Поширення бурушаскі на півночі Пакистану показано зеленим. Зображення c сайту http://llmap.org |
Роботі присвячений останній випуск журналу The Journal of Indo-European Studies, її короткий опис наводиться на сайті Університету Маккуорі, повідомляє Lenta.ru.
Дослідження очолив професор Ілля Чашуле (Ilija Casule) з сіднейського університету Маккуорі, який займався проблемою мови упродовж останніх двадцяти років.
Незважаючи на інтенсивні дослідження, достовірно встановити походження бурушаскі до цих пір не вдавалося. Існує гіпотеза, що зв’язує мову з гіпотетичною сино-кавказькою макросім’єю, що об’єднує деякі інші ізольовані мови, яка, однак, не є загальновизнаною. За іншою версією, бурушаскі пов’язана з єнісейськими мовами, єдина представниця яких - кетська мова, збереглася до наших днів.
Австралійський дослідник аргументує, що лексико-граматичний аналіз мови говорить на користь її індоєвропейського походження. За його словами, предки носіїв прийшли на північ Пакистану з давньої Фрігії (нині - територія Туреччини), і найбільш близьким родичем бурушаскі є фрігійська мова, що входить до палеобалканської групи. Побічно цю гіпотезу підтверджують і перекази бурішей, які вважають себе нащадками Олександра Македонського.
У прес-релізі університету стверджується, що з аргументами Чашуле на користь індоєвропейського походження бурушаскі погодилося велика кількість відомих лінгвістів (на момент написання замітки випуск журналу з обговоренням теорії не був доступний на сайті).
Зараз індоєвропейська мовна сім`я є найпоширенішою в світі. Мовами цієї групи розмовляють 2,5 мільярда чоловік. Гіпотетична праіндоєвропейська мова, що поділена на всі мови сім’ї, досить добре вивчена лінгвістами. Згідно курганної гіпотезі, що зв’язує археологічні та лінгвістичні дані, носії індоєвропейських мов розселилися по світу з причорноморських степів. У генетичному плані нащадкам протоіндоєвропейців зіставляють високу частоту гаплогрупи R1a1.