Актуально
67543 перегляди
 |
Лілія Куденко "Обжинки" |
Кінець нивочці, кінець,
Будемо плести вінець.
Добре нам було жати,
Бо було з ким розмовляти.
Котився віночок по полю,
Просився у господаря в стодолу:
Пускай, господаре, в стодолу,
Вже я набувся на полі,
Вже я на полі набувся,
Буйного вітру начувся,
Ранньої роси напився,
Я не довго полежу,
Зараз на поле побіжу.
«Зараз на поле побіжу» - це на озимий посів збирається бігти вінок з жита-пшениці.
На Поділлі, крім вінка, плели «квітку» - це п’ять чи шість окремих невеличких снопиків або пучків, сплетені разом в одну цілість так, що зовні це все справді нагадувало велику квітку.
Коли «квітка» і вінок вже готові, дівчата і молодиці вибирали з-поміж себе найкращу, клали їй на голову вінок, давали «квітку» в руки і пускали попереду. А вже за нею на певній відстані йшли женці, співаючи:
Зашуміла діброва.
Залящала дорога,
Господареві женці йдуть,
Золотий вінок несуть.
Або:
Ой, весело, гоподарю, весело,
Що ми віночок несемо,
А ще буде веселій,
Як положим на столі.
Маяло житечко, маяло,
Поки на полі стояло,
Та не буде маяти,
Як буде на столі лежати.
Підходячи до двору господаря, женці співали:
Несемо Вам полон
Ізо всіх сторон,
І з гір, і з підгір’я
На господарське подвір’я.
З подвір’я – до стодоли,
З стодоли – до комори,
З комори – на нивоньку,
В щасливу годиноньку.
Або:
Закотилось те сонечко за зелений бір,
Ми підемо вечеряти у багатий двір:
А в багатому дворі – хліба-солі на столі.
І хліба-солі, і всього доволі:
Вареники в маслі, горілочка в пляшці.
Коли приходили на подвір’я до господаря, женці ставали перед хатою і співали:
Вийди, господарю, в цей час,
Викупи вінок у нас:
Дай нам таляр битий
За цей вінок витий,
Бо то дівоньки плели,
Що горілочку пили.
Віночок – на кілочок,
А нам горілочки збаночок.
Господар виходив з хати, брав «квітку» або вінок і запрошував женців до столу. Для женців був приготовлений смачний обід з горілкою. Обідаючи, женці співали:
А ми жито ізжали,
Щоб за рік знову діждали:
Скільки на небі зірочок,
Стільки на полі копичок.
Застільні пісні, які співаються на обжинковому обіді цікаво поєднують мотиви величальні з мотивами весільними. Якщо в обжинковому вінці приходить дівчина, то їй бажають стати у церкві під весільний вінець. Як правило, господар брав у дівчини обжинковий вінок, вішав його в хаті на кілочок, давав дівчині дрібні монети і казав:
Дай, Боже, дочекати в добрім здоров’ї, щоби на той рік сіяти, орати,
А ти, молода, Бой дай, здорова росла і шлюбного вінця доросла!
На Чернігівщині по закінченню жнив женці обходили ниву, збирали незрізані серпом колоски і робили вінки, часто два вінки – один з жита, другий – з пшениці. Кожний вінок переплітався з польовими квітами: синіми волошками, червоними маками, білим ромен-зіллям.
Сплетений вінок вдягали на голову дівчині і всі гуртом йшли до господарського двору, співаючи пісень. Попереду йшов хлопчик і ніс уквітчаний сніп жита чи пшениці. Підходячи до господарських воріт, женці співали:
Одімкни, пане, свої ворота,
Несем віночок з щирого золота;
Ой, вийди, пане, хоч на ганочок,
Ой, викуп, викуп, золотий віночок...
Господар запрошує женців на обід, які вручають йому вінок і сніп зі словами: «Дай, Боже, щоб і на той рік уродився хліб!»
Цей сніп і вінок зберігаються в хаті на покутті під образами, а в день Спаса їх несуть до церкви і святять разом із хлібом, що спечений з борошна нового врожаю.
За матеріалами книги Олекси Воропая «Звичаї нашого народу»
Публiкацiї за темою «Народний календар»:
