23 квітня - Ярило, Орій - Бог весняного Сонця, свято пробудження чоловічої пристрасті й полум’яного кохання

Ярило. Бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Таким його уявляли давні слов`яни

Свято Ярила - це свято пробудження чоловічої любові та пристрасті. Зустріньте його, хлопці-молодці! Це Ваше свято Любові!

Ярило, Ярила — східнослов’янський міфологічний персонаж, що символізував родючість і плідність, бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Коханий чоловік Лелі. Корінь слова Яр (jar) - означає ярий, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний.

Культ Ярила був поширений на Русі дохристиянського часу, однак він перейшов і в християнську традицію, а як пережиток язичницьких часів у деяких місцях України, зокрема на Поділлі, зберігся до ХХ століття у звичаях «похорону Ярила» та «гоніння шуліки» у перший понеділок «петрівки». Під впливом християнства магічна функція Ярила була перенесена на святого Юрія.

Згідно з чеською та польською історіографією та філологією — «яро» від слова «весна», «яро» і в сучасній чеській мові означає весна — в слов’янській міфології - бог пробудження природи і родючості, символ сексуальної потужності і покровитель рослинного світу.

А де ж він ногою –
Там жито копою,
А де ж він не зирне –
Там колос зацвіте...

«...І почав тоді Ярило по ночах ходити. Де він ступить ногою - ярина виросте, як подивиться на поле - квіти зацвітнуть, гляне в ліс - пташки защебечуть, а у воду гляне - риба стрепенеться. І ходить Ярило по темних лісах, селах, хуторах і на кого гляне, у того серце коханням спалахне. Торкнеться у сні молодого хлопця - кров закипить, дівчину зачепить - як іскра, спалахне. і виходять дівчата й хлопці надвечір на Ярилове поле хороводи водити та пісень співати. Не зчуються, не зоглядяться, як і ніч пройде, як зорі погаснуть, як місяць сховається і на травах засяють сльозинки роси...»

Білоруси уявляють собі Ярила молодим гарним парубком, який їздить верхи на білому коні, в білій кереї, з вінком квітів на голові. В правій руці він тримає людську голову, а в лівій - сніп житних колосків.

Ярило — бог весняних робіт, плотської любові і статевих пристрастей. Заступник сівачів і всіх, хто встає рано, до схід сонця. Місяць Ярила — ярець (травень). Зображувався молодим, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим. На голові — вінок квітів як символ вічності і неба. У лівій руці — пучечок житніх колосочків — знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, у правиці — мертва чоловіча голова — нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити Яро. На грудях Ярило носив, згідно з повір’ям, зображення бика — символ дужої ярості і пристрасті. (За П. Трощиним).

Як зазначав Олекса Воропай, «Наш Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. В правій руці він носить серп, а в лівій - сніп жита, пшениці та всякої пашниці».

День святого Юрія 23 квітня (6 травня за старим стилем) за християнським календарем в Україні відзначається свято Юрія (Георгія)-Побідника. Дві тисячі років тому ця календарна точка відповідала вступу Сонця в сузір’я Тільця. Міфологічно активну (чоловічу) енергію Космосу вособлює образ священного Бика (Тільця, Тура).

У наших предків це був золоторогій тур. На тій порі він уважався священною твариною. Слово “тур” (“тура”) деякими східними мовами (давн. Інд., перс., курдськ.) означає: дужий, швидкий, активний, ярий. Водночас слово ярий в український мові виступає з означенням: весняний, молодий, буйний, пристрасний, палаючий, загалом - активний. Тому період вступу Сонця в сузір’я Тільця предки-язичники урочисто відзначали як свято народження Ярила - божества, що втілює плодючу стихію весняного сонця. Отже, сонце-Ярило - це сонце-Тілець (Бик, Тур). Особливої священности надавалось рогам тура. Туровий ріг-ритон (посудина для пиття) у наших предків був обов’язковою приналежністю урочистих обрядів та бенкетів. З археологічних розкопок відомі турові роги, оздоблені карбованим сріблом та позолотою. Ріг - один із головних атрибутів язичницьких богів. Він сповнювався вином радості або полум’ям печалі. В дні свята бика убирали стрічками й квітами, водили по селу. Кожний стрічний за звичаєм має пригостити священну тварину - дати пожертву. Добрим знаком вважається, якщо бик-тур штовхне (буцне) даючого пожертву. Це, за повір’я, надає людині здоров’я та плодючої сили. У традиціях українського села ще й сьогодні зберігається звичай обрядового вигону худоби на пасовисько в день святого Юрія. За традицією господар має взяти гілку свяченої верби (першодерево світу) і нею супроводжувати скотину аж до вигону.

Сузір’я Тільця-Тура вважається священним у більшості народів світу. Згідно багатьох міфічних переказів, Тілець у системі галактики - це своєрідний астрополярний центр, що скеровує весь рух зір і планет, обмежуючи як внутрішньо так і зовнішньо. І цим він оберігає світ від глобальних катастроф. Образно - Тілець своєрідний небесний пастух. І навіть саме свято Юрія називають святом пастуха. За міфопоетичним уявленням слов’ян і, зокрема, українців, бойова палиця бога-громовника Перуна змінює свою полярність на супротивну саме в точці літа. Після свята Купала вона вже не оживає, а губить і руйнує. Під цю ж пору, за звичаєм, проводиться обрядове поховання Ярила.

В християнські часи місце язичницького Тура-Ярила тепер переймає святий Юрій-Побідник. Фонетична спорідненість імен Юрій (грецьке Георгій) і Ярило є явищем закономірним, а не випадковим. За переказом великомученик Георгій (Юрій) жив у IV столітті в Каппадокії. Він був шляхетного роду, відзначався військовою доблестю, відвагою й досяг звання тисяцького. Святий Георгій сповідував віру Христову. І коли тодішній цар Діоклетіан улаштував нелюдський суд над християнами, він відкрито виступив проти нього, звинувативши царя в жорсткості й викриваючи його нечестивість. Діоклетіан, приховавши гнів, спробував схилити Георгія до відречення від Христа. Та, побачивши, що віра його непохитна, наказав ув’язнити й жорстко катувати. Після того, як ніякими найстрахітливішими тортурами не вдалося схилити святого мученика до відречення, йому стяли голову. Мощі святого Георгія були покладені на батьківщині його матері, згідно заповіту.

Неподалік від місця поховання, поблизу гори, виходив з озера лютий змій-людожер. Змія стала обожнювати й по черзі віддавати від кожної родини по одній дитині. Черга дійшла до єдиної доньки царя. Та коли Змій вийшов з води, щоб поглинути жертву, раптово з’явився юнак на білому коні і вразив Змія у відкриту пащу. То був Георгій (Юрій)-Побідник. Так, будучи воїном царя земного, він явив себе звитяжним воїном Царя небесного. І в народній свідомості він живе як змієборець. Змієборцем уважається й давньоіндійський бог блискавки й грому Індра, котрий своєю “ваджрою” (імовірно, тризубець або духова палиця) вразив дикого демона-змія Вритру, що ховався у водах поблизу гори у утримував води.

В іранській міфологій богом неба уважається Агур Мазда. У день святого Юрія “знаючі” люди, виганяючи худобу на пасовисько, виголошують ось таку замову від вовків: “Святий Ягодій (Юрій)-Побідоносець їхав на Осіянській горі, на червоному коні звір-вовків збирати, щоб не йшли моє стадо поїдати"

Володар неба, згідно міфопоетичних уявлень, є водночас і володарем первісних вод. На землі первісною водою вважається роса. Роса в день святого Юрія - священна: “Юрієва роса краще вівса”. В українській міфопоетиці святий Юрій немовби переймає естафету небесного воротаря від своїх язичницьких попередників: Ярила, Тура, Урана, Турана. Він - Божий ключник, що відмикає небо й випускає росу - Божу красу.

“За повір’ям у день Юрія вся природа наповняється плодючою силою. Тому за звичаєм цього дня качаються по зелених сходах жита, беручи приклад з корів і коней, аби окропитися цілющою Юрієвою росою й набратися життєдайних сил. А на майданчиках та околицях чоловіки міряються на силу, атлетизм, спритність та влучність у стрільбі з лука. Цього дня також поминають померлих родичів і особливо вояків” (Ткач М. День святого Юрія. Українська культура № 3, 1995, с.16).

Обрядовими справами в день святого Юрія вважаються пшеничні калачі високої форми та пироги з сиром. Калачі символізують плодючість та активність, а пироги - чоловічу потугу й силу.

Люди виходили на поле хресним ходом, молились за врожай, кропили поле свяченою водою, закопували ні нивах освячені крашанки та паски, примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю» Діти забавлялись, качаючись на озимих посівах, це давало силу і здоров’я, дівчата водили хороводи, співаючи веснянки, хлопці кидали грудки в небо, «щоб хліби росли високі», обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності полів.

На Юрія вперше виганяли худобу на цілющу росу, знаючи, що це віджене від тварин усі хвороби. Взагалі, роса на Юрії вважалась священною, її збирали для лікування і охороняли від відьом, використовуючи різні прийоми захисту: чіпляли на воротях, парканах, стайнях гілки свяченої верби, обсипали обійстя і корів маком, малювали дьогтем хрести на воротях, дверях тощо.

20 грудня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")23 квітня - Ярило, Орій - Бог весняного Сонця, свято пробудження чоловічої пристрасті й полум’яного кохання

23 квітня - Ярило, Орій - Бог весняного Сонця, свято пробудження чоловічої пристрасті й полум’яного кохання