Чому в Луганську заплакав пам`ятник вождеві світового пролетаріату

Автор/джерело -  © Ігор Машинцев (Беркут) 

Коли починають плакати або мироточити ікони, це називається дивом. Але коли плаче пам`ятник переконаному атеїстові, причину цього явища слід шукати серед речей більш прозаїчних.

Той самий пам`ятник

Тому немає нічого дивного в тому, що білясті потьоки на щоках пам'ятника В.S. Леніну - того, що на проспекті Пархоменко? - виявилися слідами життєдіяльності відпочиваючих на голові ідола голубів. Птах миру, якщо розібратися, давно став бичем міст. Голуби паскудять, де завгодно, на що завгодно і на кого завгодно, вони розносять орнітобруцелліз й інші специфічні захворювання. В кінці - кінців, загиджені голубами пам'ятники архітектури і мистецтва, нехай і з тих, що залишилися нам в спадок від окупаційної комуністично-московської влади, виглядають неестетично.

В даному випадку дивує інше: комуністичні вожді місцевого розливу і їх соратники по марксизму, що так люто відстоюють ідеали комуністичного минулого, - у тому числі і збереження на наших вулицях комуно-масонської символіки, збереження в назвах наших вулиць імен катів українського (російського й ін.) народу, чомусь не бажають утримувати ідолів своїх кумирів в належному стані, перекладаючи витрати і працю по очищенню вождевих статуй від пташиних гімняшок на місцеві бюджети. Виходить зовсім цікава історія: партійка, що оголосила себе правонаступницею КПРС, партії яка винна в геноциді українського народу, отже - і несе відповідальність за це і до цього дня, - до цих пір не заборонена, як така що несе людиноненависницьку ідеологію. Нечисленні депутати від КПУ, що проникли до українського парламенту лише завдяки протиприродному союзу з партією експлуататорів трудящих, повністю ігнорують присягу, дану ними при отриманні депутатського мандата, - вони носять значки депутатів неіснуючої країни, депутати-комуністи всіма силами виступають проти української державності, при чому більше всього дістається державній мові, яку вони хочуть замінити на мову суміжної держави. При цьому більшість прихильників російської мови як «другої державної» (читай - єдиної), російською розмовляти не можуть. Адже не можна ж вважати російською мовою той казенно - бюрократичний суржик, на якому «російськомовні» депутати спілкуються з народом! Мова тут може йти про спеціальну номенклатурну мову, яка так само далека від російської, як розмовна «російська» мова, якою користуються в Росії, далека від літературної російської мови Пушкіна, Тургенєва, Булгакова.

Учені дійшли до висновку, що людина середніх розумових здібностей цілком може вивчити на додаток до рідної ще одну-дві європейські мови без особливих зусиль. Але парадокс - «російськомовні», ті, що проживають в колишніх республіках Радянського Союзу, якось не прагнуть опанувати мовами корінних народів. Що це, - лінь або презирство до тубільців? Швидше за все - друге. І тут вимальовувався ще один парадокс: всіляко засуджуючи щонайменші прояви національної самосвідомості у корінного населення окупованих колись московським царизмом або московськими більшовицькими ордами країн, російський шовінізм не викликає засудження у прихильників інтернаціоналізму.

Навпаки, вони ним розчулюються і ставлять в приклад несвідомим аборигенам, які, - на думку московських холуїв з «лівих» партій і всіляких «росіян», - рушків і блоків, - просто зобов'язані проникнутися любов'ю до мови і культури (точніше - безкультурності) окупантів, причому настільки, що свої рідну мову і культуру тубільці повинні вважати другорядною по відношенню до російської.

Найсмішніше в цьому те, що більше всього галасують про неприпустимість українізації України громадяни української національності, що перебувають в КПУ. Тобто манкурти і колабораціоністи. Приблизно так само йдуть справи і з сучасними комуністами, - мало того, що вони увійшли до злучки з партією олігархів і експлуататорів, так ще і самі (принаймні їх партійна верхівка) вже є капіталістами. Адже немало у кого з них на дружин і дітвору зареєстровані приватні підприємства, що здебільшого займаються спекулятивними операціями. Але ці пани, замість того, щоб організувати суботник для членів обласних і районних комітетів КПУ по очищенню пам'ятників гаряче улюбленого вождя від голубиного лайна, розпинаються в садомазохістських потугах хіба що на вищезгадані теми. Тобто: наданню російській мові статусу другого державної і вивчення історії України згідно сталінсько-хрущовських народоосвітніх канонів.

Загалом, є пропозиція, яку можна винести хоч на всенародне обговорення:

1. Всі пам'ятники радянської епохи, що не представляють художньої цінності, передати на баланс комуністичної партії і тих сект, які виступають за збереження цих пам'ятників;

2. Зобов'язати керівництво комуністичних організацій, за якими будуть закріплені пам'ятники, налагодити підтримку їх у вигляді, який не ображав би естетичне сприйняття місцевого населення, тобто - не тільки зчищати зі своїх дохлих вождів поклади гуано, але також фарбувати їх, доглядати за газонами, що оточують пам'ятники, підтримувати в належному вигляді постаменти.

Ці правила повинні будуть діяти до тих пір, поки не відбудеться суд над людиноненависницькою ідеологією марксизму-комунізму, після заборони якої, кошти на утримання пам'ятників можна буде обчислювати примусовим порядком з колишніх членів заборонених комуністичних організацій. Якщо ж грошей не вистачатиме для підтримки символів комуністичної окупації в пристойному вигляді, то символи ці, як нікому непотрібні, слід прибрати з наших вулиць і продати охочим придбати в особисте користування статую якого-небудь більшовицького вождя.

Підказка для любителів ленінської банди: у місті Сочі в голові пам'ятника Леніну ще при його відливанні були закладені сталеві шпильки, що не дають птахам сідати на ленінську лисину. Проте скульптори забули про плечі, і тепер сочинський ідол красується з розкішними білястими еполетами.

Мене, як платника податків, обурює злочинне нехтування моїми громадянськими правами, - чому мої гроші, що стягуються з мене державою у вигляді податків, йдуть на утримання символів тієї епохи, при якій моя сім'я, - як з боку батька, так і з боку матері - зазнала значних матеріальних і моральних збитків, відшкодування яких правонаступниками ВКП(б) - КПРС, що влаштувала масові вбивства людей, судячи з усього, не передбачається. Так хоч би припините знущатися з пам'яті жертв більшовицьких злочинів, оплачуючи те, що комуністи зобов'язані робити самі, з радістю і піснями - очищати від лайна своїх кумирів і підфарбовувати їх за власний рахунок. Водночас, хай хоч би частково сплатять свої борги тим, хто сам, - або його предки, - постраждав від радянської влади. При цьому не вважати такими, що постраждали членів сімей комуністів, засуджених як ворогів народу. Комуніст, воістину - синонім ворога народу. Товариш Сталін це популярно довів, старанно винищивши «стару ленінську гвардію», - за своєю суттю, зграю бандитів і кривавих маніяків - вбивць.