- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...
Всім відомий вираз “Якщо хочеш миру, готуйся до війни!” давно застарів і більше не відображає всієї глибини людського досвіду і нашого розуміння ситуації. Адже, оскільки стан “мир” може бути “схоплений” і відрефлексований тільки, як відсутність війни, то без війни неможливий й мир. Звідси першу фразу виразу можна сміливо опустити, залишивши другу: “готуйся до війни”.
Додавши тільки: "і до миру теж!." Суспільство має бути готове до всього і сміло йти назустріч як війні, так і миру. Декому цей висновок може видатися дуже сміливим і занадто філософським для рядової статті в Інтернеті. Але ж що б там не казали, в російському суспільстві політична публіцистика зайняла саме те соціальне місце, яке у стародавніх греків було відведено філософії.
Переполох і сум'яття, викликані серією витіків та прямих заяв вищого керівництва Росії з приводу майбутнього України, у разі продовження втягування країни в НАТО, показують, що Кремль на вірному шляху. Однією з реакцій, нагадаємо, стала заява колишнього міністра закордонних справ і за сумісництвом лідера відомого "Руху" Тарасюка, який запропонував висунути територіальні претензії до Росії. Який успіх, тепер Росії навіть "казус белли" вигадувати не треба!
Звичайно ж, вже неможливо запудрити мізки росіянам запізнілими посиланнями, на "міжнародне право" і на те, що "Україна, як суверенна держава, повинна на свій розсуд вирішувати, в які союзи її вступати". Дієвість цих заклинань залишилася у минулому, в докосовському, доіракському світі. Отримавши натовський "дах", русофобські сили, які захопили контроль над країною, неминуче зроблять подальші кроки проти мовчазної російської більшості країни. Адже, якщо Україна буде в НАТО, вірогідна ціна силового втручання для Росії стане набагато вищою. Відповідно, оцінювана вірогідність втручання з боку Москви на підтримку російського населення знизиться, а упевненість "оранжевих" в своїй безкарності - зросте. Етнічні зачистки росіян в Україні стануть неминучими з моменту, коли "оранжеві" відчують, що Захід, зв'язаний відповідною статтею Атлантичного договору, передбачаючою автоматичне втручання на стороні країни, - члена НАТО. Українське суспільство давно готують до таких зачисток. Таким чином, може виявитися, що в ситуації, що склалася, превентивне втручання буде не тільки ефективнішим, але й буде набагато дешевшим.
Та все ж, в такій серйозній справі, як креація історії, певний скептицизм ніколи не завадить. Чи володіє Росія необхідними інструментами втручання, щоб запобігти входженню України в НАТО, або, принаймні, запобігти попаданню під натівські багнети тієї частини історичної Русі, де мешкають більшість з тих, що залишилися вірними російській культурі і російській історії? Питання виникають, перш за все, до потенціалу російських збройних сил, до здатності їхнього командування спланувати, у разі чого, необхідну операцію і втілити її в життя. Що, взагалі, може являти собою операція з звільнення України і які шанси на її успіх?
Тут можуть бути варіанти. Залежно від розвитку політичного середовища сценарій силового втручання може йти трьома основними напрямками.
При найбільш обмеженому варіанті російські озброєні сили можуть захопити тільки Кримський півострів. Такий сценарій вірогідний, якщо керівництво України продовжить порушувати статті Великого Договору в частині, що стосується базування Чорноморського флоту. У такому разі, заявивши про необхідність підсилити охорону об'єктів, Росія здійснює десантну операцію, силами морської піхоти, з захоплення ключових елементів інфраструктури Криму: аеродромів, портів, дорожніх вузлів. Українські військові частини в Криму прямій атаці не піддаються, якщо тільки не чинять опору. Унаслідок нерішучості київського керівництва, серйозний опір, при даному сценарії, виключається. Єдиною сухопутною силою, опір якої очікується, є елітний український окремий батальйон морської піхоти військ Берегової оборони України, розквартирований у Феодосії. Ним, втім, й обмежуються сили морської піхоти цієї держави. Ще вірогідні окремі перестрілки на морі і епізодична стрілянина по російських військових літаках.
Київ не кидатиме на "звільнення" півострова війська, оголяючи інші напрями. Адже, в Криму київська влада ніколи не користувалася навіть найменшою підтримкою і завжди утримувалася голою адміністративною силою. Крим для України - скоріше, головний біль, від якого "оранжеві" воліли б позбавитися, якби тільки мали змогу зробити це, не втративши гідності і паралельно закріпивши свій контроль над рештою частини України. В цьому випадку, конфлікт з силової стадії швидко перейде в стадію політичної боротьби в міжнародних інститутах.
Надалі – абсолютно передбачувана позитивна реакція російської більшості Кримської автономії, а також швидка переорієнтація місцевих еліт, чому "оранжева" влада їз Києва ніяк не зможе протидіяти. Якщо Росія не виведе свої війська з якихось політичних міркувань, референдум про незалежність Кримської республіки, і подальше, ймовірно через декілька років, утворення союзу Криму з Росією або навіть входження до складу Росії, є цілком реальними, якщо на той час Москва визнає такий крок виправданим, з погляду політичної логіки.
Біло-блакитна Русь
При ширшому варіанті зоною втручання стає увесь південний схід України, включаючи Крим, причорноморські території (Новороссия), Донбас, Харків, Дніпропетровськ. Це так звані "біло-блакитні", російськомовні території, населення яких, стійко голосує проти русофобських партій. Етнічна самоідентифікація частини населення тут до кінця поки не визначена, проте практично все населення, без виключення, відноситься до Росії позитивно. Тут же зосереджена основна промисловість України, міцно інтегрована з російською промисловістю, особливо у сфері ВПК: все українське ракетобудування, заводи з виробництва турбін для АЕС, кораблів і авіації.
Закріплення Росією за собою цієї території, як дружнього державного утворення або, навіть шляхом безпосереднього входження до складу Росії, може мати низку неабияких позитивів. По-перше, як вже було сказано, дружнє культурно і генетично російське населення, що проживає на історичних російських територіях. З цим населенням виключені проблеми культурної або релігійної несумісності, які можна собі уявити у разі приєднання, наприклад, Абхазії. Це населення не володіє ніякою стійкою ідентифікацією, окрім російської, і у разі возз'єднання з Росією буде повністю асимільовано.
По-друге - високий освітній рівень населення південного сходу України, його здатність і бажання вбудовуватися у створювані Росією кластери нової економіки. Також, трудові ресурси південного сходу України традиційно володіють підвищеною мобільністю, оскільки населення, власне й складається з мігрантів з різних областей Росії. Підключення в тій або іншій формі до російського цивілізаційного проекту ще 15-20 мільйонів етнічних росіян дозволить укріпити ядро російської цивілізації. Це взагалі істотно підкріпило б претензії російського світу на своє самозвеличання, оскільки одним з головних контраргументів - є обмеженість демографічних ресурсів. Об'єднання цих ресурсів в один кулак, хоч би і не в одній державі, але в братському союзі, значно укріпило б і статус самої Росії. Озираючись на англосаксів, можна легко здогадатися, наскільки важчим було б положення США в світі, не володій ця країна практично гарантованим союзничеством таких країн, як Великобританія, Канада і Австралія.
Втім, в порівнянні з більш обмеженим сценарієм і опір українських русофобів буде запеклішим. Адже "оранжева" Україна, в цьому випадку, втратить приблизно половину території і населення, дві третини промисловості, вихід до моря. Якщо тепер київські еліти тішать себе ілюзіями того, що в майбутньому Україна може претендувати на роль одного з найбільших європейських гравців, то у разі втрати російськомовних областей ці амбіції вже не матимуть ніякої, навіть найфантастичнішої, підстави.
На даній території розквартировані чималі сили української армії, загальна чисельність сухопутних військ якої налічує до 80 тисяч чоловік. Російським частинам і формуванням російськомовної міліції в даному випадку, можуть протистояти три танкові бригади, одна з яких розташована під Харковом, а інші можуть бути висунуті з районів Чернігова і Кривого Рогу. Враховуючи страх перед наступом на Київ, українська армія, швидше за все, не зможе виставити для відбиття російського наступу більше п'яти механізованих бригад.
Та ж доля спіткає і аеромобільні частини України: вони будуть підтягнуті до столиці замість того, щоб брати участь в бойових діях. Йдеться про наступні частини: 25-а окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада, 95-а окрема аеромобільна бригада (Житомир), 80-й окремий аеромобільний полк (Львів). 79-а окрема аеромобільна бригада (Миколаїв), швидше за все, не встигне відступити і буде оточена в місці своєї дислокації. Три полки армійської авіації України не зможуть чинити серйозного опору діям 16-ої Повітряної армії ВПС РФ (Кубинка), а також доданим для посилення ударного угрупування окремим винищувальним авіаполкам 5-ої (Урал) і 6-ої (Североморськ) армій ВПС і ППО.
Операція може початися з розгрому українського флоту ударами з повітря і протикорабельними ракетами і захоплення місць його базування в Одесі, Очакові, Чорноморському, Новоозерному, Миколаєві, Евпаторії і Феодосії силами 810-го окремого полку, 882-го окремого штурмового батальйону і 382-го окремого батальйону морської піхоти Чорноморського флоту, за підтримки, перекинутих повітрям з Тихоокеанського флоту чотирьох полків 55-ої дивізії морської піхоти (Владивосток). Окремий танковий батальйон морської піхоти Чорноморського флоту, розумно було б переправити з Новоросійську на одеський плацдарм для підтримки сил піхотних десантів.
Проте, неможливо обмежити подібну операцію висадкою повітряного і морського десанта. Росія може задіяти в операції сили ВДВ і морської піхоти. Але, якщо українські танкові і механізовані частини, з якихось причин, вчинять опір, операція може невиправдано затягнутися. Тому було б логічним, якби дії десантів на першому етапі були підтримані ударом важких сухопутних сил: до танкової дивізії на приморському напрямі з виходом до гирла Дніпра. А після форсування річки частиною наявних сил - з відсіканням української 79-ої окремої аеромобільної бригади від сухопутного угрупування УА, розташованою північніше - в районі Кривого Рогу і Білої Церкви. Остаточно метою руху моторизованих і танкових частин є вихід до кордонів Придністровської республіки в районі Первомайська.
Запорукою швидкості і малих втрат тут служить ефективна розвідка, яку, за бажання неважко організувати, враховуючи дружній характер місцевого населення. Зокрема, дуже активне перекидання частин УА на південь, якби таке почалося, створило б загрозу форсування Дніпра, і у такому разі стає украй рекомендованим попереджуючий повітряний удар по злітно-посадочних смугах аеродромів Херсона, Одеси і Миколаєва. До розм'якшення української ППО у такому разі довелося б застосовувати літаки тактичної авіації Чорноморського флоту з протирадіолокаційними ракетами.
Північніше, в районі Харкова і Дніпропетровська, дії десанту логічно підтримати частинами Московського військового округу. Тут головним завданням є швидкий обхват міст і оточення розрізнених частин української армії, які, будучи сформованими в основному з російськомовних, найімовірніше, не чинитимуть серйозного опору, якщо втратять сухопутний зв'язок з центром. Взагалі, головні бої вірними Києву "оранжевими" частинами очікуються в районі Одеси і Миколаєва, оскільки для українських атлантистов і їхніх господарів найбільш цінним придбанням є вихід до Чорного моря.
На цій ділянці театру військових дій можна чекати і появи союзних "добровольчих" або навіть регулярних частин таких країн атлантичного блоку, як Польща і Румунія. В цьому випадку можна було б говорити про ескалацію конфлікту. Втім, Росії є чим відповісти й на подібну ескалацію: формально не провокуючи НАТО на пряме втручання ударами по території натівських країн, Росія може почати дії проти торгівельних суден цих країн в Чорному і Балтійському морях, наприклад, затримуючи і інтернуючи їх "до з'ясування всіх обставин". Такі дії не мали б прямої військової цінності, проте вони показали б рішучість Росії й ще більше налякали б такі країни, як Німеччина і Франція. Побоюючись бути в якийсь момент поза їхньою волею втягнутими в прямий конфлікт з Росією, останні зажадали б припинити втручання, а в найбільш сприятливому випадку - міг би відбутися і прямий розкол НАТО, від якого Росія виграла б ще більше.
Втім, виходячи з потреб і можливостей російської економіки, Росії не варто затягувати вирішення конфлікту. На відміну від США в Іраку і Афганістані, Росія цілком здатна вирішити його звитяжно, не втягуючись у виснажливу, багаторічну боротьбу з етнічно чужим населенням.
Хіба можна словом зупинити тих, хто розстріляв власний парламет?
Повернення "матері міст"
Третій варіант розвитку подій припускає, додатково до заняття південного сходу, встановлення контролю над Києвом і центральними областями. Реалізація такого сценарію, природно, потребує вищої ціни, проте вона має свої переваги: Росія повертає собі контроль над старовинним центром російської духовності і державності. Ясно, що такий сценарій стане вірогідним тільки у випадку, якщо підросте загальна амбітність російської еліти, яка, на даний момент, залишається на невисокому рівні, в порівнянні з можливостями ракет.
В той момент, коли осоружна сторона зрозуміє, що метою наступу є Київ, напевно всі вірні "оранжевому" керівництву сили будуть відведені до столиці, і всі основні бої розвернуться на її підступах. В цьому випадку можлива крайня радикалізація дій з обох боків. Метою сухопутних мобільних з'єднань і повітряних армій, у такому разі, стане якнайскоріше відрізати Київ від комунікацій, що пов'язують місто із західними областями, щоб не допустити попопвнення міста танконебезпечною живою силою у вигляді західноукраїнського ополчення, і затягування боїв у місті. У районі Києва і північніше, опір можуть чинити частини 8-го армійського корпусу України, і особливо 1-а окрема гвардійська танкова бригада, що раніше заслужила увагу "оранжевого" керівництва.
Демонстраційний повітряний ядерний удар в стратосфері в районі південної частини Прип’ятських болот, здійснений вночі, надзвичайно допоміг би в цьому випадку. Він не завдав би істотних збитків, якщо не раховувати виведення з ладу ліній електропередач і електричних приладів в радіусі 100 км. Проте, його б чітко бачили маскалененависницькому Львові і навіть в Польщі. Він відразу протверезив би гарячі голови, ясно продемонструвавши неабияку рішучість Кремля.
Втім, політичні втрати від такої демонстрації деяким можуть показатися неприйнятними. У останньому випадку швидка мобілізація добровольців з числа російської молоді південного сходу могла б стати ефективною заміною ядерній зброї. З'явившись в районі столиці, такі формування навели б лад набагато швидше за російську армію, якій залишалося б підтримувати високомотивовану піхоту своєю високоточною зброєю.
Як додаткову міру, можна припустити атаки з повітря на транспортні вузли і райони концентрації ворога на захід від Києва із застосуванням касетних боєприпасів, боєприпасів об'ємного вибуху і білого фосфору. Не слід залишати без діла і артилеристів: з передмість Києва реактивні системи залпового вогню здатні контролювати територію в радіусі 90 км. Орієнтуючись на дані розвідки безпілотних літаків-розвідників, вони здатні без допомоги авіації зірвати підхід ворожих підкріплень до столиці.
Особливе місце в операції має блискавичне захоплення Київської Лаври і утримання її до прибуття основних сил. Частини спецпризначення, призначені для цієї операції, повинні бути готовими певний час діяти в повному оточенні. У міру очищення столиці від залишків "оранжевих" Москва зможе зосередитися на дипломатичному фронті, де й очікуються головні "бої". Вони обіцяють бути нелегкими, проте у результаті міжнародне становище Москви тільки зміцнилося б, оскільки багатьом із тих, хто має сумніви, стало б зрозуміло, що з Росією краще дружити, чим ворогувати.
Звичайно, в столицях, що особливо відзначаються своєю недружелюбністю, наступив би період деякого шоку, проте коли температура відносин і без того десь біля абсолютного нуля, їй просто немає куди нижче впасти. Адже із-за глобалізації, потужні світові держави тепер залежатимуть від Росії в не меншому ступені, ніж Росія від них. У короткостроковій перспективі Росія надійно застрахована від прямого нападу наявністю стратегічних ядерних сил. Що стосується подальших перспектив, то вони залежать скоріше не від поведінки Росії, а від здатності її керівництва створити умови для утримання стратегічної стабільності. Ніяка "хороша" поведінка Росії не гарантує її від ворожих дій, коли американці вважатимуть створення свого протиракетного щита завершеним. Ну а доти Росія має всі підстави бути сама собі суддя в ключових питаннях.
Від “Аратти”: після прочитання цього “публіцистичного”(як сказав сам автор) твору, ми, як і будь-яка людина із адекватною психікою, сприйняли його б за марення хворої людини. Якщо б не декілька “якби”...
Якби, цей шедевр російської вільної журналістики не було розміщено у виданні, яке належить і керовано Глібом Павловським, радником Президента Російської Федерації. Тобто, людиною, яка, і це помітно, впливає на формування думки глави держави.
Якби, на самміті НАТО у Бухаресті від Президента Путіна не пролунали прямі загрози анексії території України.
Якби ці погрози у тій чи іншій формі не були повторені потім іншими керівниками Росії.
Якби, в Україні не діяли відкрито і зухвало, котрий рік поспіль, відверто кремлівські маріонетки, які чомусь мають легальний статус політичних партій, хоча це прямо заборонено чинним законодавством.
Якби, на території розташування ЧФ РФ практично легально не діяли структурні підрозділи розвідувальних служб Росії разом із своєю агентурою. Причому - явно дестабілізуючи ситуацію у регіонах розташування.
Якби, православні служителі Московського патріархату вірно б служили Богу, а не були кришею для антиукраїнської і антидержавної діяльності іноземної спецслужби....
Якби...
Саме тому, ми сприймаємо цю публікацію із належною увагою. Пам'ятаючи уроки історії.
Чи була б Друга Світова війна, якби світове співтовариство не дивилося крізь пальці на зростаючу агресивність Третього Рейху і СРСР? Якби керівники провідних світових держав не вступали у змови із диктаторами Сталіним і Гітлером? Якби ті ж самі керівні особи не улаштовували буквальний дерибан територій, слабких держав, не ділили світ на території впливу, тобто васалів?
Всього цього просто не було б. Якби ті, хто каже про ідеали демократії, не тільки б казали, а й насправді, в тому числі і за допомогою сили їх відстоювали. Якби керівники суміжних держав адекватно оцінювали реальність загроз.
Останнє - особливо стосується керівництва України. В першу чергу - Президента Віктора Ющенка. Зупиніться! Припиніть, врешті дерибанити владу та набивати свої кишені із громадської скарбниці! Хто, хто а ви маєте зрозуміти - агресор, який вже стоїть на порозі нашого дому, вам не подарує. У будь-якому випадку, навіть, якщо ви зрадите свій народ. Бо такий закон жанру - зайвих свідків брудних оборудок не залишають.
Вам, Вікторе Анрійовичу, народ на Майдані не для того віддав владу, щоб ви улаштовували промосковські цирки із ширками та єцами. Демократія - це не тільки свобода слова і дискусій, це насамперед, і законність, і захист Держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. А вони, - абсолютно реальні. І годинник адської машини вже запущено, але зупинити його ще можливо. І у вас для цього достатньо влади. Влади, яку вам довірили ми, українці.
Переклад тексту статті із максимальним збереженням лексики автора “Аратта-Україна”
Коли хоч в невеличкій частині народу жевріє ідея незалежності, коли хоч частина народу має змогу виявляти волю нації, то це ліпше, ніж коли нидіє цілий мозок нації в рабстві, атрофуючи в цілій нації волю до самостійного життя” Дмитро ДОНЦОВ
Актуально
71323 перегляди
Публiкацiї за темою «Холодна війна-2»:
