Актуально
35529 переглядів
 |
Завтра за астрономічним календарем починається весна. За народним календарем - Великдень |
Завтра за астрономічним календарем починається весна. Небесне світило зійде точно на сході і сховається за західною точкою обрію. Земля ж, обертаючись навколо уявної осі, й одночасно рухаючись навколо Сонця, знаходиться в такому положенні відносно Сонця, коли сонячні промені падають прямовисно на екватор, а уявна вісь Землі займає чітко нейтральне положення відносно Сонця. Природа в цей час починає оживати-воскресати після зимового сну, скресають ріки, повертаються птахи з Ірію, дні стають довшими, а Сонце – теплішим.
Обидві півкулі, від екватора до полюсів, нагріваються відносно однаково. За словами астрономів, у такому положенні Земля знаходиться 2 рази на рік: 21 березня - у день весняного рівнодення і 23 вересня - у день осіннього рівнодення. У ці періоди день і ніч поділяються нарівно - по 12 годин. З астрономічної точки зору, з 21 березня настає весна і продовжується до 22 червня, тобто до дня літнього сонцестояння, що за народним календарем Пращурів відзначається як свято Бога літнього Сонця - Купайла.
За народним календарем після весняного рівнодення, яке буде завтра, святкували Великдень - Великий день. Ця назва і дотепер вживається українцями і білорусами для позначення християнського свята воскресіння Ісуса Хреста. Але спочатку, задовго до поширення християнства на українських землях Великдень був святом весняного Сонця і природи, що відроджувалася після довгого зимового сну.
Енциклопедичний Словник Брокгауза і Ефрона 1892 р. писав: «З цілковитою певністю можна сказати, що весняне свято існувало вже у слов’ян-поганців (язичників) і тільки потім з ним збіглося свято Християнської Церкви…»
З приходом християнства розпочалася непримиренна боротьба духовенства з «поганськими» звичаями і первісною культурою народу, що вкорінювалися тисячоліттями у народну пам'ять. Тому багато народних свят і обрядів залишилися, але під виглядом християнських.
Широко поширені веснянки-гаївки, що співали дівчата і водили хороводи у гаях, на галявинах біля води, символізували прихід весни, яка перемагала стару зиму. Мало-помалу веснянки «християнізувалися», а в XIV-XV ст. веснянки-гаївки почали водити біля церков після християнського Великодня.
Ой, весна, ой красна,
Що ти нам принесла?
Де зимувала, кого зігрівала?
А ми за тобою насумувались,
А ми тебе, весно, навиглядались.
У Великдень весна перемагає зиму, світовий день починає збільшуватися, воскресає Бог життя - Дажбог-Сонце. Життєтворяще Сонце особливо виграє першого Великого дня вранці, коли сходить. Тоді люди відчиняли усі вікна, щоб запустити у хату його чудодійне проміння.
Стародавні жерці на Великдень ходили від хати до хати і сповіщали: "Радуйтеся, Син Божий воскрес!" І разом із Сонцем-Дажбогом, яке дарувало світло і тепло воскресала природа. Дажбог-Сонце запліднював життям Землю. В ніч перед приходом Великого дня - воскресіння новолітнього, весняного життєдайного Сонця - на пагорбах, щоб бути ближче до Божича, запалювали вогнища, які палали всю ніч, єднаючі людські душі з великою душею зоряного неба предків.
У перший день Великодня всі сідають за стіл ще досвіту. Але перед цим вся родина вмивається крашанками. Мати наливає у чепреп'яну миску холодної води, а на дно кладе три червоні крашанки. Після кожної особи воду міняють, але крашанки залишаються. Всім, хто вмивається крашанками, Божич-Сонце дарує здоров'я, а дівчатам ще й вроду.
На Великдень випікався священний хліб, який посипався пшоном і який освячували в спеціальних мисках - ночвах.Така посудина зберігалася у хаті лише для цього свята - в жодних інших потребах не використовувался. В священий коровай встромляли гільце верби, яке вважалося тим священним перводеревом, що росте посеред Вирію і тримає на собі вогонь Дажбога.
До теми:
