Поки українська влада не демонтує совок - діла не буде

Автор/джерело -  © Євген Тейзе, DW 

Майбутньому уряду буде скрутно. Насамперед з огляду на пострадянську адміністративну систему, яка є глибоко неефективною.

До такого висновку дійшов експерт варшавського Центру економічних і соціальних досліджень Марек Домбровський.

Марек Домбровський вже багато років слідкує за процесом трансформації країн пострадянського простору. У своєму новому дослідженні „Україна на перехресті” експерт акцентує увагу на проблемах неефективності державного управління в країні:

„Якого кольору не був би майбутній уряд, перед ним постане необхідність здійснення широкого кола економічних та інституційних реформ. Це критично важливі реформи, які мають зробити державне управління більш ефективним. В економіці потрібні перетворення, які уможливили би інтеграцію в європейський економічній простір і забезпечили довгостроковий розвиток”.

Численні проблеми економічного і соціального характеру, такі як поганий інвестиційний клімат або корупція, пов’язані саме із системою управління, невластивою сучасним європейським країнам. Тому інституційні реформи мають стати абсолютним пріоритетом, вважає Домбровський. Без цього, на думку експерта, становлення демократії в Україні буде неможливим:

„Демократія не обмежується вільними виборами як такими. Сучасна демократія – це не лише суспільний контроль, система стримувань і противаг у політиці - це насамперед ефективна система урядування. До прав громадян належить право на прозору, відповідальну владу. Повага прав і свобод громадянина з боку державних інституцій. Влада має бути децентралізованою, ближчою до людей. Вони мусять мати можливість вирішувати більшість питань на місцях, без втручання центру”.

Європейський досвід засвідчує, що навіть централістичні держави мусять надавати органам місцевого самоврядування і регіонам широкі свободи, зберігаючи за центром передовсім контролюючі функції. Місцеві ради мають свої виконавчі органи, проводять у визначених межах законодавчу роботу, мають бюджетну автономію. Саме цим шляхом має піти й Україна, вважає Марек Домбровський. Він констатує, що політики у Києві використовують світоглядні і культурні розбіжності між Сходом і Заходом України. Розширення повноважень влади у регіонах, на думку польського експерта, дозволило би частково зняти напруження у боротьбі за владу на центральному рівні:

„Централізм не дає можливості врегулювати конфлікти між регіонами. Я не маю на увазі федералізацію України. Але органам місцевого самоврядування та регіональним центрам управління потрібно дати більшу автономію. Регіональні адміністрації мають обиратися громадянами, а не призначатися з центру. Їм потрібно дати інструменти, наскільки це можливо, самостійного розв’язання місцевих економічних і соціальних проблем. Вони мають самостійно відати сферою культури. Якщо місцева влада займатиметься своїми справами, тоді центр зможе краще сконцентруватися на національних, стратегічних питаннях”.

Відповідальність не перед Президентом або прем’єр-міністром, а перед виборцями свого регіону, дозволила би підвищити авторитет місцевої влади. Підзвітність чиновників обласних або районних адміністрацій не Києву, а місцевій громаді дозволить значно зменшити рівень корупції, переконаний Домбровський. Адже кожен дрібний бізнесмен у провінції, добре знає, приміром, що таке отримати якісь дозвільні документи у місцевих адміністраціях. Маючи ширшу автономію в економічній сфері, місцеві уряди змогли би залучати більше інвесторів.

Експерт наголошує, що адміністративна реформа є важливою складовою європейської інтеграції України, яку підтримують усі провідні партії. Потрібна лише політична воля для змін:

„Самостійна, ефективна влада у регіонах дуже важлива для кожної європейської країни. Хоча би навіть тому, що більшість програм Європейського союзу з підтримки розвитку направлені саме на розвиток окремих регіонів. Ніхто не дає гроші ЄС центральному урядові. Тому з огляду на перспективи членства України в Європейському союзі (я переконаний, що у майбутньому Україна має приєднатися до ЄС) країна має підтримувати самостійність своїх регіонів. Адже інакше вона буде просто несумісною із Євросоюзом”, - підсумовує Марек Домбровський.

Коментар від главреда “Аратти”: оскільки зазначені думки висловлені дослідником-європейцем, ми вважаємо за необхідне зробити невеличкий коментар, аби українська аудиторія мала корекцію щодо певної термінології, спотвореної в Україні пострадянськими чиновниками та політиканами.

Отже, що таке “регіональна самостійність”. У європейському змістовному напонені цього терміну домінує, в першу чергу економічна складова, а політична - є вторинною, похідною. Інакше кажучи, регіональна самостійність не означає всевладдя чиновника на місцях, що пропонували деякі збанкрутілі політики на дострокових виборах. Це - аж ніяк не сучасна модель охлократично-кримінальної влади в АР Крим. Це - визначення адміністративних меж території за головним принципом: достатність місцевих ресурсів мати позитивне сальдо місцевого бюджету певної адміністративної території або сукупності териорій(регіону), або ж максимальне наближення до цього показнику. Бо влада без грошей - перетворюється у принизливий, для адекватної людини, совітський розподільник, де чиновник-комірник, привласнюючи та розподіляючи суспільне багатство, стає диктатором.

Відтак, адміністративна система, побудована на принципі регііональної самостійності докорінно відрізняється від комуністичної, оскільки: межі адміністративних територій передбачають їхню максимальну економічну та фінансову самодостатність; реальну владу на території має не чиновник, а громада, яка його повністю контролює. В цьому випадку, адміністративна територія та її громада стають прямими донорами державного бюджету, а не навпаки, як це зараз існує в Україні. З іншого боку, місцева громада території, законодавчо наділена реальними правами: у будь-який час повністю контролювати обрану нею владу і позбавитися її без зайвої тяганини, за допомогою простої і зрозумілої процедури перевиборів. Така система передбачає, що завжди правий виборець, а не тимчасово обраний ним чиновник.

Однак економічна самодостатність зовсім не означає надання прав автономії зазначеним територіям. Навпаки, в цьому випадку, унітарність держави набуває реального наповнення за рахунок внутрішньодержавної кооперації регіонів, кожен із яких має свою, оригінальну орієнтацію у системі внутрішньої кооперації та розподілу праці.

Із введенням такої системи адміністративного управління державою, докорінно змінюється функціональна роль державної бюджетної політики і урядування. Державний бюджет припиняє виконувати функцію загальнодержавного чиновницько-номенклатурного розподільника, в якому кожен регіон та його населення винні за фактом існування і змушені принизливо чекати милостей від правлячої комарил'ї, яка плювати хотіла на закони і роздає суспільні блага “з царського плеча” на власний розсуд. Тобто, за державним бюджетом, за умови реалізації системи управління за принципом регіональної самодостатності, залишається виключно стратегічне фінансування, в першу чергу загальнодержавних програм розвитку як економічного, так і соціального. І, зрозуміло, фінансування національної безпеки та оборони. Решта - лягає на фінансово-економічну відповідальність регіональної влади. За такої системи практично повністю унеможливлюється адміністративний інструментарій диктату урядовців над бізнесом, оскільки уряд буде змушений діяти виключно ринковими методами заохочувального регулювання щодо державного та недержавного підприємництва. Натомість головним регуляторним чинником стає волевиявлення місцевої громади території, яка законодавчо має право майже абсолютного контролю на міцевими урядовцями - фундаментом державної системи влади.

Європейська практика показала, що заначена модель має виску ступень ефективності і зводить до мінімуму ризик зловживань посадовців, які тимчасово обіймають посади, що формуються як місцевою громадою, так і суспільством в цілому.