Олег Скрипка: Україномовність – як трава, що проростає крізь асфальт

Автор/джерело -  © Оксана Климончук 

Після завершення четвертого етнофестивалю «Країна мрій», який проходив на Співочому полі в Києві з 6 по 8 липня, його організатор Олег Скрипка дав інтерв’ю УНІАН.

ПРЕЗИДЕНТ ПРИЙШОВ СПОНТАННО, ПОРОЗДАВАВ АВТОГРАФИ, СКУПИВ ПОЛОВИНУ БАЗАРУ

Олегу, поділіться, будь ласка, своїми враженнями від чергового фестивалю «Країна мрій»...

Знаєте, я помітив таку статистику: набагато більша кількість людей порівняно з минулим роком мені особисто сказали: “Дякую, нам дуже сподобалося». На жаль, набагато менше було людей в етнічному одязі. Я маю щодо цього свою версію – ми мали гарну рекламу, і завдяки їй на наш фестиваль зазирнула публіка, яка не дуже в курсі справи, ці люди не знають, який стрій потрібно одягати. Таких відвідувачів можна назвати неофітами «Країни мрій», “абітурою”.

Вважаю, що у виборі артистів ми стали професіоналами… І все більше й більше гризу собі лікті від того, що дев’яносто відсотків артистів я не можу побачити й почути під час фестивалю, бо весь час якісь клопоти. Але ті, яких побачив, – це дуже якісні артисти.

Усе просто супер. Потрібно продовжувати.

Наскільки мені відомо, дуже довго проведення фестивалю «Країна мрій» стояло під знаком запитання. У чому була проблема?

Справа в тому, що є такий інформаційний простір, який особисто мені уявляється як якийсь хаос. У нас відмінився фестиваль «Рок-Січ» – це абсолютно інший фестиваль, – а в людей у голові все змішалося, вони віднесли це до «Країни мрій»...

А щодо «Країни мрій», то ми ще взимку на кожних своїх “Вечорницях” казали, що фестиваль відбудеться.

Але в людей є підсвідоме апокаліптичне мислення – усе закінчилося, усе пропало, катастрофа і т.д., і мас-медіа на цьому чіпляє людей.

За масштабом цьогорічний фестиваль якось відрізнявся від торішнього?

За формою фестиваль не відрізнявся від торішнього, за винятком купальської ходи – від Андріївського узвозу до Співочого поля, – якою ми дуже пишаємося. Це наша нова, як люблять писати в гламурних виданнях, фішка. Ще однією новинкою на цьогорічному фестивалі були козацькі забави, що мали шалений успіх. Ми обов’язково повторимо це наступного року...

А за складом учасників?

Учасники – це інше. У нас щороку оновлюються учасники, і лише за рідкісним винятком можна взяти учать повторно.

Знаєте, мені дуже дивно, коли дивлюся на якийсь сайт і там люди пишуть: «О, торік були такі-то виконавці, вони були такі класні, а цього року я їх не побачу, мабуть, буде якийсь відстій».

Але торік вони їх теж уперше побачили… І саме в тому й полягає зміст фестивалю, аби щоразу запрошувати нових і нових.

Це ж не якийсь міжсобойчік, а це фестиваль, який пропонує завжди нові імена. І слава Богу, що вони є – у нас в Україні й у світі.

Люди іноді мають тенденцію до консервативного мислення, вони бояться чогось нового. Але життя – це постійний рух.

Ми консервуємо саму форму фестивалю, але пропонуємо нових виконавців.

«Країну мрій» відвідав Президент України. Його було офіційно запрошено, чи він завітав за власною ініціативою?

За власною ініціативою.

Віктор Ющенко – демократична інтелігентна людина, він прийшов на фестиваль і не вийшов на сцену, не перетягнув увагу від артистів на себе.

Президент захотів просто відвідати фестиваль, тому прийшов спонтанно, дуже скромно пройшовся, пороздавав автографи, скупив половину базару… Ми дуже тепло привіталися, усе відбулося душевно й демократично.

Гадаю, не кожен політик у змозі діяти настільки по-людськи.

А хто з ще з політиків був на фестивалі?

Політиків було багато, але всі інкогніто. Їх офіційно ніхто не запрошував.

По телевізору крутять рекламний ролик “Кока-коли”, у якому знялися Ви. Що Ви більше любите, кока-колу чи гонорар?

Я знявся в цій рекламі, тому що в нас, можна так сказати, рік співпраці з "Кока-колою", і суть цієї співпраці – фестиваль "Країна мрій". Ми дуже довго спілкувалися з українськими представниками "Кока-коли"… Вони довели, що хочуть підтримати українську традицію і хотіли б представити свій бренд як традиційний, український...

Але життя творче, соціальне, економічне – це є співпраця і компроміси. Іноді ми на якусь співпрацю йдемо, іноді ні. Інколи на якісь компроміси ми йдемо, інколи не йдемо. Тут я зміг піти на певний компроміс – знятися у цій рекламі, а потім працювати з "Кока-колою" над фестивалем "Країна мрій" – це все однин ланцюг.

Я ЕСТРАДУ НЕ ПОВАЖАЮ, НЕ СЛУХАЮ ЇЇ, І ВЗАГАЛІ ВВАЖАЮ, ЩО ЦЕ РІЧ, ЯКОЇ НЕ ПОВИННО ІСНУВАТИ

Я і багато моїх знайомих вважають Вас №1 в Україні. Чи вважаєте Ви себе таким?

№1 – це у яких хіт-парадах? Наприклад, якщо в хіт-парадах на музичних каналах, то ВВ взагалі ніколи не було на перших місцях, за гонорарами – ми теж далеко не на перших місцях, за кількістю ротацій по телебаченню і радіо – теж не перші. Якщо я з`являюся на якісь тусовці, де присутні політичні діячі, то в них, наприклад, у Мороза беруть більше автографів, ніж у мене, тому що Мороз популярніша людина, ніж я. Можливо, за авторитетом у деяких людей, окремо взятих, то так – я авторитет. Але для великої кількості людей більший авторитет – це Сердючка. Це все дуже суб’єктивно.

Яких жінок з українського шоу-бізнесу Ви б віднесли до першої п’ятірки?

Я просто не визнаю взагалі шоу-бізнесу, тобто вважаю, що це той феномен, який шкодить культурному здоров`ю нації. Шоу-бізнес – це як куріння, наркотик чи алкоголь (задумався. – Авт.)… Саме алкоголь, шоу-бізнес ближчий до бухла. Тому розбиратися, хто там кращий, мені просто не цікаво.

І що, взагалі немає нікого, хто б Вам подобався?

Немає нікого, ніколи не було і, сподіваюся, що ніколи не буде. Я естраду не поважаю, не слухаю її, і взагалі вважаю, що це речі, які не повинні існувати.

Тоді чому Ви взяли участь у такому гламурному попсовому шоу, як "Танці з зірками"?

Знову ж таки – це компроміси. По-перше, суспільство шовіністично захоплене всякими гламурними діячами, і певні гламурні чувачки правлять балом, вони й заряджають шоу, а люди це все дивляться. По-друге, усе ж таки за походженням «Танці з зірками» – британське шоу, воно прийшло з Британії, це їхня концепція, і насправді – якісне шоу. Просто ми звикли до низької якості телевізора, до низької якості різних шоу й виконавців, тому я навіть не знав про існування цього проекту. Лишень щось там чув, але не знав до пуття, що це таке, поки мені не запропонували взяти в ньому участь... Я оцінив зі своєї дзвіниці, що там закладено певну якість…

Я ВИМУШЕНИЙ ЗНІМАТИСЯ З СЕРДЮЧКАМИ ТА КІРКОРОВИМИ, БО МЕНІ ЦІКАВО ПРАЦЮВАТИ В КІНО

Ось Ви знову вжили слово «компроміс”...

Так. Якби було шоу, куди б запрошували діячів культури, я б із задоволенням узяв у ньому участь, але такого шоу не існує. Є шоу лише з діячами естради.

Чи взяти ті ж самі новорічні фільми… Я вимушений у них зніматися – з Сердючками й Кіркоровими, – бо мені цікаво попрацювати в кіно. А такого кіно немає, куди б запрошували нормальних людей. От і все.

Якось недавно Юрій Шевчук (лідер російської рок-групи ДДТ) в одному з інтерв’ю сказав, що ВВ та «Океан Ельзи» дещо спопсовіли, виступають на різних корпоративних вечірках у московських олігархів. І це, мовляв, суперечить роковому духу…

Юрієві Шевчуку пощастило, а можливо, й ні, що він працює і живе в Росії, де існує рок-сцена. В Україні рок-сцени просто немає. Якби ми не виступали на якихось таких заходах, то ми б просто не існували. Ми не мали б змоги записувати альбоми, випускати диски, знімати кліпи і т. д.

Ми виступаємо на приваті і святах міст, на революціях. А також на власних фестивалях, які я сам організую раз на рік, але це дуже мало.

Шевчуку, може, це вже не потрібно, бо він дуже популярна фігура й може без цього обійтися...

В Україні немає рок-сцени... За останніх десять років українську рок-сцену просто знищено. Ми пам’ятаємо, що при Радянському Союзі і ще десь на початку 90-их років це був Палац спорту та багато-багато іншого. А на сьогодні все, фініта ля комедія...

А за яких таких умов Ви б змогли зараз переїхати в Росію працювати?

Я не буду говорити щось категорично, але зараз таких умов не існує. Я не можу навіть собі уявити такі умови, які б мене могли примусити поїхати в Росію. Якщо в нас в Україні, це лише теоретично, політична ситуація буде дуже негативною для тих людей, які співають українською мовою, тоді я просто поїду жити в Європу. Навіть у ту ж саму Францію, бо я вже знаю мову. А в Росію? Ні, я дуже сумніваюся.

НАША ПРАДАВНЯ УКРАЇНСЬКА РЕЛІГІЯ НАЗИВАЛАСЯ ПРАВОСЛАВ’ЯМ, І ЦЮ НАЗВУ СОБІ ВЗЯЛО ХРИСТИЯНСТВО

Пане Олегу, як Ви сформулюєте Ваше ставлення до української мови – як до бізнесу, чи Ви стали щирим носієм мови?

Я б назвав україномовність – свою чи інших людей, наприклад, киян, які все більше починають розмовляти або співати українською мовою, – натуральним процесом, що відбувається в Україні. На жаль, науково цей процес я пояснити не можу. Це – як трава, що проростає крізь асфальт... Тобто проростає традиція, свідомість людей.

Але сказати, чи ти щирий українець, чи кон’юнктурник? (Замислився. – Авт.)

Насправді дуже мало людей, котрі співають пісні українською, здобули популярність не лише в Україні, а й за кордоном. Ось у цьому і є кон`юнктура, але тут немає протиріч.

Та коли людина, яка зображає з себе патріота, заспівала російською мовою, тому що це було десь вигідно, – то тут уже є конфлікт, це питання кон`юнктурності і щирості.

Ви часто носите хрестик на шиї, і досить великих розмірів... Наскільки вважаєте себе християнином?

Я вважаю себе настільки християнином, наскільки є християнським, православним наше українське суспільство, а воно не на сто відсотків таке, ми ж не православні фанатики. Я ходжу в церкву, молюся, мене запрошують на хрестини, іменини. Але сказати, що я якийсь суперфанат, не можу. Я вважаю себе сучасною людиною ХХІ століття.

Християнство має якийсь вплив у нашому суспільстві, але набагато менший ніж, наприклад, у Польщі, але набагато більший, ніж у Франції.

Цьогорічний фестиваль збігався зі святом Івана Купала. Багато людей вважають його язичницьким...

Ні, Івана Купала – це православне свято, тому що Іван – це Іван Хреститель. А щодо Купала – це те, що було тисячу років тому, поки не прийшло православ’я. То так, це язичницьке свято, бо був Купайло.

Але Івана Купала – православне свято.

Я б тоді сказала православно-язичницьке свято, бо походить все-таки від Купала…

Це традиційне українське свято, тому що язичництво – це той ярлик, який навісило православ’я. Наша прадавня українська релігія називалася православ’ям. Коли прийшло християнство, воно взяло собі це слово «православ’я» і назвало те, що було до того язичництвом. Насправді християнство походить з нашого давнього православ’я, тобто це одна єдина наша традиція, яка просто мала різні етапи.

«Язичництво» – це те саме клеймо, як «бендери». Тільки одне вигадане церковниками, а інше – кадебешниками.

Свято літнього сонцестояння є в усіх народів світу. Цей день завжди об’єднує різних людей, тобто це традиційно й наше свято, а з іншого боку – це також гарна можливість посвяткувати з іншими людьми, які є носіями іншої традиції.

В Україні з’явилася ще одна традиція: майже щороку проводити вибори. Ось стартує чергова передвиборча кампанія, політичні сили шукають нові обличчя. Вам не пропонували стати новим обличчям?

Ні, я ж не нове обличчя...