Актуально
42387 переглядів
У формуванні комарівської і тшинецької культур важливу роль відіграли культури шнурової кераміки, з якими вони генетично споріднені, та пізньотрипільська культура, яка була представлена раніше на значній території їхнього поширення.
Історію бронзового віку на території України можна поділити на три періода: ранній (2800/2750 – 2250 рр. до. н.е.), середній (2250 – 1700 рр. до н.е.) і пізній (1700 – 1200 рр. до н.е.), хоча існує й інша періодизація, в якій початок бронзового віку на території України відносять до 20 ст. до н.е., а кінець датують 8 ст. до н.е.
Весь історичний проміжок часу бронзового віку для території теперішньої України і суміжних територій був дуже бурхливим. Тільки протягом другого тисячоліття до н.е. в межах України виділяється близько 20 археологічних культур.
В ранньобронзовому віці (наприкінці III – в першій половині II тисячоліття до н.е. на території лісостепового Правобережжя України, Полісся, Волині і Прикарпаття проживали скотарські племена культур шнурової кераміки або бойових сокир. Їхня кераміка оздоблена своєрідним орнаментом, що наносився на поверхню сирої глини за допомогою переплетеної мотузки, іноді обв’язаної навколо палички. Іншою характерною рисою цієї культури є наявність кам’яних шліфованих сокир з отвором для руків’я, які, напевно, символізували високий соціальний статус.
Дуже рухливі племена цієї культури проживали на величезній території Центральної і Східної Європи від Ельби та Одера до Прип’яті і Дніпра, і на базі цієї групи населення розвинулися потім племена германців, балтів і слов’ян. Безпосередні пращури слов’ян – носії комарівської і тшинецької археологічних культур – приходять на зміну культурам шнурової кераміки в середині II тисячоліття до н.е.
Вони займали життєвий простір від Дніпра до Вісли і Одера і розвивалися тут протягом трьох-чотирьох століть. А назви культур походять від досліджених пам'яток: могильника і поселення поблизу села Комарів Івано-Франківської області та Тшинецького поселення в Польщі. Обидві культури мають дуже багато спільних рис у типах знарядь праці, кераміки, прикрас, поховальному обряді тощо і дуже складно провести їх точне територіальне розмежування, тому інколи їх зараховують до однієї – тшинецько-комарівської.
Комарівські племена жили переважно на більш південних територіях, у Прикарпатті та південній частині Волині, а тшинецькі — в долині Середнього Дніпра, басейні Прип’яті в межах України і Білорусі і на території нинішньої Польщі. Пам'ятки, споріднені з тшинецькими, відомі і на схід від Дніпра – в басейні Десни і Сейму.
У формуванні комарівської і тшинецької культур важливу роль відіграли культури шнурової кераміки, з якими вони генетично споріднені, та пізньотрипільська культура, яка була представлена раніше на значній території їхнього поширення. Основними заняттями племен комарівської і тшинецької культур були землеробство і скотарство, про що свідчить наявність зернотерок, крем’яних серпів та кісток свійських тварин — великої рогатої худоби, свиней, коней, рідше — овець і кіз.
Землеробство вже було підсічним і плужним, що вимагало очищення від лісу значних ділянок землі. Останнє здійснювалось за допомогою крем’яних і бронзових сокир. Населення вело осілий спосіб життя – люди жили в досить великих поселеннях. В селі Комарів, наприклад, досліджено залишки наземних жител прямокутної форми довжиною 4-5 метрів, збереглись обгорілі залишки дерев'яних стін на кам'яних підвалинах. В одному з кутків житла стояла глинобитна піч, а попід стінами – ряди напівукопаних великих посудин.
Поблизу хутора Пустинка на Дніпрі (Чернігівська область) відкрито ціле поселення тшинецької культури, що складалося з кількох десятків різних жител, господарських і культових споруд. Це поселення мало вуличне планування. Житла трохи заглиблені в ґрунт, прямокутні в плані до 10-12 метрів завдовжки. Поблизу кожного з них виявлено споруди господарського призначення, де, очевидно, зберігалося збіжжя. А у селі Зазим’я під Києвом виявлено кам’яну матрицю для відливання кельтів, відомі глиняні ллячки, що говорить про наявність тут власного бронзоливарного виробництва.
Племена ховали своїх померлих під курганами або в ґрунтових могильниках скорченими на боці, рідше – випростаними, або ж спалювали. На Дніпрі поблизу Києва (Вишеньки, Плютовище та ін.) розкопані безкурганні могильники з обрядом трупоспалення. Попередні племена, що населяли цей регіон, також спалювали своїх небіжчиків (Софіївський осередок Пізньотрипільської культури). У типах кераміки та її орнаментації, що є найбільш чутливим показником етнографічної самобутності племен, комарівській і тшинецькій культурам властиві дуже характерні за формою високі горщики з розведеними вінцями, що отримали назву тюльпаноподібних.
На території племен тшинецької культури (поблизу Києва в селі Дударків Бориспільського району) виявлено унікальну знахідку, що характеризує стиль образотворчого мистецтва населення Подніпров’я. Це рогова сокира-молот. На її поверхні вигравірувано композицію, яку складають стилізоване дерево з кроною та зображення семи тварин, серед яких впізнаються свиня, кінь, лань і, очевидно, якийсь хижак. Ближче до обуха сокири вирізьблено складний геометричний орнамент. Можливо, сюжет зображення на сокирі є відображенням якихось міфологічних уявлень тогочасного населення.
До ранньобронзового віку належить також Середньодніпровська культура, яка склалася наприкінці ІІІ тис. до н.е., і розквіт якої припадає на першу половину ІІ тис. до н.е. Походження цієї культури пов’язують з пізньоямними, пізньотрипільськими племенами і носіями культури шнурової кераміки. Населення цієї культури проживало на території Середнього та Верхнього Подніпров’я і в басейні Десни в межах України, Білорусі і Росії.
Люди мали житла стовпової конструкції, прямокутні за формою, що складалися з двох приміщень. Підлога і стіни були з глини, стеля — двосхила. Померлих ховали у великих ямах, в які також клали посуд, знаряддя праці, прикраси, мідні і бронзові речі. Є, проте, і зовсім безінвентарні поховання. Деякі поховання інколи здійснювали взагалі без ями – лише зверху перекривали курганним насипом. В одному з таких поховань, розкопаному у селі Стретівка на Київщині, виявлено сім невеликих посудин, дві крем’яні сокири, три сокири-молоти та крем’яне вістря до стріли.
Кераміка має округлодонні глечики, чаші, округлобокі амфори, горщики, а орнамент покриває всю або майже всю поверхню посудин. Візерунок має вигляд насічок, відбитків палички, шнура, прокреслених ліній. Посуд має явні сліди закріплення мотузяної ручки для перенесення. Знаряддя праці і предмети озброєння виготовлялися з каменю (бойові сокири-молоти), кременю (теслярські сокири, вістря стріл і списів, скребки), а також з бронзи (вислообушні сокири, вістря списів з втулкою або довгим черенком, шила тощо).
Виявлено багато прикрас з міді і бронзи, кістки, зубів тварин, бурштину. Деякі з них нагадують прикраси ямної культури, інші подібні до зразків культур шнурової кераміки більш західних територій (мідні верболисті підвіски). Є також пронизки, виготовлені з прибалтійського янтарю, "окуляроподібні" підвіски у вигляді двох спарених спіралей, скручених з мідного дроту, мідні персні. У скарбі мідних речей, виявленому в Києві, крім інших знахідок є місяцеподібна підвіска і так звана діадема у вигляді широкого обруча, що поступово звужується до кінців, яким надано форму закруток. Знахідки прикрас вказують на широке коло зв’язків племен середньодніпровської культури, що йшли, перш за все, в західному і північно-західному напрямі до населення інших культур шнурової кераміки.
В пізній період бронзового віку у лісостеповій частині Правобережжя та в південних районах Волині була поширена білогрудівська культура, що склалася, в основному, на базі комарівської і тшинецької культур. У Попрутті і Верхньому Подністров’ї виділяються племена культури Ноа, які в 13 ст. до н.е. витіснили або частково асимілювали комарівські племена.
Білогрудівська культура, що датується кінцем ІІ – початком І тис. до н.е., характеризується житлами, які нагадують комарівські і тшинецькі, курганними і безкурганними могильниками і зольниками. Зольники – невеликі горби попелу висотою до 800 см і до 40-50 метрів у діаметрі, що створювались на рівній площадці. Тут трапляються фрагменти кераміки, знарядь праці, а під ними –сліди вогнищ. Зольники зустрічаються групами – до п’яти штук. А от що вони означають? Це можуть бути як залишки житлових споруд або прості попелища поблизу них, так і сліди ритуалів, пов’язаних з культом вогню і хатнього вогнища, який вшановували білогрудівці.
Населення займалось переважно землеробством і розводило свійських тварин. Тут, як і в тшинецькій культурі, знаходять глиняні цідилки, якими, можливо, користувалися при виготовленні сиру, значну кількість зернотерок, крем’яних серпів, у тому числі складаних. З металевих виробів були поширені сокири-кельти, вістря списів, шила, а також прикраси, що нагадують тшинецькі і комарівські. Відомі псалії, що свідчить про використання населенням коня для верхової їзди.
Племена культури Ноа в пізньому бронзовому віці утворюють велику етнічну спільність, що займала територію Південно-Східної Трансильванії, частину Румунії, Молдови і Середнє Подністров’я. В межах України ця культура була представлена на території теперішньої Чернівецької і Івано-Франківській області, на Тернопільщині і Львівщині, де поблизу Заліщиків і Держева знайдено бронзові скарби, що складалися, в основному, з бронзових серпів і прикрас.
Скарб з Держева містив, зокрема, хрестоподібну підвіску, що нагадує стилізоване антропоморфне зображення. Цікаво, що єгипетський ієрогліф такої форми є символом життя. Можливо, цим підвіскам, виявленим також і в інших скарбах України, наприклад, в Інгульському, населення надавало якогось магічного значення.
|
Публiкацiї за темою «Історія»:
