Актуально
26. УГОРЦІ
Угорці - народ середньоєвропейської раси великої європеоїдної раси. Самоназва мадьяри. Нині в Угорщині проживає близько 98 % угорців - титульної нації цієї країни. Загальна кількість угорців - 14,5 млн. чол.Етнічна батьківщина угорців-мадьяр
Історія Угорщини починається задовго до появи на її території угорців-мадьяр, які заселили колись слов'янські землі. Загалом Середнє Подунав'я було заселене ще в доісторичний період, бо Дунай та його притоки Тиса і Драва були головними шляхами, якими здійснювалося заселення цих земель. Серед археологічних культур тут прослідковуються безперервні зв'язки між племенами південно-балканського походження. Пам'ятки неолітичного часу близькі до українського Трипілля (розписний посуд червоно-чорної барви), мідний вік представлений культурами осілих землеробських племен. На теренах сучасної Угорщини та Австрії розвинулась ілірійська культура, виявлена в Гальштадті. Рух ілірійських племен був спрямований на південний схід - Середній Дунай і Адріатичне узбережжя Далмації (нині це територія Австрії, Югославії, частково Чехії й Словаччини). В VІ ст. до н. ч. на територію Угорщини прийшли скіфи - це був так званий місцевий скіфський період, який продовжувався до ІІІ ст. до н. ч., потім тут з'явилися кельти.
Перші писемні згадки про угорців-мадьяр, де вони виступають під іменами гунів, угрів, турків, відомі з ІХ-Х ст., коли вони кочували в степах і лісостепах Південної Русі. Прабатьківщину мадьяр можна визначити хіба що на основі джерел історії угорської мови, археології й етнографії. Угорці належать до угоро-фінської мовної гілки, де разом з хантами (остяками) та мансами (вогулами) складають групу угорських народів.
Ареал первісного розселення угро-фінів досі маловивчений: в І тис. до н. ч. їхня прабатьківщина можливо була в районі Саян, або в межиріччі Обі й Іртиша, або в басейні середньої Волги і Ками, що на думку вчених, найбільш вірогідно.
Угро-фіни в І тис. до н. ч. займалися рибальством, збиральництвом, мисливством і мали матріархальний уклад життя. Його пережитки збереглися в їхніх язичницьких віруваннях, а також в угорських звичаях і обрядах. На початку нашої доби мадьярські племена розвинули пастуший уклад, перетворившись на кочівників. Вірогідно, саме угрів-мадьяр згадує Геродот під ім'ям "юрка" (угра, югра) як народ кінних мисливців. Лінґвісти зазначили, що термінологія конярства в угорців має рідномовне походження, що свідчить про самостійний розвиток етносу і місцеве походження кінного господарства, а також кочового побуту. Але тюркські назви інших домашніх тварин в угорській мові свідчать також і про тривалі контакти мадьяр з тюрками, з якими вони кочували, відділившись від своїх родичів (пор. інші угорські племена мають рідномовні назви тварин). Вірогідно, мадьяри мали зв'язки з тюрками-протоболгарами (V ст.), сабірами (VІ ст.), оногурами (VІ-VІІ ст.), хазарами (середина VІІ-ІХ ст.). Близько VІІ-V ст. до н. ч. мадьяри перебували на території Північного Кавказу.
Пошуки прабатьківщини угорців - "Великої Венгрії" - здавна хвилювали представників цього народу. Так, угорський домініканський чернець Юліан в 1235 і в 1237 здійснив дві подорожі в пошуках "Hungaria Magna", як вона називалась в народних переказах. Збереглися описи цих подорожей, де сказано, що Юліан знайшов прабатьківщину, населену уграми, що розуміли угорську мову і зберегли переказ про відхід частини їхніх родичів на захід. Монах знайшов цих угрів у басейні однієї з приток середньої Волги, але точно не вказав якої саме. Східні автори Х ст. ал-Масуді, ал-Балхов ототожнювали мадьяр з башкирами і розміщували їх у басейні р. Білої.
Подібні повідомлення є в інших мандрівників ХІІІ ст. Джерела XVI-XVII ст. розповідають про наявність у цей же час угорського населення на нижній Камі. Сучасні науковці віддають перевагу саме цьому реґіону як прабатьківщині сучасних угорців.
В ІХ ст. угри-мадьяри перебували на території Русі (між Києвом і Воронежем) на межі лісостепу. Племена мадьярів були підлеглі хазарам. Зі сходу напирали печеніги, відганяючи мадьр все далі на захід. За посередництва Київської Русі мадьяри довідалися про інші європейські народи, які в їхній мові мають слов'янське походження.
Далі угорці переправились через Верецький перевал Карпат, потім ще через кілька перевалів і потрапили в Трансільванію. Цей перехід засвідчений археологічними дослідженнями. У 896 р. Союз угорських племен з'явився в Середньому Подунав'ї. Почалося освоєння території, що угорською мовою називалось honfoglalas - "обретіння батьківщини". Саме тут почався перехід до осілого способу життя, формування феодальних відносин. Про кордони земель, зайнятих уграми за Карпатами, про їхній політичний устрій і відносини з Візантією повідомляє імператор Костянтин Багрянородний.
Земля Середнього Подунав'я була вже заселена слов'янами і угри мали постійно стикатися зі слов'янським населенням, переважно чехами. На той час Моравський князь Моймир ІІ був виснажений постійними міжусобицями і загрозою франків із заходу. Напад угрів у 902-906 роках спричинив знищення Великоморавської держави. Є писемні згадки про напад угрів і на сусідні території. Однак, і Франкська марка, заснована ще Карлом Великим у VIII-IX ст., і Східнофранкська імперія також послаблені міжусобицями, не мали сили боронитися від Союзу угорських племен. Не було військової сили, щоб дати відсіч угорцям на Середньому Подунав'ї. Такі історичні факти.
Але власні угорські перекази повідомляють про нібито мирне заселення угорцями слов'янських земель. Так, протограф хронік Угорщини ХІ ст. повідомляє: мадьяри ніби то викупили ці "землі, трави і води" у моравського князя за білого коня, золоту вуздечку і сідло. Та князь скоро порушив угоду і почав війну проти мадьяр. Тоді мадьяри вступили в бій і "поміч божа була на їхньому боці", а князь кинувся тікати, мадьяри переслідували його до Дунаю, та він кинувся у води й потонув у швидкій течії.
Освоєння цих земель не призвело до знищення слов'янської культури. Навпаки, угри запозичили в слов'ян соціально-економічні інститути, зберегли назви слов'янських замків, округів тощо, а разом з ними і термінологію (должность, темниця, колода та ін).
В Х-ХІ ст. Союз семи угорських племен і одного племені кабар створили власну державу на чолі з плем'яним князем, нащадком Альмоша-Арпада, який став одноосібним правителем після смерті Кусана в 904 р.
В 946-956 рр. два угорські князі Булчу і Дьюла були охрещені. Один з угорських князів воював у війську князя Святослава проти Візантії та християнізації на території Болгарії в 970 р. Християнізація угрів почалася ще з часів їхнього кочового побуту в Криму. Перша зустріч з християнським місіонером Кирилом Філософом в його "Житії" описана досить анекдотично: "... коли він (Кирило) молився, напали на нього угри, і виючи, як вовки, бажали убити його. Він же не злякався, не перервав молитви, лише благав: "Господи, помилуй!", бо вже закінчував службу. Вони ж, побачивши це, по божому велінню стали сумирними і, вислухавши з уст його повчання, відпустили його з усією дружиною". Така розповідь є типовою для ранньохристиянської агіоґрафії (життєписів "святих"). Друга зустріч уже з Мефодієм відбулася в 882 р. в маєтку угорського короля (чи воєводи), що в деяких істориків викликає сумнів. У будь-якому випадку, такі зустрічі були поодинокі і не могли відіграти вирішальної ролі в наверненні мадьяр на християнство.
Етнічні звичаї. Язичницька релігія мадьяр мала свої особливості, в основі яких був шаманізм, успадкований від спільноугорської єдності. Угорське Бог - "Іштен" пояснюють як похідне від імені власного Іштемі, що означає "Бог-предок тюркських хаканів". У фольклорі угрів наявні сліди тотемізму, культу вождів. Дослідники, не знайшовши в угорському язичництві інших Богів, схильні вважати, що політеїзму в них не було. Отже, віра в єдине верховне божество, на їхню думку, сприяла прийняттю християнства. Така версія виглядає досить нелогічно. По-перше, в жодного народу на ранніх етапах його розвитку не було абсолютного політеїзму (пор. також давніх євреїв, які пишаються своїм етнічним монотеїзмом, однак ще в на початку І тис. до н. ч. вони мали цілий пантеон богів і духів, що не вдалося приховати і в Біблії). В етнічній релігії угрів наявні ознаки політеїзму в образах олениць-рожаниць, добрих і злих духів, з якими спілкується шаман.
Задовго до прийняття християнства угри мали свою рунічну писемність, знаки якої вирізалися на дерев'яних паличках. Руни використовували угорські племена секеїв, які зберігали найархаїчнішу культуру і побут, аж до XVI ст. І ці пам'ятки рунічного угорського письма дійшли до нашого часу.
Характерно, що їх довгий час вважали фальсифікатом, аж поки не вдалося ідентифікувати їх з давньотюркськими (орхонськими) знаками, що свідчить про запозичення мадьярами ще зі спільного тюрксько-мадьярського кочування. Навчання рунічному письму зберігалося в секеїв як складова частина етнопедагогіки. Однак, з християнізацією угорських земель шкільна справа все швидше ставала монополією церкви і згодом латина витіснила народне письмо.
Для угорського шаманізму характерна віра в білих і чорних шаманів - слуг добра і зла, яка залишилась в народному світогляді до ХХ ст. Реконструкція язичницьких вірувань угорців можлива на основі писемних пам'яток ХІ-ХІІІ ст., усних переказів, пісень, сказань, які феодали називали "брехливими сказаннями селян". В цей час ще виконувалися пісні про діяння предків, герої яких ніби ведуть розповідь від свого імені. Такий тип викладу характерний для епосу інших угорських народів ханти (остяків) і манси (вогулів). Тематика цих сказань:
1). про викрадення уграми жінок у давні часи;
2). про сім воєначальників, які очолювали роди при виході угрів на нову батьківщину;
3). про прекрасну оленицю-прародительку і покровительку угрів (тут сліди матріархату);
4). про походження роду Арпадів від яструба (сліди тотемізму);
5). про викуп угорцями нової батьківщини за білого коня, золоте сідло і вуздечку.
Співаки-виконавці цих сказань називалися igriс, що відповідає запозиченому в слов'ян ігрець. Згодом угорські феодали поставили цих "ігреців" собі на службу й примусили їх прославляти подвиги своїх господарів. Із середовища таких "ігреців" вийшли придворні блазні, які звеселяли короля та придворних. Рицарські ж пісні принесені в Угорщину із Заходу.
У візантійських джерелах країна угрів називається Туркія. В ХІ ст. вірогідно тут уже був єпископ, про що свідчить печатка з написом "Антоній, протосинкел, протоедр Туркії" (тобто єпископ).
У 883-884 рр. піднялися повстання проти християнізації народу. Великоморавський князь Святополк звільнив населення від насильницької християнізації, а мадьяр-язичників прийняв до себе. Про це повідомив зальцбурзький архиєпископ Теотмар у посланні папі Іоанну ІХ: "моравани прийняли до себе значну частину мадьяр і за мадьярським звичаєм остригли голови своїх лжехристиян і направили на наших християн, а потім і самі прийшли і одних забрали в полон, а інших убили... вони спалили Божі храми і зруйнували всі будівлі, що в усій Паннонії в найбільшій нашій провінції не можна побачити жодного храму". Слов'янське і мадьярське населення жило на території Паннонії разом 150 років.
Час від часу спалахували війни з Візантією, в яких угри показали себе як надокучливий войовничий народ, з яким "ромеї" намагалися зберігати мир, щоб не платити данину. Тому політика Візантії була спрямована на охрещення хоча б представників угорської знаті.
Гілас - один з охрещених угорських князів, привіз із собою монаха Ієрофея, якого зробив єпископом ще в середині Х ст. В 951-955 рр., коли західні правителі отримали ряд перемог над мадьярами, Візантія припинила платити данину - щорічні "дари мадьярам". На це мадьяри відреагували військовим походом на Фракію і підійшли аж до Константинополя. Однак, ці походи зазнали поразки. Спілкування з імперією могло налагодитись лише шляхом християнізації.
Угорський князь Геза зробив значний внесок у виконання християнізаторських планів Візантії: побудував місто Естергон із замком і храмом на честь мученика Стефана (угорське Іштван) - свого християнського патрона, ім'я якого прийняв у хрещенні, за що пізніше був названий "Іштваном святим". Хвалебне "Велике житіє Іштвана святого" так само, як і житія Кирила і Мефодія та інших християнських місіонерів, написане в дусі свого часу. Щодо достовірності його "благочестивих" діянь маємо ряд застережень, типових для подібних історичних осіб (пор. руського князя "Володимира святого"). Так, клирик ХІ ст. писав що руки Гези "замарані людською кров'ю", а Тітмар повідомляв, що "Геза був надзвичайно жорстокий; він убив багатьох у своєму несподіваному гніві. Ставши християнином, він заради зміцнення своєї віри лютував на тих, хто відмовився стати християнином... Сам же він приносив жертви Всевишньому Богу і різноманітним уявним Богам. Коли ж головний священик звинуватив його в цьому, він відповів, що достатньо багатий і сильний, щоб робити це".
З цього повідомлення маємо принаймні два висновки: 1) передхристиянська релігія угорців таки була політеїстична; 2) Гезу не цікавила сутність самого християнського вчення, отже християнство розглядалось лише як засіб утвердження своєї влади.
Тітмар повідомляв: "Геза не позбувся язичницьких релігійних уявлень, а його жінка Шаролот зберігала своє болгаро-тюркське язичницьке ім'я (означає Білокнягиня), вела язичницький спосіб життя, їздила на коні, як воїн, пила і в гніві згарячу забила одного чоловіка". За словами Бруно, угорці мали релігію "заражену язичництвом". Угорській знаті були байдужі християнські заповіді - свій спосіб життя вони не збиралися змінювати.
В 1003 р. як записано в "Великих Алтайських анналах": "угорський король Іштван (Геза) виступив з військом проти свого дядька по матері Дьюли; захопивши його з жінкою і двома синами, Іштван силою примусив його королівство прийняти хрещення". Місіонер Бруно писав імператору Генріху в 1009 р., що чорні мадьяри уже всі охрещені, причому "наші (тобто місіонери), хай простить їм Бог, - деяких осліпили, вчинивши великий гріх".
Християнізація мадьяр просувалась дуже мляво, аж до ХІ ст. по всій країні відомо лише 30 дерев'яних церков, які були в приватному володінні феодальної знаті. Однак, християнські місіонери, які намагалися приписати собі всю славу охрещення інших народів, часто фальсифікували події, перебільшуючи до неймовірності свої повідомлення папі. Так, місіонер Пілігрим сфабрикував фальшиву грамоту, де писав, що власноручно охрестив "близько 50 тисяч із найблагородніших мадьяр обох статей". Крім того, він ще виготовив 8 ніби-то "папських булл", щоб обґрунтувати свої претензії на вищу церковну владу над Східною Паннонією та Моравією.
Отже, чітких вказівок на повне охрещення угрів нема, християнізацію князів також не можна вважати повною. Натомісць маємо цілий ряд королівських законів, спрямованих на викорінення язичницьких етнічних вірувань: два кодекси короля Іштвана І, три закони короля Ласло І (1077-1096), три закони короля Кальмана (1095-1116). Вони були спрямовані переважно на боротьбу з так званими "відьмами", знахарями, чаклунами, шаманами - служителями язичницьких культів.
В одному документі 1092 р. зазначалося, що ще є деякі піддані, які "по язичницькому звичаю несуть дари до дерев, джерел і каменів". Ці звичаї говорять саме про слов'янське походження, бо в угрів поклоніння природі не було.
Лише в ХІІІ ст. в Угорському королівстві почали будувати християнські монастирі, засновані місіонерами, основна маса яких були ортодоксальними (православними), а пізніше перейшла до рук католицьких орденів. Впроваджена обов'язкова церковна "десятина" і жорстокі покарання для тих, хто приховував свої справжні доходи: у них забирали аж 9/10 від доходів. Отже, населення вбачало в християнізації насамперед жорстокий монастирський визиск, відбирання їхнього майна. Самі ж християнські служителі звільнялися від цього податку: вони віддавали лише символічну "чверть від 1/10", тобто 0,025 своїх доходів.
Селян приписували до храму і забороняли переселятися, що вже нагадувало кріпосне право. Закон 1092 р. приписував: "якщо хтось не прийде у неділю чи у велике свято в приходську церкву, то треба наставляти побоями"; "якщо хтось залишиться вдома не для того, щоб стерегти вогнище, а по несвідомості, то хай буде побитий і острижений"; "якщо хтось у неділю чи у велике свято, нехтуючи церквою, йде на базар, то позбавити коня". За порушення порядку під час церковної служби старих людей приписувалось з ганьбою лаяти і проганяти з церкви, а молодих і простих людей в бабинці церкви зв'язати і на виду у всіх покарати бичами і позбавленням волосся.
Видаючи такі укази, державна влада надавала церковникам можливість розширювати свої судові функції й тим самим збільшувати свої доходи. Це підвищувало значимість церкви в очах простого люду. І як результат - масові повстання проти християнізації (1046, 1061 та ін.).
Шукаючи легкі джерела наживи, угорські королі постійно вели загарбницькі війни. Такими були й спроби в 1188-1233 рр. підкорити Галицько-Волинське князівство. Однак, у 1241 р. самі угорці зазнали татаро-монгольської навали хана Батия. Угорський король Бела ІV виступив у бій на р. Шайо 11 квітня, але, отримавши поразку, втік до австрійського герцога, а звідти в Далмацію. Ні герцог, ні папа не надали йому допомоги. В 1242 р. татаро-монголи, дійшовши до Адріатики, повернули назад.
Хроніка "Діяння угрів", яка є найдавнішим зібранням відомостей про угорський етнос, власне вже позначена християнським пафосом: автор зображає діяння своїх предків угрів-язичників "дикими", а найвищий апофеоз угорської історії вбачає в прийнятті християнства, яке значне перебільшує. Походження угрів пояснює через біблійний стереотип: від сина Ноя - Хама. Автором хроніки вважають єпископа Міклоша. Ця праця латиномовна.
В 1282-1285 рр. була написана хроніка "Діяння гунів", автор якої клірик Ласло ІV зібрав найдавніші відомості про предків свого народу. Він подає легенду про двох братів: Магора (Мадьяра) і Гунора (Гуна), які стали родоначальниками споріднених племен. Звичайно, автор під впливом тогочасної європейської думки дещо перебільшив роль гунів в історії угорського етносу. Він поставив за приклад угорським правителям короля Атілу, як взірець правителя. Ця версія не витримує критики хоча б тому, що угорські племена прийшли на ці землі в ІХ ст., а Атіла - в ІV ст. Хоча автора це не бентежить - він стверджує, що це було "першим приходом угрів у Паннонію". Створення подібного міфа було потрібним угорській правлячій верхівці для доказу давності свого походження, а також бажання зобразити угрів як потужного противника Риму.
Інша хроніка, "Опис Скіфії", так само приписувала скіфську історію угорцям.
Освіта християнських духівників була дуже низькою. Аж до ХІV ст. деякі каноніки не вміли писати. Писемні монахи могли тільки переписувати (копіювати) кодекси. На церковному соборі 1309 р. говорилося про неграмотність кліру і незнання церковного права. Естергомський собор 1382 р. вимагав від кліриків вивчення Біблії. Приходські попи не знали найпростіших християнських молитов і формул.
В ХІV-ХV ст. засновуються школи в містах, де діти навчаються за гроші. В 1367 р. в м. Пече виникла вища школа, в якій викладали домініканці, але вона проіснувала недовго. В Обуді також діяла вища школа, яка готувала до вступу в Паризький університет.
З етноґрафічного боку досить цікавою є угорська етноґрафічна група секеїв - мадьяр, які до ХV-ХVІІ ст. зберігали особливий статус: общинний лад і родову організацію. Зберігаючи природні звичаї предків, секеї досягли значного приросту населення.
На початку 1500 р. їх було 55 тисяч, а вже до 1599 р. їх кількість досягла 155 тисяч. Однак, королівська влада наклала на їхні архаїчні звичаї ряд заборон і з ХVІІ ст. вони поступово розчиняються в загальному морі угорського етносу.
У першій половині XVI ст. в Угорщині з'явились послідовники реформаторських релігійних рухів. В 1523-1525 р. Державні збори прийняли ухвалу про покарання реформаторів смертю. Папа підбурював хрестові походи: в XVI ст. закріпачені феодалами селяни тікали в ополчення, які називали "хрестовими походами", нібито на захист землі від мусульман. Магнати протестували, бо це загрожувало втратою робочих рук: поля стояли незасіяні. Наприклад, в 1514 р. в різних хрестоносних загонах перебувало від 30 до 50 тисяч селян (12 % працездатних чоловіків). Крім того, хрестоносці ще й реквізували продовольство. Цей хрестовий похід перетворився в селянську війну, яка закінчилась масовими стратами учасників.
Війни з Османською імперією спричинили до падіння Угорського королівства і утвердило владу султанів у Середньому Подунав'ї. Набіги османів і кримчаків спустошували землі. Так, у кінці XVI ст. було повністю знищене поселення половців і ясів (аланів), що жили в Угорщині з ХІV ст. Це була етнічна група вже асимільована мадьярами, яка, однак, розмовляла своєю мовою. Султан також щороку посилював визиск селян: із немусульман збирали більші податки. Звільнення Середнього Подунав'я від султансько-османського іга сталося тільки в Австрійській імперії Габсбургів у 1686 р. Разом з цими землями були звільнені Польща і Венеція, які об'єдналися в антиосманську священну Ліґу Габсбургів. Навіть папа виділив кошти на цю війну. Через 4 роки до цієї ліґи приєдналася Росія. В 1687 р. Габсбурги були проголошені спадкоємцями угорської корони, а місцеві королі втратили на неї право. Якщо османи правили в Угорщині сто років, то австрійці за два роки розграбували ще більше. В 1697 р. спалахнуло повстання селян, яке в 1703 р. переросло у визвольну війну угорського народу. Повстанці називали себе "куруци". Повстання очолив молодий князь Ракоці, чим здобув собі ореол борця за незалежність. Держава Австро-Угорщина проіснувала до 1918 р. Угорське королівство було складовою частиною імперії, і користувалося певною самостійністю, однак в основних питаннях політики залежало від Відня.
Після поразки Австрійської імперії в першій світовій війні, угорський народ опинився в межах шести країн, розірваний на частини.
Угорці в Україні
Під впливом революції в Росії в Закарпатті встановилася влада Рад, яка протрималася до 5 травня 1919 р. а з наступного дня Підкарпатська Русь за умовами Сен-Жерменського договору увійшла до складу Чехословаччини. В 1938 р. південне Закарпаття знову увійшло до Угорщини. Далі - окупація гітлерівцями, а 28 жовтня 1944 р. звільнення і в 1945 р. включення Закарпаття до складу України. Угорське населення цього реґіону було піддане репресіям за участь у війні на боці армії держави-противника СРСР. Загальна кількість репресованих угорців становила 30 тис. чоловік.
Угорське населення України нині проживає переважно в сільських місцевостях Закарпаття (найбільш заселений угорцями Берегівський район - 66,9 %), а також Ужгородський та Виноградівський райони. Нині переважна більшість угорців України є сповідниками реформатської віри (протестанти становлять 75 % від усіх угорців), а також римо- і греко-католики (уніати).
В Україні існує ціла система культурних і освітніх угорських закладів, видавництв, засобів масової інформації, громадських об'єднань. Проводяться фестивалі угорського фольклору "Народні джерела". В 1984 р. в Закарпатській області працювало 59 угорських шкіл та гімназій (Ужгород, Берегів, Тячів). Крім того ще в 21 школі існують угорські класи. Працює також 80 угорськомовних дошкільних закладів. При Ужгородському університеті існує кафедра угорської мови і літератури, що прийняла перших студентів з 1963 р. Вчителів молодших класів угорських шкіл готує Мукачівське педучилище. При Ужгородському державному університеті в 1988 р. створений Центр гунгарології, який тісно співпрацює з Академіями наук України та Угорщини і відомий у світі. В Закарпатті існують радіопередачі угорською мовою, ряд газет і телепрограм.
Громадське об'єднання - Товариство угорської культури Закарпаття займається забезпеченням юридичних та конституційних гарантій угорської національної меншини в Україні. В червні 1993 р. в Ужгороді відкрите Генеральне консульство Угорщини.
