а ось і зразок печерного націоналізму... російського |
Про це Путін заявив 5 листопада на засіданні Ради з російської мови, стенограма якого викладена на сайті Кремля, передає Радіо Свобода.
«Ми сьогодні стикаємося зі спробами штучних, підкреслюю, грубих, часом безцеремонних спроб скоротити простір російської мови в світі, витіснити її на периферію, – заявив Путін. – Війну російській мові оголошують не тільки печерні русофоби – а це ми теж спостерігаємо, це не секрет. Різного роду маргінали ефективно працюють, агресивні націоналісти. На жаль, у різних країнах це стає офіційною державною політикою».
Назв цих країн Путін не озвучив. Але раніше влада Росії критикувала Україну, зокрема, через ухвалений навесні закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а перед цим – через закон про освіту, зокрема його норму якого щодо мови освіти – державної.
Крім того, у липні голова МЗС Росії Сергій Лавров обговорював з представником ОБСЄ питання про становище російської мови в Естонії і Латвії, де ухвалені закони, що передбачають переведення російськомовних шкіл на навчання державними мовами.
Від «Аратти»: так звана «мовна карта», як технологія дестабілізації суспільства, відшліфована російськими спецслужбами в Україні. Починаючи з 93-го року минулого століття, так звана «мовна суперечка» періодично, нав’язується суспільству. При тому, головна ставка цієї технології, судячи з досвіду України, робиться на примітивні емоції та елементарне невігластво, хамство і безкультур’я. Адже, кожній адекватній людині само-собою очевидно, що в іноземній країні існує певний порядок і традиції, які і турист, і мігрант повинні поважати. Зокрема, мову іноземної країни, аби мати можливість спілкування з місцевим населенням і головне, не протиставляти себе тамтешній громаді. На жаль, зусиллями кремлівської пропаганди, цього не розуміють росіяни. Особливо, на теренах колишнього СРСР: країнах Балтії, Грузії, Молдові, Україні. Які в Москві досі вважають «недодержавами» і своєю «глибинкою». До речі, можливо хтось забув, але війну у Молдові, Кремль розв’язав саме через російську мову. Саме російська мова фігурувала серед претензій до України, як привід «гібридної» окупації Криму і частини Донбасу. Втім, можемо зазначити. що у випадку, якби «мовна проблема» не знайшла б відгуку серед певної частини громадян, на Луб’янці придумали б щось інше.