X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

29 вересня 2020, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Сторінка (всього - 36): перша | 3 | 4 | 5 | 6 |  7  | 8 | 9 | 10 | 11 | »   остання

5. МОВА ЯК ЕТНОЗБЕРІГАЮЧИЙ ЧИННИК

Китайський мудрець Конфуцій висловився про мову так:

"Якщо мова є неправильна,
то вона не означає того, що має означати.
Коли ж вона не означає того, що має означати,
то не буде зроблене те, що має бути зроблене.
А тоді моральність і всяке мистецтво почнуть занепадати,
справедливість зійде на манівці -
і всі впадуть у стан безладного хаосу".


Дійсно, нині ми переживаємо такий час, коли чимало понять, названих у свій час якимись словами, переосмислюються, часто втрачаючи свої первісні значення, водночас набуваючи нових, часом навіть протилежних своїй первісній сутності, значень. Чи так важливо це? - спитає наш пересічний сучасник. Мабуть, що важливо. Чому б тоді наші Пращури так дбайливо зберігали свої питомо слов'янські слова, чинячи опір впровадженню іноземщини. Як бачимо, подібні проблеми існували й в інших народів, як у китайців ще за часів Конфуція (VІ-Vтис. до н. ч.). Мабуть у мові народу споконвіку криється якийсь глибинний смисл, який наші Прадіди намагалися передати нам, нащадкам.

А що каже сучасна наука? Національна мова розглядається як етнокультурний феномен, бо вона:

1) існує в людському суспільстві, від якого вона походить (рід, плем'я, народ, нація);

2) існує в свідомості членів суспільства, реалізується в процесі мовлення (усного), зберігається (консервується) в писемних мистецько-літературних та інших зразках;

3) у мові відображаються знання народу про світ, про життя;

4) тому й світ людина пізнає через призму мови;

5) мова - це генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним і спрямований у майбутнє;

6) мова є матеріалом створення культурних цінностей: фольклор, художня література, театр, пісня.

1. Функції мови

Загальноприйнято розрізняти такі важливі суспільні функції мови: комунікативну (від лат. сommunicatio - зв'язок), мислеоформлюючу, пізнавальну й художню. Однак, мало зверталося уваги на інші суттєві етноспецифічні функції мови:

1. Мова має етнічну функцію як природну систему звукових символів, призначених для спілкування свого етносу.

2. Мова має естетичну функцію: образотворення; спілкування митця з глядачем, читачем, слухачем; досконала організація мовного матеріалу в процесі спілкування митця з народом.

3. Мова має також культуроносну функцію: культура кожного народу зафіксована в його мові; пропагуючи свою культуру в світі, ми пропагуємо й нашу мову; через мову відбувається і засвоєння рідної культури, і передача предківських звичаїв нащадкам.

4. Мова має також магічну функцію: віра в те, що слово може викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі; уявлення про те, що слово є причиною того явища, яке ним назване; а звідси - уявлення, що слово має здатність стати ділом. Донедавна така тема як "Словесна магія українців" була заборонена, як "псевдонаукова", однак, із здобуттям незалежності в Україні справа змінилася на краще, хоча ще й недостатньо приділено наукової уваги до цієї цікавої проблематики.

2. Мова як етнічна ознака

Зв'язок етносу з його мовою розробляли американські вчені Уорф і Сепір ще на початку ХХ ст. Їхні дослідження отримали назву "теорії Сепіра-Уорфа". Вчені встановили такі особливості:

1. Мови відрізняються не тільки тим, як вони будують речення, але й тим, як вони поділяють світ на елементи, які є матеріалом для побудови речення.

2. Існує взаємозв'язок мови і психічної, розумової та практичної діяльності людей.

3. Існує залежність мислення, світогляду і поведінки людей від прийнятих форм слововживання, від природи і характеру мови, якою вони висловлюють свої думки і почуття.


Таким чином, логіка хоч і не відображає дійсності, але вона видозмінюється з переходом від однієї мови до іншої. Подібні твердження в СРСР були заборонені.

"Крамольними", як на той час, виглядали й наукові дослідження радянських мовознавців З. Джапаридзе та Ю. Стрельникова "О различиях в плаче новорожденных разной национальности и пола" (Экспериментально-фонетический анализ речи. - Л., 1984, вып. 1). Ці вчені з допомогою електронно-обчислювальної техніки довели, що мовні особливості дитини можуть бути спадковими, тобто є генетичною ознакою. Експерименти проводили в двох пологових будинках Москви та Тбілісі. Результати досліджень показали, що краще зберігають мовні особливості своєї нації дівчатка, ніж хлопчики; грузини - краще, ніж росіяни (що свідчить про їхній вищий рівень моноетнічності). Дитина при народженні плаче рідною мовою!

Мова є своєрідним бар'єром, який стримує змішування етносів. Мова забезпечує нормальне функціонування етнічної культури. М. Бердяєв писав про це: "Великий самообман є прагнути творити будь-що поза національністю".

Однак, людство, захопившись цивілізаційними процесами, не помітило підступну ідею, підкинуту йому "глобалістами", - "один пастор - одне стадо", яка пронизує більшість сучасних релігій та ідеологій.

Звідси походять всілякі догми про "месіанізм" тієї чи іншої релігії (напр., християнства), "богообраність" одного народу (напр., єврейського), "месіанські мови" (напр., російська для Совєтської імперії, чи англійська для всього світу тощо). Тому й створювалися безглузді теорії та релігійні вчення про низькопробність тієї чи іншої етнічної релігії, мови, культури, чи неперспективність цілого народу. Причому панівні етноси, класи і релігії завжди знаходили виправдання своїм теоріям і нав'язували їх усьому людству. Така природа глобалізму. Він завжди вбирається в привабливі шати, прикриваючись облудними гаслами всесвітнього братерства і рівності, любові до ближнього, демократії тощо.

Мовні проблеми нації є актуальними на будь-якому етапі розвитку народу, особливо в поліетнічних державах. З мовними проблемами, як правило, пов'язані проблеми свободи, незалежності, суверенітету, прав людини. Так приміром, у Російській імперії за час її існування внаслідок політики етноциду кількість народів зі 180 зменшилась до 100. Радянські ж імперіалісти любили порівнювати себе зі Сполученими Штатами Америки, що теж є поліетнічною державою. Однак, ці типи держав не можна порівнювати хоча б тому, що в США проживають еміґранти з усього світу, для яких впроваджувалась англійська мова, а в СРСР - проживало корінне населення зі своїми власними мовами й культурами на своїх автохтонних землях, яким нав'язувалась імперська мова спілкування. Таке явище насильного впровадження єдиної офіційної (чи державної) мови отримало назву - лінґвократія, тобто мововладдя.

Там, де є лінґвократія, як правило, наявний лінґвоцид (від lingua - мова, caedo - вбиваю), тобто мововбивство. Лінґвоцид спрямовується переважно проти писемної форми мовлення: державна документація, засоби масової інформації, наука, література, культура. В Союзі навіть дисертації з української фольклористики примушували захищати російською мовою.

Засилля однієї мови в середовищі інших народів ще прийнято називати лінґвістичним імперіалізмом. Панування імперіалістичної мови досягається великим рівнем її інформативності (напр., сьогодні 70 % наукової інформації в світі подається англійською мовою). Часто цьому сприяє національне нахабство як ментальна риса народу (пор. засилля російської мови в радянській імперії або й у сучасному пострадянському просторі).

Та лінґвоцид - не перша стадія знищення народу. Йому найчастіше передує деіцид (від лат. Deus - Бог, і caedo - знищую), тобто боговбивство, або знищення етнічної релігії. Цей термін вперше ввів у науку український теософ професор Володимир Шаян в середині ХХ ст., позначивши ним жорстоке винищення святинь і священнослужителів етнічних культів при насильницькому насадженні християнства європейським народам (ВПН. - Гамільтон, 1987). Як правило, за деіцидом і лінґвоцидом слідує геноцид (фізичне знищення певного народу) і етноцид - ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти.

За цією схемою діють усі поневолювачі інших народів. Спочатку переконують керівну верхівку народу, що їхня віра застаріла, приймається чужа віра з чужою богослужебною мовою, а отже - чужа ідеологія; всі, хто виступає проти - стають "неугодними" й знищуються фізично. Далі чужа мова, що була богослужебною, стає державною, згодом перетворившись в імперську. Відомий нам і радянський геноцид - голодомори 1933, 1947 років.

Етноцид, відрізняється від геноциду тим, що при фізичному знищенні цілого народу іноді можуть залишитися пам'ятки культури, писемності і т. под., що може зберігати пам'ять про народ з високою культурою, який колись існував, а внаслідок ліквідації етно-культурних пам'яток не залишається навіть пам'яті про якийсь етнос.

Проаналізуємо статистичні дані. За останнє століття чисельність росіян зросла втричі (за рахунок асиміляції): 1897 р. - 55 млн., 1959 р. - 114 млн., 1989 р. - 145 млн.

У той самий час, українців у СРСР стало вдвічі менше. Для порівняння нагадаємо, що за часів Переяславського "приєднання" (1654 р.) українців було значно більше, ніж росіян: українців - 11 млн., а росіян, як і поляків - по 9 млн. чоловік.

Як би не намагалися "глобалісти" витворити єдину земну породу - своєрідного біоробота без національного обличчя, яким легко керувати, однак спрацьовують закони самозбереження етносів. Нині загрозу етнічним спільнотам розуміє все більше народів і урядів. Для порівняння скажемо, що у Франції дозволений максимум відео - й кінопродукції іноземними мовами - 40 %; а в Україні нині іноземними мовами (найбільше російською) подається 99 % усієї інформаційної продукції.

Як писав видатний український вчений-мовознавець Олександр Потебня, "утрата мови, денаціоналізація народу, зводиться на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення". Автори збірника "Мова і нація" (Дрогобич, 1995, с. 118) пишуть: "Цікаво було б провести соціолінґвістичне дослідження: встановити відсоток україномовних та неукраїномовних злочинців в Україні! Гадаємо, що ця статистика дала б неабияку арґументацію на користь українізації України".

На противагу лінґвістичному імперіалізму виступає новий напрямок - мовна екологія. У багатьох країнах світу приймаються закони про захист своїх мов. Наприклад, в 1975 р. такий закон прийнятий у Франції. В Ірландії кожен артист зобов'язаний щомісяця виступати ірландською мовою, яка вже оголошена державною (хоча переважна більшість ірландців розмовляє англійською). У Швеції податок від гонорару за виконання естрадних творів нешведською мовою вищий на 25 %, а отримані від цього кошти йдуть на розвиток шведської культури. У Китаї існує Міністерство церемоніалу, яке керує справами освіти і екзаменами осіб, які приймаються на державні посади, стежить за правильною вимовою ієрогліфів.

Етнокультурна еволюція тісно пов'язана з етногенезом. Діалектика етнокультурного розвитку полягає в досягненні історичного прогресу завдяки поступальному розвитку і на основі культурних досягнень у минулому. У цьому процесі відбувається постійне відчуження недосконалих форм і заміна їх розвинутими.

Засвоєння своєї етнокультури в ранньому віці дає змогу представнику того чи іншого етносу вільно розуміти мову, "коди чи шифри" (образи) рідної культури і на цьому ґрунті вільно творити (розвивати) свою культуру. В дорослому віці така людина добре розпізнає і розуміє не тільки окремі знаки культури, але й уявляє всю їх систему і загальні принципи їх організації. Це також дає змогу відчувати й межі своєї етнокультури і відрізняти її від чужої, сусідньої.

Типові для етносу риси характеру забезпечуються міжпоколінною передачею досвіду, інформації про походження та історію роду в системі "батьки - діти". Український педагог Григорій Ващенко писав: "Уявляти треба український народ - як єдину спільноту, що об'єднує в собі покоління минулі, сучасні й майбутні, і відчувати свою єдність з цією спільнотою".

Етнокультура є природним (бо твориться природним шляхом у середовищі свого етносу) і водночас творчим явищем, коли творець перебуває в сучасній і рідній йому культурі. Таке етнокультуротворення вважається природним, нормальним, бо сформована в цій етнокультурі особа сприймає всі знаки своєї культури і вільно користується ними. Завдяки цьому в людей однієї культури існує взаєморозуміння, тотожність засобів художньої інтерпретації світу, а також усвідомлення того, що становить сутність розрізнення "ми - вони".

Представники іншої (чужої) культури, як правило, не завжди можуть адекватно передати дух етносу, навіть, якщо вони живуть у його середовищі, чують його мову, але самі не є його органічною частиною. У звўязку з цим постійно існує проблема митця і його етнічного середовища, бо не тільки в мистецтві, але навіть у науці не існує безнаціонального підходу до явищ, будь то хоч гуманітарна, хоч технічна галузь.

Слід пам'ятати прислів'я: "Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина". Через знання мови можемо легко встановити контакт і завоювати симпатії будь-якого народу. Так робили давні правителі відносно своїх підлеглих. Наприклад, Понтійський цар Митридат VI Євпатор (132-63 р. до н. ч.) знав 22 мови підданих йому в Малій Азії народів. Часи змінилися, і сьогодні російські імперіалісти не можуть подолати мовний бар'єр навіть у стосунках зі слов'янськими народами, мовляв "нам нет надобности читать информацию на иностранном языке".

3. Зв'язок мови з національною психологією

Зміни в українській психології значною мірою залежать також і від насильницького насадження чужої мови. Хоча багато дослідників, переважно іноземних, далеко не завжди можуть збагнути всю глибину цієї трагедії для української нації.

Про те, що мови - це глибоко відмінні системи прийомів мислення, писав відомий мовознавець Олександр Потебня. (Эстетика и поэтика. - М., 1976. - ст. 259).

Він відверто засуджував двомовне виховання дітей у ранньому віці: "Знання двох мов у дуже ранньому віці, не є володінням двома системами зображення і повідомлення одного й того ж кола думок, але роздвоює це коло і наперед утруднює досягнення цілісності світоспоглядання, заважає науковій абстракції" (там же, с. 263).

