Чернівці як ворота для «захоплення» України

Автор/джерело -  © Андрій Швайнога 

Політична криза, яка розпалилася в Україні, дещо відсунула на другий план питання енергетичної безпеки країни. Однак вона як “манна небесна” звалилася на тих, хто давно виношує план захоплення українського роздрібного ринку газу.

Адже реалізувати його в період «безвладдя» та безконтрольності можна тихо і без особливого галасу...

Мета як ніколи близька, враховуючи те, що ще з серпня минулого року, після приходу на посаду міністра палива та енергетики Юрія Бойка, їм це ніяк не вдавалося реалізувати, незважаючи на великий адміністративний ресурс та політичне прикриття з боку Кремля.

Отримання контролю над газорозподільчою системою України було поставлено за мету відразу ж з приходом Бойка в міністерське крісло. Адже одним з основних питань для обговорення чи пропозицій від Бойка в Москві під час його перших вояжів до Білокам‘яної в серпні минулого року було озвучене питання приходу російських компаній, зокрема «Газпрому», на роздрібний ринок України. Про що пан Бойко говорив пресі прямо, газета «Коммерсант» так і написала: «Господин Бойко готов поделиться с монополией только распределительными сетями, доставляющими газ конечным потребителям в стране».

Правда, тему потім тихенько завуалювали вже як отримання власником ресурсу «Укргаз-Енерго» доступу до кінцевого споживача (тут слід відзначити, що до промислового споживача доступ компанія отримала раніше). Важливо в даному випадку зазначити, що як єдиний імпортер газу, компанія отримувала як 100% контролю за оптовим ринком газу для промислових споживачів, так і 100% ринку роздрібного. Утворювалась бажана повна монополія, яка б давала можливість не тільки вирішувати долю будь-якого «маленього свічкового заводику», але й впливати на соціально-політичне становище в тому чи іншому регіоні, а також створювала інструмент акумуляції значних коштів в одних руках та дозволяла б займатись перерозподілом власності. І все до цього йде.

Невдала схема та подальший алгоритм наступу

На першому етапі представники «РосУкрЕнерго» через компанію «Райфайзен Інвестмент» розпочали з оцінки активів облгазів, що належать Ігорю Єремеєву. Переговори згодом велися близько двох місяців, але нічим так і не закінчились. Невідомо, чи переговорники не зійшлися в ціні, чи на заваді стала принципова відмова власників продати облгази представникам «РосУкрЕнерго». Тим не менше, спроба придбати облгази західної групи «РосУкрЕнерго» не вдалася.

Проте очевидно, що цілі залишились, дана Юрієм Бойком обіцянка «віддати» газорозподільчі підприємства мала бути виконана, і тому зацікавлена сторона в придбанні облгазів пішла іншим шляхом, який в Україні можна було спостерігати за часів Кучми: масові перевірки правоохоронних органів, відкриття кримінальних справ стосовно незгідного менеджменту облгазів та проведення «маскі-шоу» на певних підприємствах. Мета такої акції зрозуміла: відкриттям кримінальних справ та тиском змусити менеджмент діяти «правильно» чи призначити «правильних» в. о. голови правління, які б без галасу «тихою сапою» передали б контроль над підприємствами потрібним людям. Епопея тривала близько двох місяців, але й цим шляхом Бойку, Якубенку та представникам «РосУкрЕнерго» не вдалося досягнути бажаних результатів. На заваді стало те, що представники облгазів перевели конфлікт в публічну площину в якій міністру та його «підручним» було вже не так зручно діяти. Як результат – всі кримінальні справи закриті в судовому порядку, і більше про них ми нічого не чули.

Зрозуміло, що звиклі «перемагати» за будь-яку ціну, тим більше усвідомлюючи, який ласий шматок ринку та інструмент вони можуть отримати, «друзі» «РосУкрЕнерго» придумали інший шлях отримання контролю над розподільчими мережами. З цією метою було створене поспіхом ДП «Укргазмережі» ДК «Газ України» для обслуговування нібито газорозподільчих мереж, які будуть відібрані в облгазів, які нібито не вкладають гроші в розвиток та ремонт цих мереж.

Слід зазначити, що ці твердження спрямовані для наївних представників громадськості, які не розуміють, що насправді відбувається. По-перше, чомусь забрати газорозподільчі мережі захотіли саме в тих облгазах західної групи, які не погодились на умови «друзів» «РосУкрЕнерго». Адже інші облгази по всій Україні так само «не вкладають» в розвиток мереж, оскільки в них на це просто немає коштів, які повинні напряму закладатись НКРЕ в тариф на транспортування. Проте облгази не можуть не проводити ремонти, про що так голосно заявляють в «Газі України» та «Нафтогазі», оскільки найменша дірочка в газопроводі приводить до витоку газу і можливого вибуху. Оскільки подібних випадків не траплялося, то це свідчить, що облгази вчасно реагують на будь-які аварії і ліквідовують їх, проводячи ремонти.

Чернівці – плацдарм для захоплення стратегічних активів

Обґрунтувавши необхідність отримати державний контроль над мережами в «мозковому» центрі чи то в Москві, чи то в кабінетах на Богдана Хмельницького, чи деінде, було прийнято рішення розпочати (та мабуть і закінчити) дії в Чернівцях. Вибір впав на цей регіон, оскільки філія ДК «Газ України» в цій області має абонентську службу і володіє інформацією про своїх абонентів, яким вона постачає газ, користуючись послугами ВАТ «Чернівцігаз».

Першим кроком стало створення філії ДП «Укргазмережі» в Чернівцях і отримання нею в НКРЕ ліцензії на постачання та розподіл газу з цікавим формулюванням – «за місцем розташування газопроводів, переданих на баланс ДП «Укргазмережі» (без чіткого вказання місця цих газопроводів і технічної документації). А самі газопроводи передані наказом № 542 Мінпаливенерго (який на той момент був оскаржений в судовому порядку), що до компетенції цього міністерства аж ніяк не належить і функції Фонду держмайна йому теж ніхто не передавав. Та хіба потрібно звертати увагу на формальності, якщо дана обіцянка і поставлені цілі?

Очолити цю славнозвісну передачу майна та займатися розподілом газу, за інформацією одного джерела в ДК «Газ України», пропонували багатьом, в тому числі і представникам ВАТ «Чернівцігаз», але всі відмовлялися, оскільки розуміли всю безглуздість рішень, які неможливо реалізувати технологічно та забезпечити технічно. Справа в тому, що цим наказом та ліцензією НКРЕ поставляти та розподіляти газ ДП «Укргазмережі» дозволено газопроводами, які знаходяться в державній власності, але які з’єднані з розподільчими газопроводами населених пунктів та будинковими газопроводами-вводами, які державі не належать. І право користуватись останніми належить тільки ВАТ «Чернівцігаз», а розділити їх неможливо. В даному випадку, навіть якщо припустити, що поставкою і транспортуванням газу буде займатись «Укргазмережа», то їй необхідно поставити лічильник на кожному підвідному газопроводі до населеного пункту та кожному будинковому газопроводі-вводі, що просто нереально здійснити.

Тим не менше, представники «Газу України» знайшли людину, яка теж на перших порах відмовлялася від такої ласки очолити це діло, але їй було зроблено пропозицію, від якої було дуже важко відмовитись. Директором Чернівецького філіалу ДП «Укргазмережі» став Іван Козар.

Справа в тому, що така зговірливість цієї людини очолити справу, за яку не хотіли безпосередньо братись і марати руки «друзі» «РосУкрЕнерго», стала кримінальна справа №Ю-0301128, порушена по факту ухилення від сплати податків службовими особами ВАТ «Чернівцігаз» за ст. 212 ч. 3 КК України від 11 травня 2006 р., яка розслідується податковою міліцією Чернівецької області. І стосувалася ця справа саме Івана Козара, який з 2002 по 2005 рік був головою правління ВАТ «Чернівцігаз». В грудні 2003 року він підписав акт Чернівецької філії ДК «Газ України» про втрати газу з газопроводу низького тиску по одній з вулиць в розмірі 4,8 млн. куб. м, чим завдав державі значних збитків на суму 4,17 млн. грн. Світило цьому пану від 5 до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Джерела в «Газі України» подейкують, що саме ця кримінальна справа, порушена проти пана Козара (точніше її спускання на гальмах), стала тим аргументом, через який він погодився очолити ДП «Укргазмережі» в Чернівцях.

Дії «Газу України» виглядають дивними. Особливо дивні тези спікера Мінпаливенерго Костянтина Бородіна про те, що в Чернівцях «Нафтогаз України» хоче повернути контроль для держави над мережами, але при цьому на чолі державного підприємства, яке ці мережі нібито повинно повернути, ставлять людину, проти якої ця ж держава порушила кримінальну справу і яка цій державі завдала збитків на декілька мільйонів гривень. Це свідчить, що заради цілі в Мінпаливенерго не перебирають засобами. Проте обіцянка-цяцянка – сьогодні є, а завтра нема. Зміна керівництва прокуратури та можлива зміна влади можуть призвести і до відновлення кримінальної справи відносно Івана Козара, який у безвиході вже в нових умовах може свідчити проти його нинішніх покровителів. Проте виглядає на те, що на даний момент у нього просто не було вибору.

Що ж до голосних заяв представників Мінпаливенерго та НАК «Нафтогаз України» про повернення контролю держави над газорозподільчими мережами, то вони не мають нічого спільного з дійсністю. Джерела в «Газі України» та облгазах стверджують, що дії в Чернівцях направлені на те, щоб дестабілізувати ситуацію з газопостачанням в області та поставити на коліна ВАТ «Чернівцігаз», щоб потім продемонструвати власникам інших облгазів, що може бути, коли вони не домовляться з зацікавленою стороною на прийнятних для неї умовах про передачу активів. Ніхто, запевняють джерела в держкомпанії, не буде передавати мережі в інших областях на баланс «Укргазмережі» – для них просто знайдуть «ефективнішого» інвестора. Здогадайтесь, якого?

Справа в тому, що зацікавленій стороні не вигідна передача на баланс «Укргазмережі» газорозподільчих мереж, оскільки це створить додаткові труднощі для отримання над ними контролю в разі зміни влади в країні. Тому слова представників Мінпаливенерго та НАК «Нафтогаз України» про повернення державі контролю над газороподільчими мережами хочеться прокоментувати словами Івана Багряного з одного з його творів – «в тім твоя роля ... – циніка й словоблуда, закоханого в мистецтво брехати».