Актуально
71706 переглядів
|
фото - В.Козюк |
Перевага такого виду відпочинку очевидно: по-перше, сільський ландшафт є, ніяк, екзотикою для міського жителя. Чисте повітря, природа - все це значною мірою сприяє якомога кращому відпочинку й можливості поправити своє здоров'я для урбанізованого жителя. По-друге, близьке знайомство з культурними традиціями регіону надає нам неповторний шанс глибше дізнатися про народні традиції й обряди. Село дає можливість і для активного відпочинку. Це - їзда на коні й велосипеді, збір ягід, катання на лижах і т.д. До всіх позитивних моментів додається ще й те, що відпочинок на селі недорогий. З фінансової точки зору, такий вид відпочинку взаємовигідний для обох сторін: для сільського жителя даний вид послуг є можливістю заробити на приїжджих відпочиваючих, а для приїжджих туристів це обходиться набагато дешевше звичних курортів і здравниць. Крім надання житла, хазяї садиби також пропонують гостям національні страви, видають на прокат інвентар і спорядження, а також можуть запропонувати послуги місцевих гідів- перекладачів і т.
Таким чином, даний вид туризму здатний якомога краще задовольнити побажання двох сторін. Тобто, розв'язати головну проблему українського села: знизити безробіття й надати здоровий відпочинок утомленому городянинові.
Сьогоднішнім станом у цій заслузі туризму в Україні, а також існуючим законодавством в цій сфері, ми поцікавились у народного депутата України, голови всеукраїнської громадської організації "Федерація сільського туризму України" Володимира Кафарського.
- Володимире Івановичу, чи існує на сьогоднішній день законодавча база в сфері сільського зеленого туризму, яка б регламентувала цю галузь?
- Нами був розроблений Закон України про сільський та сільський зелений туризм. Зараз він знаходиться в Комітеті з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму.
Існуючий Закон про туризм не зумів змоделювати або ввести нормативи, які стосуються сільського туризму. Просто, він розширився б настільки, що це був би не закон, а цілий кодекс. По суті діла, розділ, який мав би бути написаний в законі про туризм – випав. На сьогоднішній день в європейських країнах ідуть профільні закони: про відпочинок, про туристичну діяльність серед молоді. В світовій практиці є закон про сільський туризм і ми поставили за мету конкретизувати і вичленити цю сферу туристичної діяльності, а також захистити тих господарів, які займаються сільським туризмом. Чому? Якщо взяти готельні господарств або туристичні бази, то ми побачимо, що вони входять в відповідні асоціації з відповідними можливостями підприємства і вони вміють себе захистити. Ви уявляєте собі селянина, який почав займатись сільським туризмом в селі: без телефону, без зв’язків, без потоків інформації до нього, з місцевою районною владою, яка на нього насідає? А сільський туризм розвивається в Україні: в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській областях – це вже є серйозним видом діяльності. Десь до п’яти тисяч чоловік займається сільським туризмом, але це крапля в морі, порівняно з тим, як поставлені справи в тій же Польщі, Чехії, Словакії, Німеччині, Франції, Іспанії, де був перший конгрес сільського туризму, в Сандалузії, де села заробляють по 50 тисяч євро на брата. Таким чином, ми мусимо допомогти цим людям, в першу чергу законом, який би обмежив втручання місцевої бюрократії в діяльність господарів, які займаються сільським зеленим туризмом.
- Будуть існувати які-небудь контролюючі органи?
- Є певні нормативи, які господарі садиб повинні виконати. Це і санітарно-гігієнічні норми. І їх контролюватиме санепідемстанція. Вони повинні мати виписаними ці нормативи. Друга позиція – брати певні гарантії, хто їде до них відпочивати. Наприклад, зв’язалися ви з яким не-будь сільським господарем, приїхали до нього, а він вам каже: «А я вас брати не буду, я вже взяв інших», тобто треба вичленити хаос із цієї діяльності. Тобто взаємо обов’язок тих, хто приймає по відношенню до тих, хто їде відпочивати. Повинні бути певні гарантії, певна охорона медичного обслуговування цих людей і т.д. Тобто – це ціла сфера послуг, ціла сфера систем захисту допомоги, що повинні надаватися людям, які їдуть відпочивати у сільське населення. Безумовно на це все потрібен закон. Ідемо далі: де брати селянину фінанси? Ми ставили питання про створення державою відповідного державного фонду для кредитування сільського туризму для облаштування на європейському рівні своїх будинків, бо люди на селі грошей не мають. Ми повинні допомогти їм жити: якщо не можемо допомогти коштами, то хоча б не брати податки. І одна з основних позицій закону: що 9 кімнат з 1 ліжком в кожній, або 1 кімната, де 9 ліжок не обкладаються податками. Це дасть їм можливість певну суму грошей вкладати на формування відповідних умов. Далі відпочинок на селі – це і певний рівень культури і знань про той регіон, де ти живеш: і історія, і традиції, тобто треба буде якось навчати і готувати цих людей. Тобто ціла купа проблем, які прийшли з життя прийшли, ввійшли в закон, як нормативні позиції. Тобто наш закон, в першу чергу, покликаний на захист і розвиток сільського тризму, і тих суб’єктів, які займаються цією діяльністю. І друге – на створення гарантованих умов для тих людей, які приїжджають відпочивати.
До речі, ми розробляємо концепцію розвитку сільського туризму і складовою цієї концепції є відповідні стандарти, які стосуються самої садиби і санітарно – гігієнічних умов. І це буде виписано вже не в законі, бо це є підзаконні позиції акти. Ми готуємо концепцію, в якій ми будемо намагатися розкласти всі норми на перспективу, виходячи з можливостей селянина, який займається сільським туризмом, виходячи з можливості допомоги держави.
Сільський туризм є одним з найбільш дешевих і доступних видів туристичного відпочинку для людей, які приїжджають з міста. Ви за готель заплатите в два рази більше, ніж за тиждень проживання у сільській хаті разом з харчуванням. Цей вид туристичного відпочинку побудований на само експлуатації селянина, бо він вкладає більшість своєї праці: він дає свій продукт з городу, дає своє молоко і дає по дешевшій ціні, але він заробляє на розвиток. Тобто це створення нових робочих місць. І наш закон покликаний абсолютно захистити такого селянина, але захистити так, щоб він намагався працювати краще, розвиватися і створювати мережу. З іншого боку ми говоримо не суто про сільський туризм, а про поєднання його з народними промислами, народною творчістю. От чому нині людині з міста не поїхати до такого господаря і не пожити в тій традиції три дні. В Карпатські готелі літаками приїжджають Москва, Петербург, Астана. А в людини будинок красивий. Його посадили за стіл на святий вечір і він відчув ту традицію, ту духовну культуру, яку має український народ. Ні один готель, ні одне туристичне агентство не може дати того, що може дати сільський господар або людина, яка займається сільським зеленим туризмом, тому що вона привносить туди духовність, традицію, культуру народу, вона формує національну свідомість і патріотизм. Це є дуже цікаво і ми повинні зробити все, щоб допомогти їм стати на ноги, а відповідно з матеріальним розвитком підвищувати вимоги до їх діяльності, але саме життя заставить їх зробити ці речі: провести воду, зробити сауну, невеличкий спортивний комплекс. Люди все це самі розуміють, тільки дай їм працювати.
- Так це правді дуже актуальне для нас питання з огляду на те, що нам довгий час втлумачували про те, що ніякої своєї культури та духовності в нас немає.
- Ми мусимо абсолютно все відроджувати. І я дуже радий, що наш народ, наші люди і готові до цього, і здатні до цього. Ніхто нічого не забув. Все поступово виринає з пам’яті. На західній Україні більше збереглась ця культура і поступово починають іти хвилі по цілій Україні. Ми станемо дуже прекрасним високоморальних духовним і культурним народом. У на є абсолютно закладені всі ці чинники і в історичному плані, і на рівні традицій, і на рівні людського життя. Я культуру розумію, як спосіб життєдіяльності людини і суспільства, а в нас це в життєдіяльності закладено. Місто це вже трохи втратило, особливо промислові регіони, куди пішов наплив людей, відрізаних від культури.
Потрібна допомога держави в цьому напрямку. І коли це все стане на ноги, тоді піде віддача, але на сьогоднішній день треба допомогти. Елементарна річ – фонд кредитування, який на 4 – 5 років по низьких процентних ставках дає кредити для оформлення оцих садиб. А за рахунок чого розробляти методичні рекомендації? А за рахунок чого формувати, моделювати навчання? Село поки що не стало на ноги і не може це все проплатити. На перших порах мав би хтось допомогти. Ми це все робимо на громадських засадах.
Ви згадали про те, що господарів необхідно навчати. Хто цим повинен займатись?
- Ми зараз саме цим питанням займаємось. У нас відбулось виїзне засідання комітету науки і освіти, на якому ми розглянули питання, що стосуються підготовки спеціалістів для туристичної сфери. Ми поставили питання дистанційного навчання, Таке навчання є найдешевшим, але все одно прийдеться створювати осередки федерації на місцях, щоб можна було через Інтернет, через електрону пошту давати контрольну роботу.
- А чи можна буде нам через Інтернет зв’язатися із господарями садиб?
- От через це ми переходимо від закону до Федерації сільського зеленого туризму, бо одне із її завдань якраз і є надання абсолютно повної інформації не тільки через Інтернет, а й любим іншим доступним способом, щоб у нас Київ, Харків, Запоріжжя, Кривий Ріг малу абсолютно всю інформацію куди вони можуть поїхати відпочити. Вже такий довідник сформований в Закарпатті. Там внесли 420 садиб, вказано прями номери господарів. І вони, до речі, паспорта не питають. Наше основне завдання: забезпечити людину, яка займається сільським зеленим туризмом ну хоча б на 3-4 місяці людьми, які приїдуть.
Люди середнього достатку, які живуть в Києві на поїдуть в Туреччину, якщо поїдуть в Крим, то поїдуть як колись казали «дикарем».
- А це також свого роду сільський туризм, якщо їхати до Криму «дикарем»?
- Ні, це якраз - стихійна діяльність, яка сьогодні не введена ні в які норми, яка шкодить туристичній діяльності.
- Чому шкодить?
- Бо там перенасичення людей. Люди сплять не відомо де, в землянках, збитих дощаних під навісах, до моря виходи не завжди є. Харчування невідомо яке. Через це потрібні нормативи, потрібно все це систематизувати. Потрібно всю цю спекуляцію в сфері туризму відкинути за борт. І закон якраз передбачає реєстрацію діяльності і відповідні нормативи, що стосуються їхньої роботи. Кожен господар, який приймає відпочиваючих в Криму входить під податкову інспекцію. в Криму є своя традиція, яка не входить в нашу проблему, вона входить в проблему туризму в Криму.
- Поняття «сільський» та «зелений» туризм різні за своєю суттю, а що ж тоді означає «сільський зелений» туризм.
- Ми ще на стадії чіткого визначення термінології. Ми тільки починаємо цю справу. І коли деякі кажуть: «закони не діють, закони не досконалі.» Я завжди пояснюю людям, що законодавство Англії формувалося всю історію, Сполученні Штати Америки від дня проголошення своєї незалежності вже майже 300 років формують своє законодавство. Ми створили в Україна за 15 років абсолютно нову законодавчу базу. При цьому законодавча база спонтанно не пишеться, вона повинна виходити з реального стану тих явищ або сфер діяльності, які треба ввести в рамки закону. Якщо ще не було сільського туризму, то який закон можна було писати? Наш закон виконує як нормативну, так і прогностичну функції. Він прогнозує майбутній розвиток. Через те нам ще рано говорити про те, що в Англії чи Іспанії. Коли дійдемо, то будемо робити. Зараз ми тільки дійшли до рівня, що це треба розмежувати.
Якщо розбити за селом палатки – то це буде зелений туризм. Можна відпочити в будиночку на туристичній базі без зручностей, тоді це також буде називатися «зеленим» туризмом. А сільський туризм дає всю базу від початку до кінця. І він повинен бути основним на селі. Це –нові робочі місця, це – контакт між містом і селом, це – взаємне культурне збагачення.
Закон про зелений туризм буде працювати на людей нижче середнього добробуту, а таких людей багато і їм теж треба оздоровлюватись. Але ми пішли далі: до нас вступила асоціація дітей–інвалідів. Ми вже думаємо над тим, щоб інвалідів відправляти на відпочинок до села, тому що інвалідів сьогодні ніхто не бере.
- А хто тоді платив би господарям садиб за прийом інвалідів?
- Це питання ми плануємо розвивати, бо воно вже не має безпосереднього відношення до закону. Наступним етапом наша Федерацію буде ставити цю проблему перед державою. Але без організації, якою є Федерація і закону, який повинен стати нормою і системою захисту людей, які цим займаються не можна рухатись далі.
Публiкацiї за темою «Туризм і подорожі»:
