«Можна навіть трохи пошкодувати, що Микола Рябчук настільки вичерпно з'ясував цю тему, що певний час писати про сучасний український націоналізм буде не легше, ніж про українське Середньовіччя - після праць Наталі Яковенко».
Віталій Пономарьов,
Сучасність, ч. 1, 1999.
«І саме супероб'єктивність і безсторонність Миколи Рябчука, його позиція "над" або "збоку" українсько-російських історичних суперечок і підводить його. Бо національне питання належить до тих, де одне раціональне зерно на правильний шлях не виведе».
Лариса Масенко,
Українське слово, 6 лютого 1997.
«Очевидно, "історизм" Юрія Шереха-Шевельова [і] якась потворна роздвоє-ність Тараса Гунчака-науковця та Гун-чака-редактора-на-замовлення стали віхами на шляху до маріонеткової без-хребетности Івана Дзюби й ідеологіч-ного фіглярства "перевченого" Миколи Рябчука».
Сергій Квіт,
Українські проблеми, ч. 3, 1994.