Недоторкані слуги народу. Журналісти не знають, як виконувати новий закон |
Цим законом Україна виконує зобов’язання перед Радою Європи щодо захисту персональних даних при їх автоматичної обробці, розповідає у інтерв'ю Deutsche Welle співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
Але на відміну від європейських аналогів, в українському документі немає чіткого розділення: що таке загальна інформація про особу (прізвище, ім’я, адреса, дата народження), а що таке так звана «вразлива» інформація, яку і треба захищати (відомості про стан здоров»я, релігійну, етнічну, політичну належність, особистий підпис, доходи, кредитна історія і т.і.).
Проте закон чітко вказує, що поширення та оприлюднення інформації про особу без її згоди заборонено. На думку Захарова, новація ставить у важке становище і державні органи, і науковців, і тих, хто пише книжки, і у першу чергу журналістів. «Не можна згадувати жодного прізвища без згоди особи, але це нереально. Ця норма мертва і я думаю, що вона буде виконуватися за відомим правилом: наявність поганих законів компенсується їхнім невиконанням», - каже Захаров.
Як працювати далі?
«Депутат X придбав літак за 100 000 дол. Або Голова партії Y витрачає партійні кошти на круїзи!» - ось так має виглядати ТВ програма згідно з цим законом, моделює ситуацію редактор харківської програми «Віддзеркалення» Олександр Тихонов.
Журналісту не зрозуміло, як тепер подавати інформацію про високопосадовців, або чи можуть експерти, запрошені на програму наводити приклади з життя політиків?
Головний редактор харківського сайту «Главное» Євген Маслов вважає, що дані простих людей захищати треба, а ось про політиків – суспільство має знати правду: «Вважаю, що нічого не слід змінювати. Якщо почнеться хвиля судових переслідувань ЗМІ, з’явиться прецедент в суді, тоді треба щось з цим робити. Поки, правові наслідки незрозумілі»,- каже Маслов.
Від “Аратти”: нічого дивного у законі, ухваленому тушкованою парламентською більшістю, немає. Тобто - партія номенклатури захищає права кого? Звісно - номенклатури. При чому, за найпримітивнішим більшовицьким сценарієм.
Власне кажучи, якщо б у законодавців було на меті захистити пересічного громадянина - то, беззаперечно, у законодавство було введене поняття: "публічна особа". Тоді в кожного був би вибір: або бути захищеним від розголошення пікантних подробиць особистого життя, або йти у публічні особистості. А кожен, хто б отримував публічний статус - добре розумів, що його життя є прикладом для суспільства, а тому добре думав, перед тим, як щось зробити.