У національній пам'яті криються глибинні риси мовного вираження всіх аспектів світосприйняття, руху національної думки. В етнопсихології досліджується таке явище як вплив іноетнічного мовного середовища на структуру етнічної свідомості. Встановлено, що проживання в чужомовному середовищі сприяє білінґвізму (вживанню двох мов) у першому поколінні. А вже в другому і особливо в третьому поколіннях відбувається повна мовна асиміляція. Чи не тому серед українців такий високий відсоток тих, хто назвав рідною мовою російську?

Таке "розмивання" етнокультурних особливостей характерне здебільшого для жителів великих міст. Але в цій ситуації найстрашніше те, що ці люди живуть не в чужому етнічному середовищі, а в чужомовному колі свого ж етносу. Більшість людей або не усвідомлюють цього, або байдуже сприймають цей факт як щось цілком нормальне. Тим часом втрачається етнічна специфіка характеру українців, що в свою чергу призводить до збільшення певних потаємних, прихованих рис і властивостей національної психіки (наприклад, роздвоєння особистості).

Внутрішній колоніалізм російської мови - не таке вже нове явище для українців (пор. засилля церковнослов'янщини як загальноприйнятої писемної мови з часів Київської Русі). Але він призводить до хибного розуміння масою справжньої культури особистості. Довгий час російська вважалася мовою високоосвіченої і культурної частини суспільства (як французька для росіян ХVІІІ ст.). Селянин, потрапивши до великого міста, за будь-яку ціну намагався засвоїти мову "панівної" нації. Так було колись. Але сьогодні вже ознакою високого рівня культури особистості є досконале володіння українською літературною мовою.

Оскільки в мові відображається національна психологія мислення, то і в таємниці національної душі ми можемо проникнути тільки через її мову.

Висловлюючи певну думку, людина користується словами несвідомо, концентруючи увагу тільки на змісті самої думки. Тобто "автоматичність" користування мовою має бути звичкою, як, скажімо, ходьба, жестикуляція, міміка тощо. На думку Дмитра Овсянико-Куликівського, все, що функціонує в несвідомій сфері, економить нашу енерґію. Отже, мова і національність, які діють несвідомо, автоматично, виступають як особлива форма збереження і накопичення психічної енерґії нації.

Думка людини, висловлена рідною мовою, виявляється логічнішою, глибшою, ніж її висловлювання з допомогою словника і форм чужої мови.

Слід відзначити також і той відрадний факт, що не завжди серед українців чужа мова (переважно російська) вбивала почуття національної самосвідомості. Відомо безліч прикладів, коли російськомовні українці віддавали життя в боях за свободу України. Отже, русифікація, спрямована на притлумлення національної самосвідомості, далеко не завжди досягала своєї мети. Тут діє якийсь підсвідомий феномен української вдачі, якесь глибинне відчуття своєї національної вартості. Це дає певність, що з приходом справді національної влади в українців оживає, відроджується цей феномен, навіть якщо вони живуть у чужих державах.

У чому ж причина цього українського самовідродження? Ось як відповідає на це питання В. Перхач: "Цей феномен у глибинності, прадавності коріння народу, його самобутності, особливій генетичній стійкості. Такі якості можуть сформуватися тільки протягом тисячоліть, у народу з праісторією. Адже витоки цього народу десь у Дотрипіллі. Там джерела його душі, його мови, культури" (Короткий російсько-український електро-технічний словник. - Львів, 1991. - ст. 7).

Висновки

1. Мова є однією із головних складових ознак етносу.

2. Рівень розвитку національної мови відображає рівень розвитку самої нації та її культури.

3. Мова етносу тісно пов'язана з його національним характером та менталітетом.

4. Володіння рідною мовою - це засіб проти стандартизації та уніфікації; перемога культури над технократизмом; боротьба національного "я" проти інтернаціонального знеособлення і бездуховності.

5. Кожен свідомий громадянин (особливо працівник культури) має рідномовні обов'язки: їх не можна іґнорувати; не можна поступатися своїми мовними правами, бо цим ми ослаблюємо свій народ, віддаємо його життєву силу на користь інших етносів.

6. Мова є одним з головних етнозберігаючих чинників.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Сторінка (всього - 36): перша | 3 | 4 | 5 | 6 |  7  | 8 | 9 | 10 | 11 | »   остання

 

 
Share/Bookmark
 
Інші книги:
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Природничі науки й релігію протиставляють одна одній лише люди, погано освічені як у першому, так і в другому”
П. Сабатьє, французький хімік, Нобелівська премія 1912 р.

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже

  






 

 

 
Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2020.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.