Аратта - На головну

9 жовтня 2024, середа

 

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.
Курс валюти:
 урси валют в банках  иЇва
 урси валют в обм≥нниках  иЇва
 урси валют в рег≥онах ”крањни

Погода в Україні:

Наш банер

Наш банер


Скіфи та їх походження

Історія 249260 переглядів

Велика Скіфія. Стрілками показаний похід перського царя Дарія проти скіфів в 513 р. до н.е. та його відступ
Велика Скіфія. Стрілками показаний похід перського царя Дарія проти скіфів в 513 р. до н.е. та його відступ
Описані багатьма античними істориками та географами скіфи проживали в Північному Причорномор’ї – в степах і лісостепах теперішньої України. Скіфський період історії України починається в другій половині VII ст. до н.е. і закінчується в ІІІ ст. до н.е. приходом на історичну арену сарматів.

Північне Причорномор’я було в той час місцем грецької колонізації: греки торгували і конфліктували з оточуючим їх світом – як з порубіжним населенням, так і з тим, що мешкало далі на північ. Власне, з цих теренів дана інформація і потрапляла до писань античних географів та хроністів.

Більш-менш вагомі повідомлення про населення, що тоді мешкало на території нашої країни, знаходимо в творах Гекатея з Мілета (VI-V ст. до н.е.), Геродота (близько 485 — 450 рр. до н.е.), Псевдо-Скілака (IV ст. до н.е.), Ефора (між 405 і 330 рр. до. н.е.), у географів школи Ератосфена, у Діодора Сицилійського (90-21 рр. до н.е.), Страбона (бл. 64/63 рр. до н.е. — бл. 20 р. н.е.), Марка Віспасіна Агриппи (63/64 — 12 рр. до н.е.), Гая Плінія Старшого (23/24 — 79 рр. н.е.), Клавдія Птолемея (сер. II ст. н.е.).

Етнографічне ім’я скіфів та, пізніше, сарматів стало позначати різноманітні народи, що входили до скіфського об’єднання племен. Згадаємо, наприклад, що в Радянському Союзі проживало багато народів, які в часи холодної війни деякими іноземцями жартома, а деякими – серйозно (з різних причин) називалися совєтами. Можливо, подібна ситуація була і в скіфські часи – в період держави Великої Скіфії (Скупії, що тримала багато народів вкупі).

Деякі історики і археологи кажуть, що кіммерійці та їхня культура розчинилася у скіфській культурі у другому періоді епохи раннього заліза (друга половина VII ст. до н.е. - ІІІ ст. до н.е.). Північне Причорномор’я заселили скіфи, які були іраномовними кочовими племенами.

В той час на території від Карпат до Монголії панівною формою господарства стало кочове скотарство. Набули великого поширення близькі між собою предмети озброєння, кінського спорядження, побутові речі, одяг та, очевидно, духовна культура (про що свідчить один з найхарактерніших її проявів — “звіриний стиль”). Вважають, що основою цієї скіфо-сибірської спільності були іраномовні племена: у Північному Причорномор’ї – скіфи, між Уралом та Волгою – савромати, на схід від Каспію — масагети, у Киргизстані – саки.

За Геродотом, який, очевидно, побував у Ольвії в V ст. до н. е., Скіфія мала форму квадрата, сторона якого дорівнювала 20 дням путі (близько 700 км). Її територія була рівнинною, єдиний лісовий район — урочище Гілея — розміщувався у степу й був пов'язаний з плавнями Нижнього Дніпра. Землі (поля) Скіфії були родючими, а пасовиська — багатими. Через Скіфію з півночі текло багато річок. Найбільшою і найзахіднішою серед них названо Істр (Дунай), а найкориснішою (крім Нілу)—Борисфен (Дніпро). Крайнім на сході — кордоном між Скіфією та савроматами (і водночас кордоном між Європою та Азією) вважався Танаїс (Дон).

У гирлі Гіпанісу (Південного Бугу) знаходилося місто Ольвія, яке вважали серединним пунктом Скіфії. Можливо, основним релігійним центром Скіфії було священне урочище Ексампеї ("Святі шляхи"), що знаходилося на відстані чотирьох днів плавання по Гіпанісу від Ольвії у тому місці, де Гіпаніс найбільше зближався з Тірасом (Дністром).

За Геродотом, Скіфію населяли кілька скіфських народів, що відрізнялися між собою формами господарства та побутом. У цілому ж Скіфія досягла більш високого рівня розвитку, аніж її сусіди. Описи Геродота значною мірою сприяють нашому розумінню етнографії Скіфії.

За сучасними уявленнями Скіфія являла собою смугу степів та лісостепу Причорномор'я від Дунаю та Бухаресту до Дону. Хоча іноді під цим терміном могли розуміти й частину Полісся, бо, наприклад, візантійські джерела інколи Скіфією називали Русь. Скіфія складалася з кількох етнічних утворень, що традиційно називають племенами або союзами племен. Але сьогодні (враховуючи висновки про існування держав на території України у ранньому залізному віці) частину з них можна називати державами. Так, калліпідами або елліно-скіфами, очевидно, було населення з рисами грецької та скіфської культур на Побужжі поблизу Ольвії, алазонами — населення у Молдові, скіфами-орачами— у Лісостепу Правобережжя, скіфами-землеробами — у Лісостепу Лівобережжя.

У степу на схід від Борисфену (Дніпра), до Геросу (Молочної) жили скіфи-кочовики, а далі — до Меотиди (Азовського моря) і Танаїсу (Дону) та у Степу Криму — царські скіфи, на північному сході від Дніпра—андрофаги та меланхлени. Сусідами скіфів у той час, як вважають, були: на південь від Дунаю — фракійці, у Карпатах— агафірси, на Правобережному Поліссі — неври, на Лівобережному Поліссі—меланхлени, на схід за Доном— савромати, у Середньому та Верхньому Подонні — будини та гелони, у гірському Криму — таври.

Велике значення для вивчення історії скіфів мають дані про їхні зв'язки з народами близькосхідних цивілізацій. За ассирійськими джерелами у VII ст. відбулося вторгнення скіфів до Передньої Азії. У 673 р. в битві проти ассирійців загинув цар скіфів Ішпакай. Очевидно, пізніше, згідно Геродоту, коли скіфи прийшли з-за Дону до Північного Причорномор'я й, переслідуючи вигнаних ними кіммерійців, через Кавказ вторглися знову до Близького Сходу, їм вдалося дійти до Сирії (цар Єгипту Псаметих відкупився від них) й, захопивши Мідію, утворити там державу "Ішкуза". Ця держава існувала, очевидно, в 652—625 рр. до н. е., після чого мідійці, розгромивши скіфів, вигнали їх, і ті були змушені повернутися до Північного Причорномор'я.

За Діодором (І ст. до н. е.) скіфи, підкоривши Азію, панували деякий час "до Нілу". Походи на Близький Схід, міцні зв'язки з народами Кавказу й грецька колонізація Північного Причорномор'я, що почалася також у VII ст. до н. е., наклали відбиток на розвиток скіфського суспільства. Античні джерела зберегли описи й багатьох інших важливих подій з історії Скіфії; зокрема про війну скіфів проти персів, очолюваних Дарієм (у 512 р. до н. е), про війни проти Македонії у IV ст. до н. е., про розгром скіфів сарматами в кінці III ст. до н. е.

Геродот зафіксував також легенди про походження скіфів. В одній із них стверджувалося, що скіфи з'явилися на своїй землі (як перший її народ) за тисячу років до навали Дарія (тобто у середині II тис. до н. е.) й були пов'язані з Дніпром, оскільки їхній першопращур Таргітай вважався сином Зевса та німфи — дочки Борисфена (Дніпра).

Інша легенда, яку розповіли Геродоту греки, відносила походження скіфів до Пониззя Дніпра, бо першим скіфським царем був Скіф — син Геракла та діви-Єхидни, яка жила у Гілеї.

Обидві легенди цікаві тим, що перша розповідає про скіфів-землеробів (їхніми символами були плуг, ярмо, сокира, чаша), а друга, очевидно, про степових скотарів (їхніми символами названі лук, пояс, чаша).

На сьогодні питання походження скіфів остаточно не розв'язане. Як правило, посилаючись на те, що основний комплекс матеріальної культури скіфів — Степу — був чужорідним місцевим традиціям, степових скіфів вважають прийшлими. При цьому враховують повідомлення Геродота та Арістея про прихід скіфів із Азії.

Однак скіфські генеалогічні легенди стверджують і про місцеве походження скіфів, причому не лісостепових скіфів, а скіфів узагалі. У зв'язку з цим заслуговує на увагу висновок В. І. Абаева про те, що у бронзовому віці пращури скіфів мігрували з Північного Причорномор'я на схід, дійшовши до Китаю. Пізніше частина їх повернулася назад уже у вигляді скіфів. Отже, цілком імовірними є два джерела формування скіфів: місцеве та прийшле.
До теми:
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Історія»:
Більше тем:
Найцікавіше:
Згадай себе!
 
 

Відберіть у народу все, і все він може повернути, але відберіть мову, і він ніколи її більше не створить... Нову батьківщину може створити народ, але мову - ніколи; вмерла мова в устах народу - вмер і народ...”
Костянтин Ушинський

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 

 

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на aratta-ukraine.com обов`язкове.