Актуально
6524 перегляди
 |
Мотлох видає нерішучих |
Кожен Плюшкін - трішки Гамлет. В прихильності до непотребу, вважають нейрофізіолог Девід Толін з Єльського університету і його співавтори, винен збій у роботі двох зон мозку, які відповідають за здатність вибирати. Коли приходить час позбутися від непотрібної речі, задача «викинути або залишити» вганяє мозок в ступор того ж ґатунку, що і питання «бути чи не бути».
Хоча на кону всього-навсього доля старої газети або дірявої футболки.
«Розладу накопичення» (hoarding disorder; українською його напевно назвали б «синдромом Плюшкіна») поки немає у списках психічних хвороб. Але тепер Толін і його однодумці домагаються, щоб його внесли окремим пунктом в довідник DSM-5, - біблію американських психіатрів, яка ось-ось вийде в новій редакції.
Клінічна форма «синдрому Плюшкіна» може навіть коштувати людині життя: відомий випадок, коли 79-річна жінка з Вашингтона задихнулася в диму пожежі лише через те, що пожежники не могли дістатися до неї через гори сміття, яким був забитий будинок.
Щоб підкріпити свою теорію, Толін з колегами пропустили через магнітно-резонансний томограф 107 осіб, 43 з яких страждають «синдромом Плюшкіна», і довели, що непотріб і пов’язані з ним муки вибору викликають в мозку особливий, ні на що не схожий відгук.
Добровольців попросили принести з дому нерозібраному пачку паперів. Лежачи усередині томографа, випробуваний бачив на екрані світлину чергового листа, документа або газети з питанням: «Залишити?» У разі відмови експериментатор тут же згодовував лист шредеру (машинка для знищення паперу).
Під час пробних спроб без томографа кожен учасник експерименту міг переконатися, що вчені не жартують і рішення скасувати не можна.
У 43 «Плюшкіних» на томограмі спалахувала передня частина поясної звивини (ACC). «Поясною» вона називається тому, що, немов пояс, щільно облягає мозолисте тіло, - міст між двома півкулями. Її призначення в мозку - бути суддею і арбітром, який в ситуації внутрішнього конфлікту (наприклад, «почитати книгу або попрацювати?») зважує, порівнює і вибирає одне з двох. Ще одна зона кори, яка прокидалася разом з ACC, - «острівець Рейлі», відповідальний за соціальні емоції, - перш за все за почуття справедливості і переживання добра і зла. Словом, на захист чергового листка паперу піднімалася закладена в мозок система Вибору з великої літери.
«Плюшкіни» визнавалися експериментаторам, що приймати рішення їм в принципі нелегко. Вчені дійшли висновку: якщо система Вибору так збуджується через дрібниці, то суб’єктивна ціна помилки виростає в рази. Викинеш не той папірець - і все пропало, попереджає «Плюшкіна» його мозок. Ось чому почуття тривоги і острах зробити що-небудь не так паралізують волю.
Здавалося б, вибір - він і є вибір, чого б він не стосувався. Однак експериментатори пішли далі і розбавили стопку паперів сторонніми документами, які до життя «Плюшкіна» не мали жодного відношення. І коли ті вирішували, чи відправити їх у кошик, обидві чергові зони мозку лишалися бездіяльними.
Таку ж саме бездіяльність вчені спостерігали на томограмі здорових добровольців, які займалися сортуванням без коливань. З 50 «своїх» паперів, показаних в ході експерименту, вони в середньому викидали 40, тоді як «Плюшкіни» - всього 29.
Окрім «Плюшкіних» і здорових, в експерименті брала участь третя група, - люди з неврозом нав’язливих станів. Раніше психіатри вважали небажання нічого викидати симптомом саме цього розладу - одержимість дрібницями, - хвороби багатьох колекціонерів. Гори непотребу, вірили лікарі, - це ще один різновид колекції. Однак виявилося, що 31 обсесивно-компульсивний хворий майже не переймався вибором: їх острівці Рейлі і передні частини поперекової звивини під час експерименту не проявляли особливої активності.
Так що «збиральництво» і «запасання» - принципово різні речі: одні збирають предмет за предметом, інші грузнуть у потоці речей, жодну з яких не можна забракувати.
Нейрофізіологів, як зазвичай, цікавили крайні випадки, але між хворобою і нормою ховається цілий всесвіт проміжних варіантів. Творчий безлад на столі може бути першим симптомом того, що вам важко сказати жорстке «ні», коли ситуація вимагає визначеності. А розібрати шафу і викинути нарешті покриті пилом університетські конспекти з журналами, які ви колись не дочитали до кінця, - це, можливо, хороша розминка перед прийняттям серйозних життєвих рішень.
Більше новин за темою «У світі науки»:
