Заява Громадського Комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру |
Ми звертаємось також до Президента України з закликом вжити рішучих заходів для недопущення подальшої приватизації Бабиного Яру окремими громадськими, комерційними і муніципальними структурами.
Єдиною запорукою цього, за нашим переконанням, є негайне створення державного заповідника, національного меморіального комплексу і музею Бабиного Яру.
Ми з жалем констатуємо, що, якщо за радянських часів всі намагання громадськості створити на цьому місті меморіальний комплекс стикалися з небажанням влади навіть згадувати про жертви фашизму з-поміж мирного населення, насамперед, єврейські (не кажучи вже про страчених тут українських підпільників), то після набуття Україною незалежності влада, фактично, взагалі відсторонилася від цих питань, а облаштовувати меморіальну територію почали окремі мононаціональні громадські організації. Паралельно міська адміністрація продовжувала тут господарську забудову, і нарешті колишній Бабин Яр і прилеглі території перетворилися на безладну суміш різноманітних споруд і меморіальних знаків.
23 вересня 2005 р. було видано розпорядження Президента України, згідно з яким пропонувалось розглянути питання щодо створення державного історико-культурного заповідника «Бабин Яр». Проект відповідної постанови було розроблено Міністерством культури і туризму, але попередній Уряд не встиг її прийняти, що може призвести до необхідності повторного узгодження.
Разом з тим, погодження цієї постанови свідомо затримується міськими структурами, у компетенції яких перебуває визначення конкретних меж майбутнього заповідника. Цілком очевидно, що міська влада м. Києва зацікавлена у тому, щоб залишити за собою якнайбільше ділянок, які можна використовувати під подальшу забудову.
Підтвердженням цього є той факт, що містом вже передано недобудовану споруду на території колишнього єврейського кладовища поруч з Бабиним Яром групі приватних осіб під керівництвом голови Всеукраїнського єврейського конгресу В. Рабиновича. Згідно з планами, на її місці має бути споруджено єврейський центр, у якому буде розташовано музей, синагогу і релігійний учбовий заклад. Усі ці плани ніяк не погоджено, навіть не обговорено за участю широкої громадськості, у т.ч. і єврейської. Між тим В. Рабинович вже оголосив про урочисте закладення наріжного каменю цієї споруди 23 серпня поточного року.
Декілька років тому громадськість вже змушена була боротися з планами побудови у Бабиному Ярі закордонним коштом єврейського громадського центру. Тоді спільними зусиллями усіх порядних людей: євреїв, українців, росіян, представників різних народів, це блюзнірство було зупинено. Сьогодні ми наближаємося до нового скандалу на тому ж самому ґрунті.
Як і раніше, ми хочемо підкреслити, що Комітет «Бабин Яр» жодною мірою не виступає проти будівництва національних громадських центрів, релігійних шкіл тощо. Але ми рішуче заперечуємо проти того, щоб подібні заклади з’являлись безпосередньо на місці трагедії і ототожнювались з ним. І проблема навіть не у тому, щоб зупинити сваволю окремих безвідповідальних діячів. На жаль, подібні дії з боку осіб, які намагаються виступати від імені певної національної спільноти, загрожують подальшим розладом у суспільстві, яке і так сьогодні має багато каменів спотикання.
Свого часу ми об’єдналися не тільки для того, щоб створити у Бабиному Ярі черговий музей або меморіал. Ми об’єдналися тому, що, за нашим переконанням, тільки інститути громадянського суспільства можуть надати поштовх для вирішення найскладніших питань, які сьогодні стоять перед нашою країною. Ми, як і раніше, упевнені в цьому.
Сьогодні залишилося зробити останні кроки для того, щоб нарешті з’явилася можливість гідного увічнення жертв української і всесвітньої трагедії. Ми закликаємо усіх, громадян і можновладців, зробити ці кроки, об’єднати зусилля для перетворення Бабиного Яру на заповідну територію, місце загальнонаціональної національної пам’яті. Саме тим ми зможемо у найдійовіший спосіб посприяти справжньому об’єднанню нашого суспільства, розбудові нової вільної української держави, мирному і надійному майбутньому наших дітей.
Іван Дзюба, Мирослав Попович, Семен Глузман, Тарас Возняк, Мирон Петровський Микола Плав’юк, Дмитро Затонський, Ольга Рапай-Маркиш, Андрій Курков,
Микола Рябчук, Мирослав Маринович, Леонід Череватенко, Наталя Яковенко,
Віталій Нахманович
7 липня 2006 року