Актуально
111807 переглядів
 |
Молодіжні забави влаштовували в лісі чи в полі |
З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися ще й Трійцею, яка відзначалася на 50-й день після Паски і співпадала з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених свят.
Деякі тисячолітні традиції і обряди наших пращурів, звичайно, були втрачені і призабуті, деякі були змінені або спрощені, але народна пам’ять все ж таки зберегла бодай елементи і головні атрибути Зелених свят.
Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою.
Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов’язана з давнім культом і святом дерев.
До останнього століття в Україні окремі дерева вирізнялись від інших особливою шаною до них. Це дуб, ясень, явір, тополя, береза, липа. В окремих місцевостях навіть не можна було ламати гілля з дуба на клечання.
Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. По клечання до лісу їхав старший родини (у давнину, звичайно, старший роду). Клечання забирали в хату, на обори, стайні, хліви, несли в комори, клуні, на пасіку. На думку наших пращурів, в деревах оселялися душі рідних – померлих дідів-прадідів. Дід-Ладо – добрий дух предків – опікунів роду – разом з гіллям-клечанням приходив до господи.
Між іншим, серби і греки у дні Зелених свят збирали квіти, плели вінки й несли їх додому, а інші народи, як і українці, оздоблювали свої домівки зеленими гілками дерев, які несли з лісу або «священного гаю».
У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду.
На Поліссі побутував близький за значенням обряд Троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина. А ще відома така молодіжна забава, як завивання берези.
Вранці у Зелену неділю дівчата беруть харчі, закликаюь хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс чи в гай. Там грають, співають, хороводять, а потім сідають і разом їдять все, що принесли. Після цього шукають в лісі молоді берізки, що мають тонкі і довгі гілля-пруття – і з того тонкого гілля на самій березі завивають вінки, співаючи відповідних пісень:
По саду ходжу, виноград саджу
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши та й нащіпаю,
Нащіпавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме…
Хлопці можуть допомагати – кожний своїй дівчині – завити вінок на березі.
Ой, зав’ю вінки та на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники…
На всі святочки, на годовії і на роковії…
Звивши вінок на живій березі, хлопці їх обережно відламують і доручають дівчатам. А дівчата забирають додому і пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на Купала, споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до берега, тощо.
Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай їх влаштовували в лісі чи в полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба чи явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене квітами, гіллям, стрічками.
На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.
До теми:
