Колоденківська загальноосвітня школа I-III ступенів розміщена на крутому пагорбі. Через дорогу - кладовище, на території – могила з камінним хрестом. На подвір’ї школи учні дуже часто відшукують людські рештки. Тут свого часу чинили розправи поляки, власівці, НКВС.
Останнім разом тут на спортмайданчику знайшли три кістяки дорослих людей.
- Грейдер насипав нової землі, а коли почав її утрамбовувати, ті скелети й показалися, - свідчить завуч з виховної роботи Галина Пилипчук. - Але ніхто б їх не побачив, якби не дощ! Кістки під вагою машини покришилися, в одного скелета відлетіло підборіддя. І навіть на землі малюнок залишився – ніби очі людські, такі відбитки. У нас тут на горбочку усюди глина, а на місці, де лежали кістяки, залишилася чорна земля. Виходить, що діти стільки років грали у футбол на людських кістках! Я нещодавно злякалася, побачила чорну пляму на стадіоні, думаю, знову останки – але то просто була калюжа після дощу.
Колоденківські учні, й теперішні, і колишні знають – якщо знайшов кістку, треба повідомити вчителя. Щороку на території школи назбирують відро решток.
- Мій племінник розповідав, що колись бігали по стадіону, грали у м’яча, то зачепили ногою череп, він аж підлетів, - каже вчителька української мови і літератури Надія Бондарчук. – Той череп у біологічному кабінеті нині зберігаємо. А скільки ще тих решток у землі під спортивним майданчиком!
Школу в Колоденці на Рівненщині побудували в 1938 році, для цього місцеве населення склалося по чотири злотих з гектара, а з кургану ковшами знімали землю. Тоді знайшли чимало кісток, кам’яних сокир, наконечників стріл, люльок з поховань XV-XVI століть. Усі кістки тоді заховали з південної сторони кургану.
У могилі на території школи спочивають сорок троє закатованих «совєтами» земляків. Те поховання довго не давали освятити, мовляв, там закопані бандерівці.
- Які ж бандерівці? – дивується один з перших учнів місцевої школи, вчитель математики і фізики, а тепер пенсіонер Ростислав Юхимович Новосад. – Сім’ю там звичайну згноїли, а з ними і п’ятьох маленьких донечок за те, що син утік з села, коли репресії почалися. Хороші дівчатка були – в однієї такі коси гарні, що вам не передати! А ті восьмирічні близнятка, невинно закатовані? Хіба то бандерівці?
Ростислав Юхимович пам’ятає, як нова школа перетворилася на в’язницю. Спочатку тут жили військовополонені, потім польська поліція, покликана охороняти польське населення від бандерівців. Насправді займалися бандитизмом і провокаціями. Але найкривавіші злочини здійснювали тут власівці.
- Вони одразу постріляли освічену молодь, у школі на допитах було щоразу по сорок людей, - каже пенсіонер. – Стіни були заляпані кров’ю, а скільки там було нагайок та дротів, знарядь для тортур! Після них трупи знаходили й під вікнами школи, й у підвалі, й у полях. Усього так знищили сімдесят шість людей.
Ростислав Новосад пам’ятає, що повернувся у напівзруйновану школу, де столом для учнів слугував борт німецької машини, закріплений на бочці.
- То зараз діти вже не ті, виросли в комфортних умовах. Кажуть, їх нічого не цікавить. Але я стверджую, що наші колоденківські вихованці до історії села ставляться з повагою – скільки то людських кісток нам разом довелося поховати!