Актуально
43864 перегляди
 |
Прикраси, зброя та знаряддя лужицької культури |
Хоча окрему групу чорноліської культури зафіксовано і на Лівобережжі, в басейні р. Ворскли.
Чорноліська культура є проміжною ланкою між білогрудівською археологічною культурою та культурою скіфського часу у Правобережному Лісостепу і хронологічно поділяється на ранній (ХІ-ІХ ст. до н.е.) та пізній (IX — перша половина VIII ст.) періоди.
Чорноліська культура отримала свою назву за виявленим О. І. Тереножкіним у 1949 р. Чорноліським городищем, що у верхів’ях Інгульця Кіровоградської області. Неукріплені поселення чорноліських племен займали перші надзаплавні та низинні тераси річок; наприклад, поселення Унбек, поблизу села Андрусівка, що в Черкаській області, було розташоване в болотистій низині р. Тясмин. Тут виявлено 10 наземних жител, розташованих вздовж русла ріки в один та в два ряди. Аналогічні чорноліські поселення зафіксовано в межах міст Умань та Київ, на Канівщині, а також на Поділлі й Волині.
Чорноліські племена жили в наземних і напівземлянкових спорудах площею 60-100 м2. Стіни зводили по дерев’яному каркасу, потім обмазували глиною. У житлах виявлено глинобитні печі та відкриті вогнища, про осілий спосіб життя чорноліських племен свідчать відбитки соломи, полови та зерна злакових у глиняній обмазці будинків, кам'яні зернотерки, численний керамічний посуд та інші побутові речі. У житлах та за їх межами знайдено ями господарського призначення. На Суботівському городищі (Черкащина) виявлено чимало уламків глиняних ливарних форм— залишків бронзоливарного виробництва.
Городища чорноліське населення споруджувало переважно на мисах корінних берегів річок. Основою городища було, зазвичай, кругле у плані укріплення діаметром 40-100 м. Вал складався з клітей, зроблених з дерев’яних колод у вигляді зрубу. Будували і додаткові оборонні споруди.
Житла на городищах розміщували вздовж внутрішнього боку валу. Центральну частину майданчика, зазвичай, не забудовували. У чорнолісців також були укріплення, взагалі не забудовані житлами. Можливо, під час воєн їх використовували для захисту населення з навколишніх неукріплених селищ.
На Поділлі розкопано і досліджено городища чорноліського типу в селах Григорівка (Вінницька обл.) та Рудківці (Хмельницька обл.). Ці укріплені поселення мають багато спільного з матеріалами чорноліських пам’яток Середнього Подніпров'я. Давні фортифікації Григорівського та Рудковецького городищ були зведені на крутих, неприступних схилах невеликих річок, приток Дністра. Крім того, вони займали значні ділянки плато, що прилягали до цих схилів. Усі підступи до городищ були надійно захищені спеціально спорудженими валами і ровами, а також вдало використаними природними перешкодами.
Мешканці дністровських городищ виготовляли такий самий керамічний посуд, як і решта лісостепового чорноліського населення; їжу готували в горщиках тюльпаноподібної форми, прикрашених наліпним валиком. Лощений посуд складали великі корчаги, глибокі черпаки з високою ручкою, кубки, миски з багатим геометричним орнаментом.
На городищах Середнього Подністров’я, як і на всій території чорноліських племен, виявлено давні сільськогосподарські знаряддя: кістяні, рогові рала, що використовувалися як робочі частини дерев’яних сох, рогові мотики, кам'яні зернотерки. Знайдено також багато зразків різноманітних за формою глиняних прясел і грузил — рештки прядильного і ткацького виробництва.
Відомі кілька могильників чорноліських племен Правобережної України. Поховання з обрядом трупоспалення виявлено поблизу сіл Стретівка, Лука, Луковиця на Київщині. Вони супроводжувалися типовими литими бронзовими браслетами з орнаментом. В одному з могильників у керамічній посудині (урні) знайдено обпалені кістки та бронзові браслети.
Поховання з обрядом трупопокладення виявлено біля с. Печера на Вінничині. Під Носачівським курганом поблизу Сміли у дерев’яній гробниці виявлено скелет чоловіка, що лежав головою на захід. При похованому знайдено залізний меч та наконечник для списа, бронзові наконечники для стріл, в цьому ж кургані виявлено кістяк коня і речі кінської збруї.
В VII ст. до н.е. на території Правобережжя та в басейні Ворскли з’являються різні кіммерійські предмети озброєння і кінської зброї, а на Середньому Подніпров’ї – виробів давніх кавказьких майстрів, що свідчить про активізацію зовнішніх зв’язків населення лісостепового Правобережжя. У лісостеповій смузі трапляються речі західного походження: бронзова італійська фібула VIII ст. до н.е. (с. Гребені Київської області), “крилата” бронзова пронизка (Михалківський скарб на Західному Поділлі) та окремі лужицькі кельти.
Лужицька культура – наступниця тшинецької культури, розпочала своє поширення з XIV – XIII ст. до н.е. і охоплювала значну територію від Середньої Чехії і Моравії на півдні до Балтійського моря на півночі і від р. Ельба на заході до Білорусі і України на сході. Відома своїми скарбами бронзових виробів і тим, що стала базою для формування слов'янського, фракійського і германського етносів. На думку польського археолога Ю. Костжевського, носії лужицької культури були праслов’янами.
Племена лужицької культури займалися орним землеробством та приселищним скотарством. На території України лужицька культура була поширена на заході України – вздовж верхньої і середньої течії Західного Бугу: тут пам’ятки лужицької культури з’являються наприкінці II тис. до н.е. Поблизу с. Млинище досліджено могильник, в якому виявлено близько 30 поховань з трупоспаленнями і супровідний інвентар, що містив типово лужицький посуд. Подібний могильник досліджено поблизу с.Тяглів на Львівщині.
Відомо небагато зразків лужицьких бронзових та залізних виробів. Скарб з с. Чехи (нині Луговське) Львівської області складається з лужицьких прикрас. Окремі пам’ятки (кельти, браслети, шпильки) зустрічаються на сході аж до Дніпра. Деякі східні вироби проникають з Подніпров’я на захід, на територію лужицької культури. Це свідчить про економічні і культурні зв'язки лужицьких племен з населенням Середнього Подніпров'я.
Висоцька культура, яка сформувалась у контактному районі Східної Європи, поєднує в собі лужицькі та середньодніпровські етнокультурні елементи і представлена окремими селищами, могильниками (поблизу с. Бельзець, Висоцький, Чеський та Золочівський могильники) і скарбами. Пам’ятки висоцької культури локалізуються у східній частині Львівської і на заході Тернопільської областей, у верхів’ях Західного Бугу.
У похованнях висоцької культури переважав обряд трупопокладення. Зустрічаються також трупоспалення в урнах або в ямках. Поховання – групові і парні – супроводжуються невеликою кількістю речей (мініатюрні посудини, прикраси та зрідка знаряддя праці або предмети озброєння). У могилах виявлено кам’яні свердлені шліфовані сокири й молотки, залізні і бронзові ножі. Цікавими є бронзові ножі, які мають леко профільовану спинку і коротке руків’я з пазами для накладок з органічного матеріалу. На території висоцької культури було знайдено три бронзові бритви, а в с. Кремінна, що на Хмельниччині) – шолом протоетруського типу.
З прикрас переважають бронзові та залізні шпильки, звичайні гривни з бронзи, браслети у вигляді пружин, сережки. Серед столового посуду зустрічаються біконічні чарки, черпаки з дугоподібною ручкою та миски з увігнутим кінцем. Трапляються глиняні брязкальця, фігурки птахів, прясельця, а характерними є тюльпаноподібні горщики (як в тшинецько-комарівській та білогрудівській культурах), а також горщики банко- та дзвоноподібної форм.
До теми:
