Як зачарували Божичі, розвеселив лірник Сашко і навіяв смуток Тарас Компаніченко
Наші новини
Регіон: м.Київ 25856 переглядів
Опубліковано - 22.09.2006 16:32 | Всі новини | Версія для друку
|
Фольклорний ансамбль “Божичі” |
Вони всі виступали вчора на концерті в культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської Академії. Інформаційним партнером концерту був національний портал “Аратта” і радіо “Культура”. Концерт був приурочений до Міжнародного дня миру ООН. Цього року день миру відзначався в 25 раз, причому з 2001 року саме 21 вересня. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №55/282 постановила святкувати День миру щорічно 21 вересня як день відмови від насилля і припинення вогню.
Розпочав концерт відомий кобзар Тарас Компаніченко – він вийшов на сцену босим, можливо, це він вважає одним із обов’язкових атрибутів кобзарів, привітав всіх присутніх з
Пречистою і заспівав довгу думу про Івана Богусловця, який “безродноє дитя на руках носить”.
Але невдовзі на сцені з’явився Сашко Власюк, більш відомий публіці як лірник Сашко, який грає на лірі в групі “Вій”, а тепер ще й відомий своїми казками. В червні він презентував два компакт-диски – “Химерні оповіді” і “Казки лірника Сашка дорослим і дітям”. От він і розповідав на концерті свої казочки, але так, що втриматися від сміху було неможливо.
 |
|
Лірник Сашко (зліва), маленька українка в ролі Неньки України і Сергій Василюк (козацький рок-гурт “Тінь Сонця”) в ролі цигана |
Він витягнув на сцену декого з глядачів, що сиділи в залі, яких він намагався представити героями своїх казок. Спочатку він розповів казку “
Про старого козака, різдвяного чорта, чотири роги і козацький рід”, а після виступу “Божичів” – “
Про цигана Романа, Мару-Поторочу і Москальське царство”.
“Божичі” також не дали засумувати. Вони представили дуже продуману і гарно збалансовану програму, в якій окрім пісень були елементи театралізованого дійства і навіть танці. Особливо вражала їхня техніка виконання пісень, дуже гарні сильні голоси, особливо жіночий вокал.
Мене особисто зачарував красивий грудний голос Сусанни Карпенко, який вступав дуже вчасно і в дуже потрібних частинах пісень. Взагалі, пісні у їхньому виконанні різними голосами слухалися у станні якогось завороження. Можливо, це й не дивно, бо вони збирають старі українські пісні по селах і хуторах переважно Лівобережної України, відтворюють їх і потім подають в автентичному співі – так, як співали наші предки.
Дівчата переважно співали без акомпанементу, але пізніше в руках Сусанни з’явився бубон, а у Іллі Фетисова – боян. Сумні пісні чергувалися з веселими і жартівливими. Цей концерт був одним зі спонсорських проектів “Божичів”. Протягом цієї осені вони також поширюватимуть свій новий – третій – альбом і проїдуть з концертним туром від Сум до Запоріжжя.
Перед виступом “Карпатіян”, знову виступав Тарас Компаніченко, але цього разу занадто довго – у великих дозах він просто втомлює. Можливо, тому що виконувані ним думи були дуже сумні, трагічні, а він сам був з таким обличчям, ніби ми прийшли на колективний похорон. Похорон не так козаків, як взагалі козацького духу. Ніби в історії козацтва не було славних і оптимістичних сторінок. Він також виконував деякі псальми, що входять в його репертуар – тоді просто спати захотілося. А коли він почав співати думу кінця 16 століття польською мовою, в мене промайнула думка: “Може ще будуть псальми великоросійською мовою, які прославлятимуть церкву як оплот самодержав’я ?”
Тарас Компаніченко, звичайно, робить велику справу, відроджуючі кобзарську традицію і нашу культурну спадщину, але в наш час загального духовного падіння суспільства і його примітивізації, для широкого загалу треба давати більше оптимізму, знаходити в минулому позитив і світлі моменти.
Актуально
Більше новин за темою «Наші новини»:
