Аратта - На головну

12 жовтня 2024, субота

 

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.
Курс валюти:
 урси валют в банках  иЇва
 урси валют в обм≥нниках  иЇва
 урси валют в рег≥онах ”крањни

Погода в Україні:

Наш банер

Наш банер


Неолітичний період. Приручення тварин і початок землеробства

Історія 29455 переглядів

Неолітичний період. Приручення тварин і початок землеробства
Неолітичні культури на території теперішньої України виникали в різних місцях: найвідоміша неолітична культура Середнього Подунав’я й Балкан – Кріш-Старчево – представлена в українському Закарпатті, не менш знамениті Буго-Дністровська та її спадкоємиця Трипільська археологічні культури були поширені вздовж середніх течій Дністра і Південного Бугу, а Трипільська пізніше зайняла все лісостепове Правобережжя і Прикарпаття України.

Сурська археологічна культура локалізувалася у Надпоріжжі і в Приазов’ї, культура лінійно-стрічкової кераміки – у верхньому Приністров’ї та на Західній Волині. Дніпро-Донецька археологічна культура охоплювала все Подніпров’я, середню течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип’ять.

Культура ямково-гребінцевої кераміки, що охоплювала величезну територію від Волго-Окського басейну до півночі аж до Карелії включно, на території України була представлена окремою територіальною групою, до якої входили сучасні Чернігівська, Сумська, Харківська і частково Полтавська області. Південна межа поширення проходить по лінії Чернігів – Полтава – Слов’янськ.

Що стоїть за назвами усих цих археологічних культур, про що говорять їхні матеріальні пам’ятки і як жили тодішні люди – носії цих археологічних культур? А люди почали займатись землеробством і скотарством, хоча більшою чи меншею мірою племена деяких територій продовжували займатись мисливством і рибальством. В техніці виготовлення знарядь з’явилися нові прийоми: розпилювання, шліфування каменю, свердлення.

Значного поширення набули інструменти для обробки дерева: сокири і тесла, почали використовуватися крем’яні ножі і вістря списів, а також стріли з двобічною оббивкою. Важливою рисою цього періоду є поява кераміки – одного із значних досягнень людської культури. Вона уможливила робити більші запаси продуктів харчування і вживати варену їжу. Глиняний посуд мав просту форму, був гостродонний (його легше було виліплювати), обпалювався на відкритих вогнищах догори дном.

У гостродонних горщиках на відкритих вогнищах швидко закіпала вода, їх можна було вструмляти в землю чи пісок. З часом техніка виготовлення кераміки вдосконалювалася. В глину домішували траву, полову, товчені ракушки, пісок. Посуд покривали орнаментом. Особливо був поширеним візерунок з відтисків гребінцевого штампу, прокреслених ліній, ямок, наколів тощо.

За технологією, формою, орнаментацією глиняний посуд у різних племен був неоднаковий. Ось чому такі знахідки мають для вчених величезне значення – за типами кераміки можна визначити район поширення культури окремих племен, прослідкувати територію їх розселення.

Важливі перетворення в господарській діяльності неолітичної людини (приручення тварин і початок землеробства) стало своєрідним революційним переворотом, який часто називають неолітичною революцією.

В епоху неоліту почався стрімкий перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, головними особливостями якого були:
  • формування стада свійських тварин у складі рогатої худоби і свині;
  • вирощування кількох видів пшениці, а також ячменю;
  • вдосконалення зброї (лук і стріли) та виробів з каменю;
  • виробництво керамічного посуду;
  • винайдення прядіння і ткацтва (на території України було винайдено перший ткацький верстат і колесо);
  • різкий розвиток водного і наземного транспорту (лижі, сани, вози).

Неолітичне суспільство було осілим і немілітаризованим. Поширення набув культ родючості, зберігся культ вогнища і води, характерним було часткове чи повне трупоспалення. Релігійно-міфологічні уявлення виражали знаки-символи: хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика.

Буго-Дністровська археологічна культура була поширена на південному Бузі і Дністрі з 5600 тис. до н.е., а хвилі міграції досягали Дніпра. Люди займалися в основном рибальством і полюванням, а також почали розводити тварин (бик, свиня) і обробляти землю за допомогою кам’яних мотик. Відкрито близько 60 поселень, які невеликі, наземні, з кам’яними вогнищами і ямами для відходів. Поховань не виявлено. Кераміка гостро- і плоскодонна, у вжитку були кістяні рибальські гачки, мотики з рогу оленя, кам’яні зернотерки.

Буго-Дністровська археологічна культура могла стати одним з компонентів формування Трипільської археологічної культури, з якою протягом довгого часу співіснувала. Існує також думка, що племена Буго-Дністровської культури, що утворилася з Дністровської автохтонної культури середнього Дністров’я кінця мезоліту, були базовими на українській території при формуванні людності Трипільської культури.

Сурська (або сурсько-дніпровська) археологічна культура датується V-початком IV тис. до н.е., була поширена у Надпоріжжі (острови Сурський, Шулаїв, Стрільча Скеля поблизу Дніпропетровська, острів Виноградний північніше Запоріжжя), в Приазов’ї (Кам’яна Могила) та на річці Орель. Всього виявлено понад 20 стоянок, поховання невідомі, проте відомо, що житла людей були напівземлянкові, а основним заняттям було мисливство і рибальство.

На місцях поселень виявлені кістки бика і свині (що говорить про приручення свійських тварин), а також велику кількість кістяних знарядь – кинджали, гачки, вістря стріл, гарпуни та інше. Такої кількості й розмаїття кістяних знарядь не знає жодна інша неолітична культура України. Відомі також кам’яні шліфовані тесла та дрібні крем’яні вироби.

Характерним для цієї культури є кам’яний посуд – гостродонний або у вигляді корита, який в інших культурах не зустрічається; кераміка переважно гостродонна, з добре відмуленої глини. На початку IV тис. до н.е. населення Сурської культури було витиснуте або асимільоване дніпро-донецькими племенами, які прийшли з більш північних територій Подніпров’я.

Дніпро-Донецька археологічна культура охоплювала все Подніпров’я, середню течію Сіверського Дінця, українське і білоруське Полісся, а також лісостепове Лівобережжя і Прип’ять. Люди населяли, в основном, береги річок, займались рибальством і мисливством, деякою мірою скотарством, особливо на південних територіях Подніпров’я. Населення знало вже й культурні злаки – на кераміці з поселення Віта Литовська та в комплексах Волині виявлено відбитки зерен ячміню.

Відомо понад 200 поселень цієї культури і 20 могильників, найвідоміший з яких – Маріупольський – містив понад 120 поховань. Вовнизькі могильники на обох берегах Дніпра налічували 161 поховання. Поховані покладені на спині у випростаній позі і посипані червоною вохрою. Поховальний інвентар складався з пронизок із камню, кісткі і мушлів, пластинок із ікл кабана, підвісок із зубів оленя; зустрічаються кам’яні булави, які свідчать про зародження соціальних відносин.

Датована 4500-2250 рр. до н.е., Дніпро-Донецька культура пройшла три періоди: протягом раннього і середнього періоду відбувалося розселення на північ, захід і схід. На пізньому етапі територія цієї археологічної культури значно скоротилася. В Надпоріжжі, в Приазов’ї, на Сіверському Донці дніпро-донецькі племена були витіснені або частково асимільовані степовими конярами Середньостогівської культури. Подніпров’я і Волинь заселили Трипільські племена, які і асимілювали дніпро-донецькі племена.

Культура лінійно-стрічкової кераміки, пам’ятки якої виявлені у верхньому Придністров’ї та на Західній Волині, датується другою половиною V тис. до н.е. Це чітко виявлена землеробсько-скотарська культура. Населення розводило овець, кіз, велику рогату худобу, свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо. Серед знарядь праці, виготовлених з кременю, кістки або рогу, виявлено мотики, зернотерки, сокири, ножі, скребки та ін. Розкопані лише два поховання в Україні: Незвисько на Дністрі, де знайдено близько 20 посудин з багатим лінійно-стрічковим орнаментом, і Баїв у Рівненській області.

Культура ямково-гребінцевої кераміки на території України представлена 70 поселеннями на Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверському Дінці і Орелі. Кераміка виключно гостродонна, прикрашена ямковим і гребінцевим орнаментом, а серед знарядь праці виділяються великі сокири, ножі, скребки, вістря списів, виготовлені з кременю і кварциту, кістяні і рогові вістря стріл, гарпуни тощо. Населення займалось рибальством і мисливством, не знало ні свійських тварин, ні злаків. Носії цієї культури – типові північні європеоїди – неоантропи-кроманьйонці.

Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Історія»:
Більше тем:
Найцікавіше:
Згадай себе!
 
 

Історія народу починається не з писемних згадок про нього, а з тих часів, які історична пам'ять цього народу зберегла””
Юрій Шилов

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 

 

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на aratta-ukraine.com обов`язкове.