X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

14 липня 2020, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовший духовий музичний інструмент в світі - це трембіта, — конічна дерев’яна труба без бокових отворів. ЇЇ довжина може досягати чотирьох метрів. Діапазон трембіти — дві з половиною октави. Її звуки чутно більш ніж за десять кілометрів. Цей традиційний для жителів українських Карпат інструмент і досі використовується. Трембітарі сповіщають горян про важливі події. Якщо Ви включите до програми своєї подорожі один з фестивалів краю, то обов’язково познайомитеся з незвичайним інструментом.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Сторінка (всього - 36): перша | 6 | 7 | 8 | 9 |  10  | 11 | 12 | 13 | 14 | »   остання

8. МІФОЛОГІЧНА І ФОЛЬКЛОРНА ПАМ'ЯТЬ ЯК ЕТНОЗБЕРІГАЮЧИЙ ЧИННИК

Феноменом, який зберігає етноси, є насамперед, етнічна спадковість - біологічна, соціокультурна і матеріальна система, яка передається наступному поколінню з метою збереження і продовження етнічної групи.

Етнічна спадковість включає:

1. Біологічну спадщину, яка полягає у самовідтворенні притаманних етносу антропологічних рис у наступному поколінні;

2. Соціокультурну - в передачі набутих культурних рис за допомогою навчання кожного наступного покоління;

3. Матеріальну спадщину, яка формується внаслідок певних біологічних і соціокультурних рис етносу;

4. Географічне середовище як невід'ємну складову етнічної свідомості, бо вона формується в певному місці на землі.

Етнічна спадковість є необхідною умовою виживання будь-якої етнічної групи. Не даремно у всіх стародавніх суспільствах існував звичай шанування Пращурів (напр., кожен скіф повинен був знати свій родовід до сьомого коліна). Всякий, хто не знав свого родового коріння, стояв поза межами роду (народу). Етнічна спадковість є еволюційною закономірністю, яка забезпечує перетворення на шляху соціального і культурного прогресу людства. Передача етнічної спадковості забезпечується завдяки етнічній пам'яті, що найсильніше проявляється в етнічному звичаї.

1. Етнічний звичай та етнічна пам'ять

Етнічний звичай
- традиції, обряди, культи, свята, тобто - усі пов'язані із минулим і сучасним родинні та громадські явища етнічного походження, які супроводжують етнічне життя і зберігають духовну культуру народу.

Етнічний звичай ще й нині розглядається теоретично не досить глибоко. Найбільше недоречностей у теоретичному осмисленні бачимо тоді, коли намагаються пов'язати етнічний звичай з пануючою релігією, навіть якщо вона втратила контури етнічності й набула інтернаціональних рис (стала світовою). Якщо християнство, виникнувши в єврейському етнічному середовищі і силоміць впроваджене в Україні, проіснувало тут тисячу років, то це аж ніяк не означає, що українці перейняли етнічний звичай євреїв, навпаки - вони надали християнству свого власного етно-звичаєвого вигляду, адаптувавши чужу релігію до своїх етнічних потреб. Це стало своєрідною реакцією етносу на нав'язану силоміць чужу релігійну ідеолоґію, і мало cамозахисний характер. Однак, і за таких обставин, неминучі втрати.

Християнська релігія не може включатися в українську етнічну культуру, а може лише розглядатися як ідеологічна надбудова над власне етнічними культурними явищами. Сьогодні не визнавати цього - значить займати позицію страуса (зарити голову в пісок) при першій ліпшій небезпеці. Хоча подібна небезпека може виявитися досить уявною. Звичайно, народ не любить, коли йому говорять правду. Тому багато вчених, навіть реально усвідомивши для себе "умовність" ототожнення української духовності з християнством, все ж побоюються сказати народові правду, щоб не викликати нарікань, чи не вступати в суперечність з пануючою ідеолоґією. Чомусь забувають, що християнізація українського суспільства суперечить Конституції України та міжнародним правовим актам: "жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова".

Отже, етнічним може бути визнаний лише звичай, очищений від ідеолоґічних християнських нашарувань.

Поява поняття "часу" в різних народів і велике розмаїття систем обліку часу (літочислення) свідчить про різноманітність етнічного світоглядного сприйняття подій. Як слушно зазначив Л. Гумільов, навіть "зміна літочислення може призвести до змін в етнопсихології" - ось справді глибоке передбачення вченого.

На жаль, сучасні етнопсихологи далеко не завжди наважуються продовжити ці міркування, хоча за прикладами недалеко ходити. Навіть за останнє тисячоліття змінилася психологія слов'ян, які замість етнічного (астрономічного) календаря, сприйняли штучний християнсько-ортодоксальний календар, а потім змінили його на комуністичний, ще більше відірваний від життя народів, їхньої господарської діяльності і етнічних цінностей загалом (різниця між астрономічним і ортодоксальним церковним календарями уже сьогодні становить 16 днів і далі буде збільшуватися, пор.: Різдво сонячне - 21 грудня, Різдво Ісуса - 7 січня). Відбувається етнічна дезорієнтація, народ уже не розуміє, навіщо йому був даний природний календар, адже свої свята він пов'язує вже не з природними циклами Всесвіту, а з біографією міфологічного персонажа чужого етносу.

Наш Предок тільки ворогу міг побажати: "щоб ти забув, який сьогодні день". Цей народний вислів, що в давні часи був близький до прокльону, нині розуміємо майже буквально: чи понеділок, чи вівторок, - яка різниця! Для древніх же забути, який сьогодні день, означало втрату зв'язку з космічним отцем - з Богом, а через нього й з рідною землею, зі своїм народом та рідною традицією. Тобто, по великому рахунку, втрата власного календаря рівнозначна втраті власної етнічності, зраді самому собі. Чи не звідси походить і звичай повідомляти далеких "рахманів" про те, коли в Україні Великдень, пускаючи на воду шкаралупу з крашанок.

На жаль, наші вчені ще досі не наважуються аналізувати ці факти і дати їм теоретичне обґрунтування. Можемо сьогодні обмежитися хіба що лише констатацією: український звичай, як і звичаї національних меншин України, не можна ототожнювати із обрядовістю чи моральними правилами світових релігій (буддизму, християнізму чи магометанства). Лише витокова природня культура етносів, збережена в їхній етнічній пам'яті, може вважатися власне етнічною. Тому, вказуючи загалом на віросповідні особливості сучасних національних спільнот, слід неодмінно звертати увагу на їхню власну етнічну культуру і звичаєвсть та її відображення в національному характері й історичній долі народів.

Етнічна пам'ять - здатність етнічних одиниць (груп, національних меншин, народів) відтворювати своє минуле.

Свідоме повернення до власної історичної спадщини є позитивним явищем, коли народ повертається до перевірених часом етнокультурних зразків, які довгий час перебували недооціненими. Сьогодні наше "нове" - це добре забуте "старе". На відміну від пам'яті взагалі як властивості нервової системи людини, що існує завдяки запам'ятовуванню, збереженню і відтворенню, етнічна пам'ять має як індивідуальний (особистісний), так і колективний (суспільний) характер. Історія людського досвіду знає багато форм фіксації етнічної пам'яті: релігійні міфи, народні сказання, легенди, літописні хроніки, народні пісні тощо. Етнічна пам'ять пронизує емоційно-психологічну сферу народу, відтворює минулий досвід на міфологічному, фольклорному та історичному рівні. Етнічна традиція, що формується ще в період молодості етносу, сприяє збереженню етнічної пам'яті.

Історична пам'ять (про факти) тісно пов'язана з фольклорною пам'яттю (про відчуття, образи, символи). Загалом досі побутувало досить спрощене розуміння й самого терміну фольклор, як "колективна народна творчість". Насправді ж його значення значно глибше. Етимологія слова фольклор стає зрозумілою з англійського folk-lore, де folk - народ, рід, люди, а lore - знання, таємне вчення, успадковане від Предків з давніх часів. Отже, це не просто народні тексти пісень, приказок, молитов, а водночас і таємничі знання (відання) про світ, життя, Богів і людей, їх етнічний (родовий, природний) звичай (закон життя роду).

Так, Арістотель писав про звичай давньоукраїнських племен агатирсів (встановлено, що це мешканці Наддніпрянщини та Південного Бугу), що вони "закони свої укладають в пісні і їх відспівують, щоби не забувалися. Відспівування могло відбуватися лише в час урочистостей, при святинях під проводом бесів-жерців, котрі, здається самі були авторами цих законів" (Омелян Партицький).

Кожен етнос має свою емоційно-образну систему, яка передається від покоління до покоління насамперед в усній формі і фіксується саме в фольклорній пам'яті. Сюди належить і ландшафт, і місцева флора й фауна, і мораль, і мова, ідеали і навички трудової діяльності. Наприклад, назви одягу в українських піснях мають свою символіку: шапка - сила, пояс - оберіг, жупан - багатство, свита або сіряк - бідність.

Колір: білий - святість, червоний - краса, чорний - земля і т. д. Рушник - дорога, весілля; калина - жіноча плідність, весілля, любов, гарбуз - відмова, насмішка; дуб - чоловік, мужність, сила; береза - дівчина, ніжність, чистота; барвінок - весілля, сани - похорон і т. д. Кожен народ у своїй фольклорній пам'яті зберігає свою неповторну картину світу.

Етнічна традиція може бути порушена, коли з'являється негативний етнічний контакт. За нормального розвитку етносу етнотрадиція, досягає найбільшого розквіту і своєрідності, за несприятливих умов - поступово спрощується і зникає разом із зникненням самого етносу. Лише деякі з етнотрадиційних елементів зникаючого етносу можуть переходити до інших, молодих етносів, які найчастіше не просто їх засвоюють, а переважно переробляють. Напр., канони еллінського мистецтва після загибелі античної цивілізації перейшли до нових етносів, однак набули нового смислового, ідеолоґічного і мистецького значення.

Так змінилося і смислове наповнення багатьох давньоруських етнічних слів і понять: кощуна, кощунствовати - означало співати героїчні думи (стало - оскверняти святині); потвора, потворниця - означало знахарка, чаклунка (стало - страшна некрасива стара жінка); ідол - означало образ Божества або героя (стало - предмет сліпого поклоніння); пекло - означало погребальне вогнище (стало - місце для покарання грішників); відьма - означало жінку, яка відає таємниці лікування (стало - зла чаклунка), позорище - означало видовище, народне обрядове дійство, яке всі спостерігали, "зріли" (стало - ганьба). Таких слів сьогодні можна називати сотні. Крім того, нині, на жаль, стало популярним писати різні художньо-літературні міфи та легенди, часто видаючи їх за старовинні, чи нібито розказані автору в "такому-то селі" (як приклад, творчість С. Плачинди, В. Рубана та ін.).

Завдяки етнічній фольклорній пам'яті формується етнічна традиція, що походить з міфологічного мислення етносу.

2. Міфологічне мислення як спосіб пізнання

Ряд науковців дотримується думки про співіснування двох типів мислення: логічного та образно-міфологічного, що діють за принципом взаємодоповнення.

Не так давно європейська наука відкидала феномен міфологічного як властивості "дитинства людства", тим самим прихильники раціоналізму створили фантом Homo rationalis, якому вже недалеко до безликого бездуховного "супермена".

Сутність міфологічно-образної структури мислення полягає в ідеальному освоєнні дійсності. Впорядковуюча дія міфу здійснюється шляхом позначення явищ реальної дійсності за принципом "позитивний - негативний", в основі якого лежить універсальне для всіх культур бачення світу через зіставлення "космос - хаос". Аналізуючи залишки архаїчних культур (фольклорні пам'ятки, ритуали, обряди тощо), можна виявити міфологічно-образну структуру етнічного (О. Лосєв, К. Леві-Строс, М. Попович, В. Топоров).

Міфологія є універсальною формою моделювання світу. Основні параметри реальності (просторово-часові, персонажні, причинні) по різному представлені в етнічних картинах світу, але сутність їх одна - пошук гармонії буття, впорядкування хаосу.

Міфологічна форма моделювання світу має тісний зв'язок з мовою свого етносу. В результаті фіксації мовою етнічної картини світу, основою якої є міфологічні образи (напр., Батька-Неба, Матері-Землі), виникають етнічні лексичні одиниці зі сталим семантично-асоціативним навантаженням, наприклад українські: "дощ іде, гай щумить, коник вороний, дівчина як калина" тощо. Сукупність таких лексичних одиниць або "гнізд" складає мовну картину етнічного світу.

Сучасні етнологічні дисципліни не повинні нехтувати вивченням феномена міфологічного моделювання світу. Уявлення про Добро і Зло, Право як Вищу Справедливість, Праведність, Любов, Щастя, різноманітні морально-етичні настанови складають етнічно-духовну картину світу. Таким чином, елементи етнічної картини світу, маючи образно-міфологічну природу, зачіпають глибинні смисложиттєві орієнтації представників етнічної спільноти та є ґрунтом національної ментальності.

Що ж сталося з міфологічною формою моделювання світу після примусової християнізації народів? Базова система християнських цінностей виявилась радикально протилежною природнім цінностям етнічних релігій.

Поняття Добра і Зла перевернулися з ніг на голову, що на перших етапах християнізації породило безліч протестів, непорозумінь, навіть кривавих розправ з прихильниками традиційних етнічних релігій та народної звичаєвості.

Ось кілька прикладів з книги В. Істархова "Удар руських Богів": за християнським світоглядом поняття Бог має моральну оцінку "дуже хороший", однак викликає емоцію - "страх" (пор., за етнічним язичницьким світоглядом, Бог вважається Предком, Прабатьком, а отже другом і захисником, що і викликає емоцію "любов, вдячність"). Те саме з поняттями смирення, що в християнстві вважаються добром і викликає емоцію "схвалення", або гординя, що християни вважають поганим і супроводжують емоцією "неприязнь" (пор. за етнічним світоглядом, смирення розглядалось як пораженство, зрада ідеалів свободи, духовна і тілесна слабкість і викликало емоцію засудження, а поняття гординя - навпаки вважалось проявом достоїнства, людської гідності, бо стосувалось переважно воїнської касти захисників своєї землі, і викликало почуття пошани; у Велесовій Книзі згадується ім'я боярина Гордині).

Таким чином, глобальні явища руйнують природній шлях розвитку етносів, деформують етнічний світогляд і дезорієнтують людство, штовхаючи його в прірву світового хаосу.

Завданням провідної верстви етносу є насамперед очищення ідеолоґії від хибних стереотипів мислення і поведінки. А це справа нелегка, і вимагає тривалого часу для переосмислення широкими масами свого минулого. Тому для цього необхідна спеціальна державна програма, залучення наукових та інформаційних структур і установ різних рівнів, створення художньо-мистецьких засобів впливу на масову свідомість (особливо кінофільмів, книг, картин, скульптури, храмів етнічних релігій). А що ж ми маємо натомість? Самі державні діячі досі перебувають під гіпнотичним впливом примітивних християнських міфологем, що заколисують їхні розумові здібності, доводячи до цілковитого абсурду їхні "благодійницькі" акції (напр., інтенсивне церквобудівництво, коли на площі 0,5 км зводять аж три церкви підряд). Так, у Києві, між двома великими християнськими храмами - Софіївським і Михайлівським (відбудованим) соборами планують будувати ще й третю церкву! При тому комусь дуже вже хочеться знищити єдину в Києві символічну пам'ятку етнічної релігії - копію статуї слов'янського Бога Світовида, яка дуже сильно муляє очі комусь із "власть імущих".

Поки чужинська міфологія впливає на світосприйняття правителів, відродити етнічні цінності видається неможливим.

Міфологічне мислення - це образне уявлення про навколишню дійсність, яке ґрунтується на етнічному моделюванні світу, традиціях зіставлення явищ у системі "космос - хаос" та вираження його власними етнічними мовними, образними та символічними засобами.

3. Ведійська традиція як основа праслов'янської духовності

Значний вплив на формування праукраїнської міфології справила ведійська традиція, спільна для всіх європейських та індійських племен, яка побутувала на теренах України з ІІ тис. до н. ч. індоєвропейські (арійські) племена в III-ІІ тисячоліттях до н. е. поступово розселялися на значних територіях від Європи, через Кавказ і Малу Азію до Індії. Первісною ж батьківщиною їх, як уже зазначалося, прийнято вважати Північне Причорномор'я (Наддніпрянщину та Наддністрянщину). Тому було б цілком природно припустити, що Веди могли складатися вихідцями з Придніпров'я або їхніми нащадками, котрі переселилися до Малої Азії та Індії, і тому ведійська міфологія має велике значення для реконструкції вірувань інших народів, записи яких до нас не дійшли.

Спільність міфологічних та мистецьких сюжетів, імен Божеств, залишків деяких обрядів тощо, здавна відзначали не тільки наші дослідники, знавці східних мов (зокрема санскриту), письменники, етнографи, але й самі індійці.

Ось, наприклад, свідчення індійського мовознавця Джогоннатха Чокроборті, перекладача зі старослов'янської: "Мене, індійця, вразила широка спільність "Слова о полку Ігоревім" і давніх та середньовічних епічних творів Індії... Я виявив у "Слові" стільки слів, напрочуд схожих на санскритські! Чимало слів пам'ятки зрозумілі індійцеві при зіставленні їх зі словами сучасних індійських мов, серед них і бенгальської...

Мені відкрилося багато спільного в культурі Русі та Індії. Я навіть не уявляв, що відкриття за відкриттям чекають мене при роботі... Робота над "Словом" була для мене відкриттям нової країни, напрочуд схожої на мою батьківщину.

У Чернігові я почув весільні обрядові пісні українців, такі далекі від сучасних мелодій, але такі близькі до пісень, що й досі лунають на індійських весіллях. І тоді я запитав себе: чи випадково це?".


На цю спорідненість вказував і видатний індійський історик, коментатор "Бгагаватгіти", В. Тілак, який вважав, що основи ведійської культури започаткувалися саме в Україні 12-10 тисяч років тому.

Основа ведійської релігії - обожнювання сил природи, славлення радості життя, вшанування культу Предків. Ці найголовніші риси були притаманні усім індоєвропейським народам до прийняття християнства. Етнічні міфи про сотворення людини здебільшого вказують на дерево, як на матеріал, з якого створене людське плем'я. Це дуб, ясен або просто пеньок. Але, щоб вдихнути в людину життя, потрібен живий вогонь. Тому оживлення людини ще пов'язується з небесним вогнем і блискавкою. В індійській міфології перший чоловік народився від блискавки. Грецький Прометей викрав у Богів небесний вогонь і оживив ним першого чоловіка. Слов'янський Перун, проявлений у громі і блискавці, несе життєву рухливу енергію всім істотам, посилає зародки життя.

Міфи про сотворення роду - чи не найголовніші релігійно-світоглядні коди в ментальності кожного народу, який має свою етнічну віру. Саме такі міфи визначають духовність, характер, місце в історичному процесі того чи того народу. Козацькі перекази зберегли (в усному варіанті) міф про походження українського роду від шлюбу Матінки-Дажземлі з Батьком-Небом (Сварогом).

Велесова Книга передає міф про народження Дажбожих онуків. Отець Русі мав двох дочок. Щоб продовжити свій рід, він мусив добирати достойних мужів своїм дочкам. За давнім звичаєм він вийшов у степ, але не знайшов мужів "гідних величі і слави майбутньої Русі". Він помолився до Дажбога і його молитва була почута: Дажбог зійшов таємно і в чудесний спосіб запліднив своїм Духом дочок отця Русі. Продовження роду в найдавніших уявленнях українців вважалося священною справою. Дочки радіють: "Се Бог гряде межи нас і будемо народжувати, бо вже Ясна тче йому! Тут Бог Велес двох отрочат приніс". Отже, українські Діви-Рожаниці були запліднені Духом Дажбожим, а "прийняв пологи" Бог земного достатку Велес.

Як бачимо, єдність духовного (небесного) і матеріального (земного) вже була відома як ідея, і як міфологема. Богиня Ясна (вона ж - Перуниця), яка також присутня в цьому сюжеті - втілення Долі-прялі, що тче нитку життя. Віра в Божественне походження народу творить впевненість у своїй визначній історичній долі, виховує народ, гідний свого родоводу.

Міфи про Божественне походження народу мали й германці та скандинави (від Одина), японці (від Бога Ідзанакі та Богині Ідзанамі), шумери (від Бога Енкі), євреї (від Ягве, Єгови), подібні міфи мають і інші народи. В кожного народу були легенди про його власних прабатьків, першопредків. Нині ж переважна більшість народів вважають себе нащадками біблійних Адама і Єви і ніхто не замислюється про їхню національність. Найдавніші вчення про походження народу, нації (хай навіть на міфологічному рівні) визначали її характер. Наприклад, як писав професор Володимир Шаян, міф про Рема і Ромула, вигодованих вовчицею, формував вовчий характер Римської імперії (ВПН, с. 87). Докладніше про ведійські витоки слов'янської міфології розкажемо в розділі ІІ, тема 12.

Фольклор зберіг для українців цінні зразки власної релігійної міфології про Сотворення світу (напр., колядки типу "Коли не було з нащада світа, Дажбоже!", або "Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже!". Веснянки, Купальські та Обжинкові пісні розкривають перед дослідником таємниці народного світогляду та етнічної пам'яті такої глибокої давнини, яких марно було б шукати в якихось писемних текстах, бо писемність язичницької доби жорстоко винищена християнством.

На жаль, наукові дослідження символіки народних обрядових пісень досі залишаються мало доступними для широкого кола українців. Інформація про етнічні релігійні свята народного астрономічного календаря обмежується поверховими коментарями малоосвічених дикторів радіо та телебачення або християнською світоглядною цензурою редакторів цих програм. Не знаходиться місця для етнічної інформації й на сторінках преси, бо переважна більшість редакторів вже заанґажовані християнськими орденами і медалями різних "святих". Збереження етнічної пам'яті і досі здійснюється усним шляхом - від людини до людини.

Висновки:

1. Етнічна пам'ять - це той природній феномен, в якому криється етнозберігаюча енерґія духу народу, що забезпечує йому вічність.

2. Іґнорування проблемами збереження етнічної пам'яті може призвести до втрати етносом етнічної ідентичності.

3. Перекручення етнічної міфології на догоду світовим міфологіям становить загрозу для існування самих етнічних спільнот.

4. Консервативні форми фіксації фольклорної пам'яті (записування, зберігання в архівах) нині вже виявляються недостатніми, слід повертати їх у народне середовище, як живу і дієву релігію.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Сторінка (всього - 36): перша | 6 | 7 | 8 | 9 |  10  | 11 | 12 | 13 | 14 | »   остання

 

 
Share/Bookmark
 
Інші книги:
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Всяке партійне збіговисько складається із неуків і негідників”
Наполеон

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже

  






 

 

 
Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2020.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.