Актуально
51359 переглядів
 |
Це давнє свято весни, весняного сонця та природи, що відроджувалась після тривалого сну. Воно символізувало перемогу весни над зимою, життя над смертю, а також подружню любов та злагоду в родині.
Можливо, для багатьох стане відкриттям те, що до приходу християнства на наші землі волхви під час Великодня ходили від хати до хати і сповіщали: «Радуйтеся, син Божий воскрес!».
Про звичаї наших пращурів і їх значення детальніше розповідає народознавець Тамара Пістун. Понад 20 років пані Тамара викладала народознавство у технічному коледжі. Вона й досі по крупинці збирає безцінні знання наших предків
«Вербо ясна, вербиченько»
«Усі традиції наших предків були пов’язані із природою, зокрема із весняним і осіннім рівноденнями, літнім і зимовим сонцестояннями. Наприклад, Різдво святкували тоді, коли у природі наставав найкоротший день і найдовша ніч, а сонце низько-низько сходило над горизонтом. Саме під час зимового сонцестояння день поступово ставав довшим, тому люди раділи, що невдовзі прийде весна. З цієї нагоди українці святкували Різдво – народження сонця.
А ось Великдень вважався найдовшим днем у році (напевно, днем, коли світловий день став більшим за ніч, «переміг ніч», став Великим Днем - прим.«Аратти»), бо тоді, за віруваннями слов’ян, воскресало Сонце, а весь світ возносив хвалу воскресінню, народженню любові, доброти, надії та радості життя. Наші предки вважали, що у цей день Господь відчиняє небо і через небесні ворота приносить у людські душі очисний вогонь», – розповідає Тамара Пістун.
Народознавець стверджує, що святкування Великодня припадало на день весняного рівнодення. Щодо Воскресіння, то також використовували цю назву, оскільки в цей час наступає весна і воскресає природа.
«Першим провісником воскресіння природи є верба, тому її так шанували наші предки. Це жіноче дерево і жінки часто просили допомоги у нього. Верба має цілющі властивості. Її листя і гілочки використовували при простудах, болях у руках і ногах. Верба завжди росте біля води і своїми коренями очищає воду. Українці знали про цю здатність дерева, тому у селах колись був звичай: воду з криниці приносили у відрах, ставили їх на лаву із вербовою дощечкою. Таким чином очищали воду і водночас на цю дощечку ставили кухлик, дно якого завдяки вербі завжди було стерильним. Це засіб народної гігієни, адже верба – природний антисептик, – продовжує пані Тамара. – Після того, як викопали криницю, то на її дно також кидали шматок вербового стовбура, щоб вода завжди була чиста».
Великдень і воскресіння наші предки також уявляли як одруження неба і землі. Ці дві стихії творять усе живе довкола. Небо дає дощ, космічну енергію, а земля родить усе, що на ній є.
«Для українців земля була живою субстанцією, тому її дуже шанували. Її називали земля-матінка, земля свята, земля праведна. Ніхто не дозволяв собі ставитися до неї зневажливо. Навіть матері і бабусі навчали дітей, аби вони не били землю палицею задля розваги, коли та відпочиває.
А відпочивала земля до Благовіщення, тому до цього часу на ній не можна було виконувати жодних робіт. Землею клялися, її брали, коли їхали на чужину, бо вважали найкращим оберегом.
Відомим є випадок, коли козаки, їдучи на перемовини із турецьким султаном, насипали в чоботи землі. Коли ж султан стверджував, що має більше прав, бо стоїть на своїй землі, козаки висипали рідну землицю з чобіт і ставали на неї», – ділиться цікавими фактами Тамара Пістун.
До теми:
