Актуально
23472 перегляди
 |
Іван ОГІЄНКО (Іларіон, митрополит) - 1882 - 1972. — Український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922). Брат прадіда Сергія Бубки. |
Людина енциклопедичних знань… Тепер цей вислів звучить штамповано, а проте перед очима одразу виникають конкретні прізвища, до яких кращої характеристики годі й шукати: Іван Франко, Юрій Шерех-Шевельов, Віктор Петров-Домонтович, Агатангел Кримський і, звісно, Іван Огієнко…
14 січня 1882 року став особливим днем у селянській сім’ї Огієнків. В ній народилася шоста дитина, яку вирішили назвати Іваном, як і тата. Жили скрутно, але по-справжньому важко стало тоді, коли внаслідок нещасного випадку загинув батько. Івану на той час ледь виповнилося два роки.
Закінчивши 1896 року Брусилівську чотирирічку, Огієнко навчається у Київській військово-фельдшерській школі. Іван був сином колишнього солдата, а отже, мав право на безкоштовну освіту в цьому закладі. Тут він познайомився з Юхимом Придворовим, у майбутньому – відомим російським поетом Дем’яном Бєдним.
Після закінчення фельдшерського курсу, якийсь час працює у військовому шпиталі в Києві, допомагає лікарю психічного відділення. За цей час самостійно опановує латину й грецьку, знайомиться з академіком Перетцом. Ця зустріч змінить його майбутнє. Незабаром він зможе розпочати власні наукові студії, житиме за рахунок підвищеної міністерської стипендії, закінчить університет Святого Володимира, стане тут приват-доцентом.
Добре розуміючи, які прогалини були на той час у викладанні й поширені української мови, Іван Огієнко ще в студентські роки розробляє серію підручників, посібників і таблиць. Книги молодого перспективного науковця розходяться великими накладами, а 1918 року в Києві виходить друком його "Українська культура".
Того ж року, за правління Скоропадського, Огієнка призначають на посаду ректора новоствореного Кам’янець-Подільського державного українського університету.
Встиг цей учений побувати й на посаді міністра освіти (за Директорії у 1919 році), і міністра ісповідань (віровизнань), і Головноуповноваженим уряду УНР в Кам’янці-Подільському після евакуації уряду до Тарнова. Перебуваючи на посаді міністра віросповідань, Огієнко визнав пріоритет української мови в церкві, заснував курси української для священнослужителів, розпочав повний переклад Біблії на сучасну мову.
Життя покидало сім’ю вченого по різних куточках світу. У листопаді 1921 року Огієнко з дружиною та трьома маленькими дітьми мусив назавжди полишити Україну. В Кам’янці він кинув власну величезну бібліотеку з архівом та десятками недописаних і неоприлюднених рукописів. Іван Іванович намагатиметься врятувати її, проситиме про переїзд до Києва, писатиме тогочасному секретарю Академії наук радянської України А. Кримському, але відповідь так і не надійде.
Так, після перебування в Тарнові, потім у Винниках та Львові, він вирішить перебратися до Варшави. Тут у нього народжується ідея видати 30-томну "Бібліотеку українознавства", яку він послідовно втілюватиме все своє життя.
У квітні 1937 року, після смерті дружини Домініки Данилівни, Огієнко вирішує прийняти постриг. Сталося це 9 жовтня 1940 року в Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі. Так в українській культурі з’явився другий (з часів Ярослава Мудрого) митрополит Іларіон.
Під час війни він покидає Польщу, якийсь час живе й працює в Лозанні, Швейцарія, і врешті перебирається за океан. З вересня 1947 року і до самої смерті Огієнко живе в Вінніпезі, служить у церкві, стає "митрополитом Вінніпеґу і всієї Канади".
Справою усього свого життя Іларіон вважав канонічний переклад Біблії на українську мову. 12 червня 1962 року його мрія стала реальністю. У Лондоні було видано повний фундаментальний том (який включає і неканонічні книги) "Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту" на 1529 сторінках. Він належить до найякісніший і найцінніших перекладів у нашій історії.
Помер митрополит Іларіон 29 березня 1972 року. Похований на православній частині цвинтаря Ґлен Іден біля Вінніпеґу.
За все своє життя Огієнко-Іларіон написав більше півтори тисячі наукових і публіцистичних праць, доступ до більшості з яких і сьогодні є обмеженим. Лише за перші десять років перебування в Канаді у відновленому виданні "Нашої Культури" вийшло 29 його праць. Серед них: "Історія української літературної мови", "Українська церква за час Богдана Хмельницького", "Іконоборство".
Огієнка цікавили питання виникнення й розповсюдження друкарства на наших теренах ("Історія українського дру карства", "Пам’ятки старослов’янської мови X–XI віків").
Він розробляв власну концепцію походження й розвитку української мови й культури ("Історія української культури", "Нариси з історії ук раїнської мови. Система українського правопису", "Історія української літературної мови", "Етимологічно-семантичний словник україн ської мови"). Ще перебуваючи у Львові, він видав "Український стилістичний словник".
Відомою є і монографія "Дохристиянські вірування українського народу". Особливої пікантності їй додає те, що автор – церковнослужитель – описує й дає етимологію багатьох язичницьких реалій. Наприклад, Іларіон виводить етимологію слова спекатися від Пека – божества, яке, за його версією, є уособленням домовика, як і Цур, який оберігав родину, звідки пішло слово відцуратися. У випадку небезпеки на во рога посилали своїх цура й пека закляттям "цур тобі, пек!" (звідси, можливо, спекатися, тобто "по збутися неприємного за допомогою Пека", або, за першою вер сією, "позбутися самого Пека"; можливо, в цей ряд ідуть і слова безпека, небезпечний, тобто "без Пека", хоч це можна пояснити й згідно з першою версією — "без сутички, кровопролиття, без біди"). Ця монографія змушує неабияк замислитися над внутрішніми формами, які досі зберігають сучасні слова.
І наостанок не можна оминути того факту, що саме Іван Огієнко є справжнім автором уже народної пісні "Не питай, чого в мене заплакані очі", "Десяти мовних заповідей свідомого громадянина", а також це саме з його ініціативи було запроваджено святкування Дня соборності України 22 січня.
До теми:
