- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.
У Львові показали тисячолітні українські язичницькі писанки
2 квітня, на виставці в прес-центрі АІА «Гал-інфо» археологи презентували найцікавіші знахідки з давньослов’янського городища Пліснеськ. Науковці продемонстрували писанки, яким майже тисяча років.
Як розповів заступник директора Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Андрій Филипчук під час прес-конференції, Пліснеськ був одним з найбільших центрів Великої Хорватії, площа якого наприкінці Х століття сягала близько 450 га. Це майже у 45 разів більше за тогочасний Київ.
Він зазначив, що з середини VII cтоліття тут діяло святилище – язичницький культовий центр.
Як розповів археолог, співробітник Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Віталій Ляска, з поширенням християнства язичництво не зникає, натомість з’являється явище релігійного синкретизму, тобто двовір’я. Тоді церква намагалася адаптувати поганські звичаї до християнських канонів.
«Маркерами такої подвійної віри були і писанки з Пліснеського городища. Окрім сучасної, відомої нам обрядової функції, у княжу добу писанки слугували язичницькими оберегами. Маючи кульки всередині, вони виконували й роль брязкалець. Припускають, що вони мали відлякування злих духів і охороняти житло», - розповів Віталій Ляска.
За його словами, християнство утвердилося на наших теренах лише у ХІІ ст. З кінця Х ст тривав процес християнізації, який завершився створенням у Галичі єпископату та будівництва великого княжого собору.
«Тому панувало двовір’я. Люди сповідували як язичництво, так і християнства. Про це двовір’я ієрархам Руси було відомо. Перші ознаки двовір’я згадує навіть Феодосій Печерський. Тому ми не можемо стверджувати, що писанки – це християнські образи, принаймні у ХІ-ХІІІ ст.», - сказав Віталій Ляска.
Писанки, які продемонстрували археологи, були віднайдені в похованнях курганного могильника варязької дружини.
«В тому ж курганному могильнику були віднайдені й перші хрести. Зокрема, у парному похованні жінки та чоловіка. Очевидно, що вони походили із середовища варязької дружини і мали ці християнські символи. Невідомо чи це були перші християни, чи ці хрести у них були, як прикраси», - зазначив Віталій Ляска.
Він наголосив на тому, що писанки були поліфункціональні.
- Є три Пліснеські писанки: дві буро-зелені – сьогодні тут. Їх віднайшли у 40-х роках. ХХ ст. А третя знаходиться у краківському музеї. Традиція та технологія їх виготовлення поширювалася саме з Києва. Одну з Пліснеських писанок виявили у курганному могильнику Варязької дружини
«Маємо певну язичницьку атрибутику. Культ яйця пов’язаний із віровченням про життя, який на території України фіксується ще з доби бронзи. Зараз дослідники вважають, що писанки, окрім обрядової дії, могли виконувати роль язичницьких оберегів, захист від злих духів. Усі писанки цього часу мають брязкальця в середині, тому припускають, що вони могли бути й дитячими іграшками», - сказав археолог.
За словами Віталія Ляски, писанки були привезені до Пліснеська.
«Якщо говорити про руську традицію писанкарства, то виділяють два основні центри – це північна Русь (Новгород) і Київська Русь – середнє Подніпров’я (Київ). Писанки знайдені у Пліснеську – це писанки київської традиції. Очевидно, що одна з них потрапила туди разом із варязькою дружиною. Польські археологи часто натрапляють на писанки і навіть пробують трасувати по них середньовічні шляхи. Обабіч шляхів знаходять писанки, що говорить про імпортування цього продукту», - зазначив археолог.
Етнолог Юрій Пуківський додав, що в українців писанки є маркером етнокультури.
«Поширення писанкарства було загальноукраїнською традицією. Вона виникла ще до християнства – це безумовно. Походження цієї традиції, на жаль, встановити точно не можна. Свого часу церква вела досить активну боротьбу проти писанок. Полеміст Іван Вишенський писав у послання до князів Острозьких, що «пироги та яйця надгробні знищіть всюди, де побачите». Минали століття і згодом, як проти церковного культу, з писанками боролася радянська влада. Традиція писанкарства триває досі. Відоме гуцульське повір’я каже, що світ існуватиме доти, поки пишуть писанки», - сказав Юрій Пуківський.
Етнолог зазначив, що на Поліссі та в Карпатах писанки клали в домовину до покійника. Люди несуть писанки та крашанки на цвинтар.
«Писанка стала найголовнішим атрибутом Великодня, але вона має набагато давнішу традицію», - сказав він.
Довідка: Пліснеський археологічний комплекс – це сукупність різночасових пам’яток, насамперед середньовічної доби, які зараз знаходяться на території та в околицях села Підгірці на Львівщині.
До його складу входять давньослов’янський культовий центр кінця VІІ–Х ст., слов’янське городище ІХ–Х ст., літописне місто ХІІ–ХІІІ ст., згадане у "Слові о полку Ігоревім", курганний могильник ХІ — поч. ХІІ ст., де поховані варязькі дружинники та Підгорецький ("здавна іменований Пліснеський") монастир.
Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що ітернаціональними ідеалами хотіли би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами прикрити своє духове відчуження від рідної нації...” Іван Франко
Актуально
Регіон: 
До теми:
