На Кубані УПА діяла до 1950 року |
Настінна карта «Українська Повстанська Армія» видана до 50-річчя від дня вбивства Степана Бандери, який загинув 15 жовтня 1959 року в Мюнхені, і 67-ї річниці від створення УПА.
Оскільки люди дуже мало знають про діяльність повстанської армії, тому й виникла ідея на мапі лаконічно відтворити історію: у жовтні 1921 року відбувся другий зимовий похід армії УНР на Україну і його учасники іменувались – Українська повстанська армія; 14 жовтня 1942 року уже була створена УПА; 1961 року на Львівщині відбувся останній бій повстанців; 3 грудня 1991 року з підпілля вийшов останній вояк УПА Ілько Оберишин.
На Кубані УПА діяла до 1950 року
На карті позначено територіальну структуру УПА 1944 року, яка складалась із 4 генеральних військових округів. До слова, до східного округу входили частини Житомирської, Київської, Чернігівської областей. Повстанська армія діяла також у Криму, а на Кубані – до 1950 року і саморозпустилась, стверджують львівські дослідники. На мапі відтворені 142 переможні бої УПА проти окупантів – червоних, польських, німецьких у 1943-47 роках, нанесені три найбільші території самостійних упівських республік – Колківська, Космацька і Закерзоння.
На мапі розміщені фотографії і прізвища 12 осіб зі складу керівництва УПА: Степана Бандери, Кирила Осьмака, Дмитра Грицая, Романа Шухевича, Василя Кука, Олекси Гасина, Василя Сидора, Дмитра Клячківського, Омеляна Грабця, Йосипа Позичанюка, Ростислава Волошина, Катерини Зарицької, яка була головою Українського Червоного Хреста. Є тут і список 9 генералів, вказані відмінності між назвами рангів і структурних одиниць. Для прикладу, генерал-поручник відповідає нині званню генерал-лейтенанта, вістун – молодший сержант, сотник – капітан, а рій – це відділ, курінь – батальйон.
Використані архівні матеріали
Дослідники працювали над мапою протягом чотирьох місяців, вивчаючи архівні особові справи СБУ, використовуючи факти з книги Мірчука «УПА», виданій в Мюнхені у 1953 році, матеріали Центру досліджень визвольного руху, літопис УПА, іншу літературу.
Найскладніше, за словами керівника благодійного фонду «Україна-Русь» Ростислава Новоженця було віднайти інформацію про переможні бої УПА.
«Бо збиралася інформація з різних джерел, – зауважує дослідник. – Непросто також було знайти матеріали про кордони упівських республік, це був прообраз, острівець соборної держави. Скажімо, у Закерзонні така упівська республіка діяла лише два місяці. Колківська начислювала від 5 до 6 районів двох областей Рівненської і Волинської, існувала з вересня 1943 до лютого 1944-го».
УПА видавало у 5 разів більше україномовних видань, аніж є сьогодні
Мапа насамперед розрахована на молодих людей, зазначає президент благодійного фонду «Літопис УПА», історик, науковець з інституту Українознавства імені Крип’якевича НАН України Микола Посівнич. Оскільки молоді люди не хочуть багато читати, а з карти зможуть отримати чітко мати інформацію.
«Нам треба нині опрацювати багато джерел. Нині вивчати історію УПА нам тон задають польські та російські історики. 500-600 тисяч осіб пройшли через УПА, – наголошує історик. – Опрацювати усі справи 20 науковцям складно. Немає послідовної роботи з дня на день. Під час вивчення матеріалів УПА, я був здивований, що силами УПА видавалося у п’ять разів більше україномовних видань, аніж нині в незалежній Україні. Можна уявити, в яких умовах вони працювали, видавали журнали, книжки і розповсюджували у найвіддаленіші кутки держави».