Актуально
Регіон: 
 |
На Волині вшанують героїв бою під Старим Загоровом, яким «Тартак» присвятив пісню «Не кажучи нікому» |
Варто зазначити, що ідею проведення реконструкції організатори «позичили» у цьогорічних учасників фестивалю «Бандерштат», адже саме на цьому фестивалі товариством пошуку жертв війни «Пам’ять» було продемонстровано бій військ УПА з НКВС.
На 66 років назад усіх присутніх повернуть товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» (м.Львів), військово-історична реконструкція «Гренадер» (м.Львів, Кам’янка-Бузька), штурм, зброя та спорядження. Реконструкція відбуватиметься за фінансового сприяння Луцького міського голови Богдана Шиби та організаційної підтримки ВМГО «Національний Альянс».
Довідка.
Один із відділів куреня Олексія Брися (Остапа) – чота особливого призначення бунчужного Андрія Марценюка (Берези) – після обіду 8 вересня 1943 року увійшла до Нового Загорова. Село лежало якраз на одній із найголовніших зв’язкових ліній УПА на південно-західній Волині. На випадок несподіваної атаки з боку противника, чота з 44-х осіб зосередилася біля найпридатнішої для оборони споруди – мурованого православного монастиря.
Поліція телефоном повідомила німецьку адміністрацію. Ближче до 21.00 повстанські вартові помітили наближення до Нового Загорова вантажних автомобілів. До операції проти УПА було залучено майже всі сили районної поліції – роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів. Каральні війська нараховували майже 400 осіб. Німці та їхні союзники були певні, що повстанці уже покинули населений пункт, тому без особливих застережних заходів безпечно підійшли на відстань 50–100 метрів до замаскованих повстанських позицій. Так карателі опинилися під шквальним вогнем. Розуміючи, що зранку оборонятися буде набагато складніше, Андрій Марценюк віддав наказ відступити за монастирські мури й забарикадуватись у святині.
У першій половині дня 9 вересня1943 року до Нового Загорова прибуло ще кілька рот німецької жандармерії із сусідніх районів, і сили штурмуючих становили понад 700 осіб. Весь день німці вели мінометно-артилерійський вогонь по монастирю. Артилерійським і танковим вогнем частково були зруйновані мури. Коли німецькі літаки почали бомбардувати монастир, повстанці сховалися під потужними склепіннями підвалів і витримали авіаналіт. Штурм, що розпочався в ніч з 9 на 10 вересня, знову відбили.
Найважчим видалося 10 вересня 1943 року, коли німці цілий день безперервно штурмували зруйновані монастирські стіни. До кінця дня із 44-х живими лишилися 18 повстанців. Протягом ночі з 10 на 11 вересня і першу половину дня 11 вересня карателі вели артилерійський, танковий і мінометний вогонь по монастиреві. Увечері 11 вересня німці здійснили ще одну невдалу спробу захопити руїни храму. Під час чергового бою було важко поранено трьох повстанців, які всі дострелилися. Серед загиблих був і командир Береза.
У ніч на 12 вересня 1943 року повстанці, які залишилися, прийняли рішення прориватися під покровом ночі й туману. Трьох поранених заховали у зруйнованих монастирських підвалах, а дванадцятеро боєздатних, розділившись на дві групи, несподіваною атакою у двох напрямках зуміли пробитися крізь ворожі позиції й вислизнути з оточення. Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.
Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати: 90–100 убитих та 150–200 поранених. Бій у Загорівському монастирі дуже швидко «обріс» народними оповідями та легендами, а українські музиканти (гурт «Тартак» та Нічлава) навіть склали про нього героїчну пісню «Не кажучи нікому». Відеокліп до пісні, між іншим, знімався саме у монастирі, який з 1943-го так і стоїть німим пам’ятником героїзму.
До теми:
