БРЕХНЯ!!! Бойкот виборам!

Автор/джерело -  ©  ПРАВО НАРОДУ 

Всі ці мільйони доларів політичної реклами витрачають лише для того, щоб ти останній раз поставив свій підпис і навіки закріпачив себе, своїх дітей і онуків. Подивись їм в очі, своїм нащадкам.

Значок ексклюзивний. Більш ніде нема й не буде. Носити при спілкуванні з депутатами та іншими їм подібними. Такий значок хтось начепив на Бабу Параску. Замовляйте на http://www.pravonaroda.com

Брехня гуляє по Україні. Велика брехня. Брехня, що у нас демократія. Наближаються вибори. Але вибір без вибору нікому не потрібний. Бо голосування за списки — це не демократія. Це не народні депутати, якщо йдуть за списками партій. Для того Верховна Рада і потрібна, щоб ПРЕДСТАВНИКИ НАРОДУ визначали правила та напрямки наших спільних зусиль. Представники НАРОДУ, а не самопризначених лідерів блоків. Це не демократія.

Нехай ВОНИ запропонують народу вибір — тоді ми прийдемо й виберемо. Поки що вибір зробили за нас.

Телеканали, як того вимагає Закон, оприлюднили вартість політичної реклами. Так ось, вартість однієї секунди політичної реклами з 20 до 22 години на одному всеукраїнському телеканалі складає 7054 гривні 46 копійок. За одну секунду. Зарплата більшості українців за кілька місяців.

10 секунд – автомобіль. Хвилина – квартира. Хвилина коштує декількох років життя пересічного українця.

Дивись і слухай, громадянине. І пам’ятай – за це все ти заплатиш. Або вже заплатив.

Порахуй великі рекламні дошки, оту помаранчево-біло-червоно-блакитну мішанину — «захисти депутатську недоторканість, прорви своє майбутнє» – порахуй свої гроші – кожна дошка в середньому кошує 500 доларів на місяць. Два місяці передвиборчої кампанії – 1000 доларів кожний. Все це свято на твої, гроші, друже.

1000 доларів – це двісті сільськогосподарських вил. Це дві чи три заробітних плати. Скільки тобі треба працювати, щоб заробити для них ці гроші? А твоїм дітям?

А спитай себе, який сенс у них витрачати стільки грошей? Може вони благодійники??? Не вірю. Брехня. Вони собі повернуть все витрачене. За твій рахунок. За рахунок твоїх дітей та онуків. Навіщо такі депутати? Тобі воно треба?

Давай спочатку розберемося, а навіщо вони потрібні, депутати?

Наприклад є кілька сіл. І люди, щоб узгодити свої дії, обирають між собою людей, яким довіряють, і кажуть: „Іди, Степане, і разом з представниками інших сіл вирішіть, як нам краще зробити: чи місток через річку побудувати, чи ферму, чи дорогу, чи церкву, домовся про все та узгодь наші спільні дії”. Оце і є депутат. Справжній. Той, який є твоїм представником, представником твоїх інтересів.

На рівні держави мають зібратись, наприклад, представники Луганської та Закарпатської громади та домовитись, як краще спільно будувати Україну. Прокласти автомагістраль чи нафтопровід, побудувати заводи чи шахти, забезпечити можливість заробляти гроші як мешканцям Луганська чи Стаханова, так і мешканцям Львова чи Червонограда. Зібрати на це необхідні кошти, узгодити дії та, щоб усе це відбулось, прийняти Закони. От такий твій представник і має бути народним депутатом України. А за те, що він представляє твої інтереси ти платиш йому гроші. Так має бути.

А що є? А є таке. Декілька осіб сказали, що вони наші лідери, зібрали своїх, — не твоїх, а своїх — представників у партії та блоки. Потім сказали, що ми маємо голосувати не за конкретного Івана чи Степана, а за їхні програми. То ж виникає питання, а навіщо тоді годувати 450 дармоїдів, якщо програм всього три чи чотири? Може нехай вже якось без нас „сообразять на троїх”? Так наче б то вже „сообразили”.

Ні, щось тут не так. Брехня. Чогось їм певно не вистачає, раз знову ідуть до нас.

Нам кажуть, що це демократія. А я не вірю, бо знаю, що демократія, це коли я висунув людину і проголосував за неї, наділив її правом вирішувати ДОЛЮ УКРАЇНИ від мого імені. А від чийого імені йдуть ці люди? Я їх не знаю. Ніколи не бачив і вони не знають ні мене, ні моїх бажань та проблем. І знати не хочуть. І не захочуть.

А чому ж вони тоді сотні мільйонів доларів (до речі – наших) витрачають на оту брехню?

Поясню. Вони вже всі домовились. Про те, що вони – ЕЛІТА. А в нас спитали, чи потрібна нам ота самопроголошена еліта? Не спитали. Але ж щось їм від нас треба. Що? А виявляється, ми маємо затвердити своїм підписом, що вони тепер наша еліта.

Вони вже депутати. Чиїсь. Але не народні. Бо якщо у виборах візьме участь менше, ніж половина виборців, то вибори будуть вважатись такими, що не відбулись. І коли я візьму бюлетень, то поставлю свій підпис, що я його взяв. А далі... Далі будуть махінації. Ми всі про це чули. З одним вони махлювати не зможуть – це якщо я не поставлю свій підпис.

А ви знаєте, що згідно з Законом про вибори, на наступних виборах вже не буде мати значення, скільки нас прийде на вибори?

Тобто всі ці мільйони доларів політичної реклами витрачають лише для того, щоб ти останній раз поставив свій підпис і навіки закріпачив себе, своїх дітей і онуків.

Подивись їм у очі, своїм нащадкам. Ти визнаєш, що ці кандидати в нардепи – еліта?

Краще не ставити підпис. Подивимось, як заметушаться рекламодавці, яким ти не дав себе обдурити.

У крамниці, коли нема потрібного товару я вчиняю так — чекаю поки привезуть. А як не привезуть — то роблю щось сам. Але непотріб не беру.

Ну не купую я в крамниці тухлу рибу. Чекаю свіжу.