Хто насправді править Росією?

Автор/джерело -  © Василь Зілгалов, Радіо Свобода 

Можете як хочете називати Владміра Путіна – сильним президентом, владною особистістю, популярними лідером країни але не забувайте, насправді він не править Росією один.

Він — суспільна зовнішність колективного керівництва Росією групою ветеранів КДБ. Вони управляють найціннішими вершками економіки, вони тримають ключ політичної влади. І вони мають план зміцнення своїх позицій на майбутнє, а в центрі його — Владімір Путін. Що являє собою ця секретна чи напівсекретна еліта Росії, що складає основу так званої «Кремль Корпорейшен»?

Владімір Путін реконструював гімн колишнього СРСР, повторно створив прокремлівські патріотичні молодіжні групи, і, звичайно ж, відновив привабливий культ нібито культурного чиновника КДБ. Але це не означає намагання Путіна відновити радянський лад. Цього разу Росію ведуть по шляху створення сучасної авторитарної корпоративної держави.

І зовнішні кроки Путіна на зміцнення його володіння російським політичним всесвітом, включно зі грою у «спадкоємці» – це лише видимі прояви колективного керівництва команди ветеранів КДБ, як її називають сьогодні експерти, «Кремль Корпорейшен».

Привілейована група із п’яти осіб

Ольґа Кріштановская, московський експерт в області політичних еліт, пояснює, хто належить до цієї привілейованої групи, своєрідного «колективного Путіна»: «Я вважаю, що це 5 осіб. Путін, два Іванови, тобто Сєрґей і Віктор, один із керівників адміністрації Кремля Іґорь Сєчін, директор Федеральної служби безпеки Ніколай Патрушев. Ці люди разом із Путіним від самого початку. Разом вони й створили цю модель управління державою і урядом, яка діє і нині».

І справді, Сєчін є одночасно головою державного нафтового гіганту «РосНєфть». Сєрґей Іванов очолює нещодавно створену Об’єднану монополію авіакомпаній. Віктор Іванов керує радою директорів «Алмаз-Антей»,що є державним монополістом у ракетобудуванні. Один син Патрушева є радником у Раді директорів «РосНєфть», а його другий син, Дмітрій, — віце-президент найбільшого в Росії державного банку «Внєшторґбанк».

Нижчі поверхи цієї елітної драбини Росії також створені за принципом підпорядкування головній ідеї авторитарної корпоративності. Йдеться також про губернаторів у регіонах, президентських префектів, таку собі «ієрархію, яка нагадує радянську державну номенклатуру», як характеризує її експерт Кріштановская. Вона ж наголошує, що 26 відсотків нинішньої вищої бюрократії Росії – це вихідці зі служб безпеки чи військових кіл, так звані «силовики».

Якщо вести мову про першу п’ятірку, то варто зауважити, що всі вони вихідці з Санкт-Петербурга, однорідні за ідеологією і однаково бачать стратегію розвитку Росії та зміцнення державної авторитарної корпоративної моделі управління.

Страх, що зрадять свої

Для «Кремль Корпорейшен» є надто важливим переконатися, що їхній «колективний Путін» залишиться у зеніті політичної надпотужності і величі також після 2008 року. Чимало речей свідчать про взаємне недовір’я серед «силовиків», вони бояться будь-якого спадкоємця нинішнього глави Кремля, чи буде він вірним посередником у згаданій керівній еліті. Тому такі дивні, на перший погляд, призначення, на кшталт Зубкова, чи поява Путіна на чолі передвиборчого партійного списку «Єдиної Росії». Ця еліта, що вийшла з «шинелі Юрія Андропова», колишнього глави КДБ і глави Кремля, який мріяв створити державну авторитарну корпорацію, конкурентну Заходові, вихована на страху в зраді своїх же. Тому така секретність і маніпуляції зі владою.

Але прагнення необмеженої влади, у чому проявляється і влада Путіна, є оманливим та містично привабливим. Зрозуміло, що ця російська еліта залишиться при владі разом із її «колективним втіленням» і після 2008 року. Але чи не стає вона заручником створеної нею ж ситуації глухого кута замкнутої авторитарної системи правління, що вже закінчувалося крахом для їхніх попередників?