Актуально
77555 переглядів
 |
Скіфські воїни (5 століття до н.е.) |
Цікаво, що пам'ятки попередньої культури – кіммерійської – такі ж самі: вони представлені такими ж впускними похованнями в курганах, які були закладені раніше.
Прості скіфи поховані у прямокутних ямах, випростаними на спині, супроводжувалися посудом (келихом з прокресленим орнаментом, іноді грецьким посудом), вудилами із стременоподібними кільцями, наконечниками стріл, іноді кістками барана. Основною відмінністю поховань від попередніх — кіммерійських — була західна орієнтація кістяка та наявність прикрас із “скіфським звіриним стилем”. Чи можна стверджувати, що цей комплекс є абсолютно чужорідним Степу України?
Так звані багаті поховання здійснено найчастіше у вузьких ямах, рідше — дерев'яних стовпових гробницях, що імітують будинок. Зустрічаються поховання й у дерев'яних колодах-домовинах. При випростаних кістяках знаходилися стела, кінь, золоте намисто, золоті пластинки. Найвідомішим прикладом таких курганів є Литий (Мельгуновський) курган, розкопаний поблизу Кіровограда.
У розвинутому (класичному) періоді скіфської культури (IV—ІІІ ст. до н. е.) поховання стали масовими. Особливо багато могильників з'явилося на Подніпров'ї. Можливо, було прийнято своєрідний канон, за яким стали будувати кургани (на зразок того, який, за Платоном, існував у греків): курган мав висоту близько 1,5 м, діаметр — близько 25 м, насипався двома прийомами; перший насип, з ровом, будували одразу, а після тризни — досипали й другий насип.
Основною формою поховальної споруди стала катакомба. Випростані кістяки знайдені на підстилці з трави або з дерева. Чоловіків супроводжувала зброя (пара списів – праворуч біля голови, сагайдак зі стрілами — ліворуч біля пояса). При кістяках жінок знайдено сережки, браслети, намисто, прясла, дзеркала. Біля голови кожного померлого клали їжу (ногу коня, рідше — бика, вівці) та ніж. Заможних померлих ховали у катакомбі, рідше — у дерев'яній гробниці.
У Криму гробниці виготовляли також з каменю та сирцевої цегли. Іноді чоловічі кістяки супроводжувалися жіночими. Крім скіфського інвентаря, обов'язковою була грецька кераміка. Величезні кургани почали споруджувати для знаті (кургани Мелітопольський, Куль-Оба, Солоха, Гайманова Могила). Насипи сягали 6—19,5 м. Нерідко їх оточували кам'яною обкладкою. Камери катакомб мали розміри 4x3,5x4,7х5 м2, їх глибина досягала 11-15 м. Камери могли мати кілька приміщень. З поверхні до камер вели впускні коридори (дромоси) шириною до 2 м. Центральне поховання було, як правило, чоловічим; померлий мав багаті вбрання та зброю. Іноді в інших камерах поміщали “царицю”, “зброєносців”, слуг, коней, собак, багаті набори посуду, зброї, прикрас (наприклад, у Чортомлику виявлено близько 4000 прикрас із золота, у Товстій могилі — 600). У нішах або тайниках клали посуд, меч, одяг, бронзовий казан на круглій ніжці. Деякі з похованих при царях людей перебували у скорченому положенні, їх вважають рабами.
У цілому поховальний обряд скіфів відповідає повідомленням Геродота. За Геродотом, гробниці скіфських царів розміщувалися у місцевості, названій Гери. Коли помирав цар, для нього викопували велику чотирикутну яму. На солом'яних підстилках тіло спускали в могилу, по обидва боки встромляли списи, а зверху настилали дошки, вкриваючи їх підстилками з очерету. У могилі разом з царем ховали одну з його наложниць, кількох слуг, коней, інші види свійських тварин, клали золоті чаші. Потім над могильною ямою насипали великий пагорб, намагаючись зробити його якомога вищим. Через рік удавлювали 50 найкращих юнаків та 50 найкрасивіших коней. За допомогою спеціальних пристроїв коней розставляли навколо курганів, садовлячи на них тіла юнаків. Геродот звертав увагу на те, що поховальний обряд інших скіфів був набагато простішим.
Найважливішою пам'яткою осілості степової Скіфії є Кам'янське городище кінця V - початку III ст. до н. е. (с. Кам'янка Дніпровська, розташоване між річками Конкою, Дніпром та Білозерським лиманом). Площа городища сягала 12 км2. Забудовано було, однак, лише середню частину (каркасними великими житлами з кількох кімнат) та акрополь (кам'яними будинками, очевидно, знаті), що мав площу 32 га. Городище було центром ремесла, насамперед металургійного, торгівлі. Разом з тим його населення займалося, очевидно, й сільським господарством. Крім цього городища, по обидва береги Дніпра існувало кілька поселень, де знайдено скіфський та грецький посуд, залишки металургійного та ковальського виробництва. Очевидно, на випадок небезпеки, мешканці цих поселень ховалися на території городища, тому значна частина його була вільною від забудови.
Степові скіфські пам'ятки значно відрізняються від пам'яток інших районів своїм посудом. Ліпний скіфський посуд Степу мав видовжені пропорції, відігнуті вінця; край або шийка під вінцями прикрашалися ямками, валиками, іноді проколами. Для ранньоскіфських пам'яток були характерні келихи. Починаючи з VI ст. до н. е. у скіфському суспільстві звичайним стає грецький посуд.
Іншим важливим районом скіфської культури був Лісостеп Правобережжя, де відомі кургани, поселення й городища. Небіжчиків, як правило, ховали в курганах у дерев'яних гробницях, збудованих у ямах або на поверхні. Гробницю спалювали, після чого закидали землею. Більш ранніх похованих укладали в скорченому, пізніших — у випростаному стані. Прикладом такого обряду є курган Глеваха із насипом заввишки 12 м. У IV—III ст. до н. е. в Лісостепу поширилися катакомби, подібні до степових.
На відміну від степових, лісостепові пам'ятки продовжили традиції не кіммерійців, а чорнолісців: у їхньому матеріальному комплексі репрезентовані тюльпаноподібні горщики, черпаки. Городища тут з'являються в першій половині VI тис. до н. е. й існують до кінця скіфського часу: Пастирське (18 га) на Київщині, Немирівське (1000 га) — на Поділлі.
На Волині у скіфський час переважав безкурганний обряд спалення в урнах. Тут мало трапляється античних виробів, дуже довго – до VI ст. до н. е. – активно функціонували кам'яні знаряддя. Ця територія була, очевидно, окраїною скіфів -орачів Лісостепу.
В Лівобережному Лісостепу померлих ховали в курганах: рядових членів суспільства — в ямах, перекритих балками, заможних — у дерев'яних гробницях. Тут відомо кілька городищ, одне з яких — гігантське Більське городище (площа 4400 га), розташоване на Полтавщині в середній течії Ворскли. Довжина його оборонних валів — близько 36 км. Це городище могло бути збудоване саме чорноліськими племенами, які просунулися сюди з правобережжя у VIII ст. до н. е. Деякі вчені ідентифікують Більське городище з містом Гелоном, згаданим у Геродота, яке мало за його даними такі ж великі розміри, хоча місце його розташування за Геродотом не зовсім точно збігається з реальним розташуванням Більського городища. Однак, учені не знають інших тогочасних протоміст хоча б приблизно співмірного розміру в усьому регіоні Східної Європи, що є вагомим аргументом на користь гіпотези про тотожність Більського городища і Геродотового Гелона.
Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним. У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу — землеробство. Разом із тим для частини населення Скіфії професією стала війна. В бою застосовували дальнобійний лук, короткий меч (акинак), дротик, бойову сокиру, клевець, пращу. Захисний обладунок складався зі шкіряного панцира з нашитими на ньому металевими пластинками (“лускою”), щита, шолома, поножів.
З кінця III ст. до н. в. до IV ст. н. е. центром Скіфії був Крим, де скіфи заснувйли своє царство із столицею в Неаполі Скіфському. Довго побутувала думка, що практично всі скіфи переселилися до Криму під тиском сарматів. Але це виглядає нелогічним. До того ж існує й інша версія: значна частина скіфів співіснувала із сарматами на території материкової України. А скіфи Криму жили там разом з греками і перебували під їхнім впливом.
До теми:
