Актуально
25631 перегляд
 |
Село Сварицевичі Дубровицького району, що на Рівненщині, майже нічим не відрізняється від сотень інших поліських сіл — тут так само практично все чоловіче населення їздить на заробітки, будуючи та ремонтуючи житло в Пітері чи Москві, а жінки чекають сезону, щоб заробити на чорницях, журавлині, грибах. «У нас жінки такі, що самі і виорють, і заволочать, і сіно згребуть та до хати привезуть, і вся худоба на них», — розповідають тут. Веде до села кілька кілометрів ще повоєнної бруківки, яка дозволяє розвивати швидкість (якщо цінуєш машину) не більше 40 км/г. Але один раз на рік, на Зелені свята, Сварицевичі перетворюються на Мекку для усіх шанувальників автентичного фольклору — в цьому селі, чи не єдиному в Україні, досі побутує праслов’янський обряд Водіння Куста.
«Кого Куст минає, той щастя не має!»
На Зелені свята у Сварицевичах на вулиці людно. То там, то там видно гуртки старших жінок із гілочками лепехи та листям клена, що прямують на кладовище. Так тут заведено з діда–прадіда — у цей день жителі села прикрашають могилки рідних лепехою, гілочками клена, липи, горобини та квітами, а тоді «викликають на розмову» померлих родичів: у формі речитативу сповіщають небіжчиків про найважливіші події, що сталися в селі за рік. Що цікаво — в цей день на кладовище ідуть лише жінки. «У кожного своє горе, от він його і плаче, — розповідає баба Маня. — Я свого Івана 21 рік як поховала, то прийшла та й кажу йому: «Ото ж ти, Йваночку, нашої хати вже й не впізнав би, так розбудувалися. Може, й заблудився б». Ото погомоніла, розказала йому все, та й пішла».
А саме свято починається спозаранку. То тут, то там біля лісу збираються гурти дівчаток, які обирають між собою найгарнішу — Кустянку, рясно вбирають її гіллям дерев, на голову кладуть кілька вінків із листя і квітів, а тоді з піснями ходять від хати до хати. Співаючи, вони бажають родинам достатку, гарного врожаю і доброго приплоду в коморі. Куста водять усі, малеча й дорослі, але лише дівчата. Спочатку ходити починають наймолодші, потім — юнки, а під вечір — і дорослі жінки. «Я сама Куста водила, починаючи рочків із десяти», — згадує баба Маня.
Господарі зустрічають «кустянку» хлібом на вишитому рушнику і узваром, а на прощання обдаровують — хто печивом, хто грошима. Чим більше ватаг відвідало господу — тим більше достатку буде в домі. А як оминуть — чекай лиха. Недарма тут кажуть: «Кого Куст минає, той щастя не має».
До речі, в цей день усі обійстя у Сварицевичах, паркани і криниці теж рясно прикрашені клечанням. Робиться це напередодні — у суботу дівчата й молодиці ще до схід сонця йдуть на луки і рвуть запашне зілля: материнку, чебрець, полин, лепеху. Ним прикрашають домівку: стіни, лавки, вікна, образи, а лепехою засипають усі стежки у дворі. Чоловіки ж босоніж ідуть до лісу (щоб дерево не всохло), аби запастися гілками клена, берези, липи і «клечають» ними обійстя — ворота, тини, хлів, стріхи хат.
Нащадки Сварога?
Перша писемна згадка про Сварицевичі датується 1450 роком, однак, судячи з усього, вік села набагато давніший. «Я десь читала, що назва села походить від бога Сварога, — каже завідуюча місцевою бібліотекою Олена Корейчук. — Мовляв, жило тут давнє плем’я древлян, які дуже шанували цього бога і поклонялися йому». Можливо, це лише версія, але, перебуваючи в селі, раз по раз ловиш себе на думці, що не така вона й далека від істини. Побутує тут і ще одна майже космогонічна легенда, яку розповіла вчителька Галина Киркевич: «Було тут колись море. І пливла тим морем панна з дитям. І випало якось те дитя з човна в море і потонуло. Розгнівалася панна, встромила палицю посеред моря і вигукнула в розпачі: «А щоб ти мохом поросло, що ти моє дитя забрало!». І з того прокляття панни перетворилося те море на наше болото».
Свого часу на унікальність Сварицевичів звернув увагу відомий етнограф Василь Скуратівський, який написав у своєму «Місяцеліку»: «Сварицевичі — реліктове село, поліський осередок, який заслуговує на статус фольклорно–етнографічного, можливо, навіть міжнародного значення, адже йдеться про загальнослов’янську пам’ятку».
Ось уже кілька десятків років поспіль на Трійцю у Сварицевичах відбувається фольклорний фестиваль «Водіння Куста», коли разом із кустянськими ватагами на великій сільській сцені збираються найкращі поліські фольклорні колективи. Польський етнограф Ягда Кніттель, побувавши у Сварицевичах років 5 тому, навіть зняла цілий документальний фільм про Куста, який з успіхом транслювали польські телеканали. До речі, до 1939 року Сварицевичі були «під Польщею», належачи до Пінського повіту сусідньої Білорусі.
Обряд Куста неодноразово бачили й у столиці, й в інших містах України та за кордоном. «Нас часто запрошують на різні фольклорні фестивалі, з Америки, з Канади, з Польщі до нас приїздили, щоб записувати наші пісні», — розповідає художній керівник народного аматорського колективу родини Чудіновичів, які вже більше 40 років «спеціалізуються» в селі на «Кусті», Віра Зиль. Створений він був на початку 70–х, до першого складу увійшли батько, мати, семеро сестер і братова. Сестри і зараз складають кістяк колективу, який за роки трішки омолодився. Виступали Чудіновичі і на першій «Червоній руті» у Чернівцях, про що залишилися найсвітліші враження.
Публiкацiї за темою «Обряди»:
