Лебедєв… Картина від 1967 року живе на кіноекранах. І нещодавно, на декількох телеканалах, пройшов цей кінофільм.

Зацікавило мене питання: хто ж є прототипами героїв кінокартини? Кого так прославляють і над ким сміються? Де та красива місцевість, зі степовими краєвидами?

Відповіді шокували. Село Малинівка, в котре по обіду повинні приїхати хлопці з Верблюжки (за сценарієм фільма), знаходиться аж за Кривим Рогом на Златопільщині (наразі Кіровоґрадська область). До речі, у Верблюжці був штаб отамана Херсона і Таврії (як він себе величав) Григорьєва (повне звання М. Григорьєва було Головний Отаман Херсонщини і Таврії) - чим не прообраз для пана Гриціана Таврічеського?

Чим же уславився цей отаман у дійсності? Хто він такий?

Микола Григорьєв і командувач Українським фронтом Володимир Антонов-Овсієнко

Григорьєв Микола Олександрович - уродженець міста Олександрії Херсонської ґубернії (за іншою інформацією - він народився в 1885 році в м.Дунаєвці на Хмельниччині, справжнє ім`я - Никифор Олександрович Серветник, - прим. "Аратти"). Колишній офіцер російської царської армії. Ще у 1917 році він був залучений до роботи з українізації армії. За цей вчинок Григорьєв отримав звання підполковника. Тоді ж йому головний командуючий силами Української Народної Республіки Симон Петлюра доручає сформувати повстанські загони в місті Олександрія. Безумовно, організаційний військовий хист у колишнього штабс-капітана був. Першу військову операцію він провів проти австрійських військ на станції Куцівка під Олександрією. Провадив бої з гетьманцями і німцями, брав Херсон, Одесу і Миколаїв. Його навіть записали на два місяці до красної армії, пишалися його перемогою над військами Антанти, орден надіслали. Та відразу після цієї перемоги він розпочав війну проти «червоних». На рахунку його селянської армії декілька погромів євреїв. Загинув Григорьєв, через конфлікт, спровокований Махном, 27 липня 1919 року.

Військовий талант його підтверджує взяття Одеси. Від його десяти тисяч хлопців захищали місто: 18 тисяч французьких, 12 тисяч грецьких, 4 тисячі білогвардійців та 1, 5 тисяч польських солдат і старшин. До речі, його хлібороби-козаки якраз і зображені недолугими алкоголіками в названому кінофільми. Ці селяни, хочемо цього чи ні - наші пращури, селяни Херсонських степів.

Ну, а хто ж воював проти них у кінофільмі? Хто ці браві будьонівці? З красною армією сутички починаються після взяття Одеси. Тобто після початку квітня 1919 року.

В травні 1919 року командиром совєтського бронепоїзда № 870 932 стає Мишка Япончик (Моісей (Мойше-Яків) Вольфович Вінницький). Команда його була набрана з анархістів і бандитів для придушення повстання, піднятого отаманом Григорьєвим. Цікавий поворот подій. І яке службове підвищення: вже в липні 1919 Япончик - командир 54-го імені Лєніна совєтського стрілецького полку… Полк складався з трьох батальйонів. У перших двох були добровольці: одеські нальотчики і вори, дружинники загону єврейської самооборони. У третьому призовники - студенти Новоросійського університету. Сам Япончик згадував ці часи в листі до редакції одеської газети так: «…После целого ряда военных испытаний я попал в Киев, где после обсуждения всего вышеизложенного я получил от Народного военного комиссара назначение в 1й Подольский полк, где военным губернским комиссаром была возложена на меня задача как на командира бронепоезда № 870 932 очистить путь от ст. Вапнярка до Одессы от григорьевских банд, что мною было выполнено; подтверждается документом командующего 3-й армией за №1107. … Моисей Винницкий под кличкой Мишка Япончик. 30 мая 1919 г.»

Микола Григорьєв (в центрі) на мітингу перед своїм загоном

20 липня, у неділю, полк Япончика пройшов парадним маршем центральними вулицями Одеси. Очевидці зоставили спогади паро цю подію: «Впереди шли музыканты. Люди Япончика собирали их по всему городу. Трубачи и флейтисты из Оперного театра, нищие скрипачи, побиравшиеся по дворам, гармонисты из слободских пивнушек - все они сегодня шли рядом, играя походные марши и знатные молдаванские мелодии. Позади оркестра, на белом жеребце - сам Япончик в кожаной фуражке, как у Котовского, в офицерском френче и красных галифе… Рядом несли огромное знамя из тяжелого малинового бархата. На нем было вышито полное название полка: „Непобедимый революционный одесский железный полк Смерть буржуазии“.

Під таким лозунгом вони йшли нищити і грабувати селян. Вже не було і Григор’єва, його хлібороби під проводом Юрка Тютюника зустрічали багнетами в центральній Україні орду керовану такими як Йона Якір, Григорій Котовський, Мішка Япончик. Ці „червоні“ „доблесні“ вояки 1920 року добивали роздрібнених селянські загони Гулого-Гуленко, Цвітковського, Гризло в районі Умані. Того року бригада Котовського була перейменована на 1-й кінний корпус „Червоного козацтва“. Козаки - захисники хліборобів та ремісників, жінок і дітей, благородні лицарі. А „червоні козаки“ що захищали? Селян у громадянську? Допомагали їм безкоштовно позбутися результатів їх праці і майна? А нерідко…

Танки Антанти, захоплені григорьєвцями. 1919 рік

Ото Леонід Юхвід познущався з пращурів. А я сміюся з них, засуджую, не поважаю. І плескаю в долоні Япончикам і Котовським! А можливо треба взяти квітів і віднести пращурам на могили… Поставити свічку в церкві за упокой хліборобських душ…

Олександр Довженко говорив про випущений 1943 році підручник професора Павловського: “… По этой книжке выходит, что с давних времен и до наших дней украинский народ только и жил тем, чтобы воссоединиться с Россией. Украины в книге нет, есть привесок, придаточек России… Послереволюционная история наполнена фактами о доярках и свиньях, среди которых затесался академик Богомолец. Я поэтому и предложил свои услуги написать книгу, чтобы она была книгой об Украине и любимой книгой детей на Украине…”

А Леонід Юхвід Довженка оцінив так: “Выступление Довженко напоминает выступление Хвылевого в свое время, только оно таит в себе в современных условиях еще большую опасность, чем выступление Хвылевого в то время”.

Не знаю. Але враження після вивчення прототипів героїв музичного фільму «Свадьба в Малиновке» - пустота на душі. Добра подяка переможцям Антанти від совєтського кінематографа. Десятиріччями сміємося над пращурами, а хтось сміється над нами. А ми ще й прислуховуємося до тих хто сміється над нами. Виявляється хлібороби Херсонщини то є «бандити», а бандити-нальотчики то є червоні бійці-"пролетарі". Та ні, поки пращурів не почнемо поважати, то ми громадянами своєї країни не будемо. Поки не виправимо історії, нічого не зміниться і через декілька поколінь нас спікатиме така ж доля.

Такими виявились прототипи героїв відомої кінострічки при навіть не досить поглибленому вивченню історії. А скільки таких творінь взагалі на екранах і в літературі… Чому творчість Довженка, Яновського, Багряного, Горліса-Горського не екранізується? А за місяць два на телеканалах пройде знову безсмертне творіння сценариста Юхвіда і режисера Тутишкіна, щоб чого доброго пращурів не почали поважати.