“Я готовий відповісти за кожен день роботи в парламенті. За кожну розмову з будь-якою політичною фігурою протягом майже року. Я нікого не зрадив, бо це суперечить тому, що в мене заклали батьки. Хоча таких пропозицій було дуже багато...” УНІАН узяв інтерв’ю в екс-спікера Верховної Ради Арсенія Яценюка.
ВЕСІЛЛЯ МІЖ БЮТ І ПР ЗАКІНЧИЛОСЯ, ТАК І НЕ РОЗПОЧАВШИСЬ
Арсенію Петровичу, Ваша відставка була досить гучною. Чи залишився гіркий “післясмак" від того, що відбулося?
Це вже пройдений етап, перегорнута сторінка... З цього можна і треба зробити висновки. Але мені це вже нецікаво, і повертатися в минуле просто немає жодного сенсу.
Кажуть, це стало наслідком того, що Ви почали самостійну гру. Тобто самі спровокували роздратування на Банковій?
Я готовий відповісти за кожен день роботи в парламенті. За кожну розмову з будь-якою політичною фігурою протягом майже року. Я нікого не зрадив, бо це суперечить тому, що в мене заклали батьки. Хоча таких пропозицій було дуже багато... Найкращий доказ – це мої дії, які можна було спостерігати в прямому ефірі щодня. А не плітки, які дехто розпускає.
Коли ти Голова Верховної Ради України, то мусиш керуватися не своїми інтересами, а інтересами інституції, яку представляєш.
У парламенті можна було сидіти до нових віників, але для цього треба було грати в чужу гру.
Не можна плутати особисте життя з політичною діяльністю. Після того, як відносини між гілками влади переходять у особисті, виходить уже велика італійська сім’я, а не демократична держава.
Вам дорікають, що Ви не продавили рішення про фінансування дострокових виборів та пропонували підписати пакт стабільності з Тимошенко...
Теоретично – з мордобоєм та фактичним фальшуванням – закон про фінансування дострокових виборів можна було продавлювати... І таких випадків в українській історії було чимало...
Я чотири рази ставив на голосування в різних формах питання щодо фінансування виборів. Але жодного разу воно не отримало підтримки залу. І це вже питання до політиків.
Але в сьогоднішніх економічних і політичних умовах, на мою думку, не було жодної політичної доцільності проводити вибори – в силу легко прогнозованого результату, а також того, що проведення виборів може мати наслідком фактичне відмирання державних інституцій, які сьогодні частково паралізовані. Проте зараз вони хоч якось існують...
Ще один аспект, який треба чітко усвідомити, – висока ймовірність остаточної втрати влади з боку того, що раніше називалося «демократична коаліція».
А тимчасовий пакт я пропонував підписати не з Тимошенко. А між Президентом, парламентом та урядом. Для вирішення економічної та політичної кризи.
Керівник Секретаріату Президента Віктор Балога після Вашої відставки сказав, що Ви – його добрий друг. Ви з ним теж дружите?
У мене немає ворогів, хоча, на жаль, я є незручним для багатьох. У латині є вислів homo homini amicus est (людина людині друг). Але першоджерело звучить як homo homini lupus est (людина людині вовк). Дуже прикро, що цей вислів став традиційним принципом в український політиці.
У мене друзі є. І за останні десятиліття їхні імена не змінилися.
Багато хто каже, що незабаром буде нова коаліція...
Проста арифметика визначає імовірні варіанти...
Варіант «А» – НУ–НС та БЮТ – пройдений етап. У зв’язку з тим, що НУ–НС жорстко фрагментований, цю конфігурацію відновити майже неможливо.
Варіант «Б» – НУ–НС, БЮТ та Блок Литвина. Щоб така коаліція могла відбутися, у перший же день представники фракції Литвина мають чітко усвідомити, що вона може отримувати портфелі в залежності від кількості мандатів у парламенті. Це прямо пропорційні речі. Не може фракція, яка має найменшу кількість мандатів, претендувати на найбільшу кількість посад. Посада – це механізм реалізації зобов’язань перед виборцями.
Наступний варіант – Партія регіонів та БЮТ... Це весілля закінчилося, так і не розпочавшись. Тому шанси мізерні.
Та кажуть, що вже домовляються. Що знову реанімовані переговори про те, що БЮТ і ПР домовляються на середньострокову перспективу про те, що Янукович – Президент, Юля – прем’єр із широкими повноваженнями.
Вони класичні антиподи... У цих двох фракціях наявний високий ступінь взаємної недовіри. А всередині фракцій існують додатково такі контрпропозиції та відцентрові сили, що об’єднати ці речі неможливо.
У комуністів, Литвина та Партії регіонів немає 226 голосів.
Робота парламенту можлива також за однієї конструкції, яку я пропонував у передостанній день. Фракції домовляються про Тимчасову угоду, визначають порядок денний цієї сесії, ставлять «надцять» питань, які готові проголосувати. Кожна фракція виставляє умови до формування бюджету, до програми розвитку, податкових та інших законів, направляють це в уряд. А вже потім визначаються з політичним складником – коли йти на вибори.
А зараз сценарій такий: давайте виберемо нового Голову Верховної Ради...
Можу закінчити цитату: і цей голова сконсолідує навколо себе парламент...
Це майже зі сфери фантастики.
Глава парламенту – технічна фігура. А все залежить від того, яка сформована конструкція в залі. Й оскільки злагоди не було одинадцять місяців, то робота Голови Верховної Ради полягала в тому, аби домовитися з одними й задовольнити інтереси інших.
Помалу, але процес рухався.
Спікер – це не політичний Гаррі Потер. Голова Верховної Ради України – це наслідок, а не передумова. Усе, що він може зробити, – це намагатися підтримувати баланс.
ЯКБИ НЕ АНТИКРИЗОВИЙ ЗАКОН, ТО В КРАЇНІ ПОЧАЛАСЯ Б КОЛОМИЙКА
У той день, коли мали голосувати за Вашу відставку, Іван Кириленко (голова фракції БЮТ) тримав купу паперів у руках і казав: “Ось у нас є другий антикризовий закон, є бюджет, є цільові програми розморожування будівництва”. Чи справді уряд має напрацювання щодо допомоги реальному сектору економіки?
Головна мета першого антикризового закону – відкрити доступ до ресурсів МВФ. Він свою роль відіграв. Якби не було кредиту МВФ, то всім було б досить скрутно. Рада директорів МВФ відклала б засідання і вже на другий день почалася б коломийка (коломийка – весела народна пісня чи танець на Гуцульщині. – Авт.) – з відтоком інвестицій, валютообмінним курсом та банківською системою.
Щодо другого етапу антикризових законів... Деякі з них напрацьовані – як в уряді, так і в парламенті. Але вони не містять системного підходу. Я не бачу можливостей, як можна вийти з фінансової кризи через допомогу одній відокремленій галузі. Це – неможливо. Потрібний протекціонізм. Але він має бути здоровий. Давати кредити на розв’язання проблем окремої галузі – це лише відтягувати її смерть. Ізольоване вирішення проблем – це відкладання проблем.
А саміт Великої двадцятки (20 країн, сукупний ВВП яких становить 85% світового багатства) у Вашингтоні накидав якісь орієнтири для подолання кризи?
Універсального рецепту подолання кризи нема. На засіданні G20 вирішили прийняти пакет стимулюючих податкових заходів. Але синхронно його дуже важко прийняти – так, аби ці законопроекти мали тотожний зміст.
У питанні подолання кризи в нас зовсім випав зовнішній сегмент. На превеликий жаль, Україна взагалі перебуває осторонь світових процесів. Наразі, ми не бачимо жодних політичних та економічних консультацій між лідерами нашої держави та їхніми європейськими колегами на предмет – що ж робити.
Україна не брала участі у жодному зі світових зібрань, не провела жодної спеціальної комісії на предмет подолання кризи.
У підсумку ніхто не знає що робити, уряд щось робить, але пропонує сумнівні заходи, які не рятують від кризи і які, до того ж, за відсутності спікера нікому приймати?..
Основний інструмент, який зараз застосовується розвинутими країнами, – фінансування галузей та банківської системи через бюджет. Це допомагає на короткий період, і перспективи залежатимуть від глобальних тенденцій. В Україні навіть цього ресурсу в бюджеті немає. Яке ж тоді джерело? Основне джерело – Центробанк з його рефінансуванням. Перевожу на просту мову – друкування грошей...
Якщо запроваджувати податкові стимули, прийняти зміни до бюджету, знижувати соціальні витрати, – це дасть кілька мільярдів і впливатиме на загальну ситуацію як сигнал дуже позитивно. Але це не розв’зує проблеми держави, у якій 65 відсотків виробництва орієнтовано на експорт.
Тому слід проводити формування внутрішнього ринку через рефінансування, через каналізування і концентрацію всіх коштів держбюджету на розбудові інфраструктури, через зваженість та цільовий характер соціальних виплат.
Щодо галузей економіки, то необхідна системна підтримка чотирьом галузям: металургійній, хімічній, автомобілебудівній та аерокосмічній – як перший етап. На другому етапі – будівельній, через відновлення іпотеки. Ось поки що, всі рецепти.
ДУЖЕ НЕ ХОЧУ ПОМИЛИТИСЯ В ПРОЦЕСІ СТВОРЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ
Російський бізнесмен Ходорковський колись фінансував опозиційні до влади Росії СПС та “Яблуко”. І його застерігали: “Ти їх проведеш у Думу, але впливу на них не матимеш”. На що Ходорковський сказав: “Мені не треба мати на них вплив, мені треба, щоб праволіберальні партії були в Держдумі”. (Правда, що потім стало з Ходорсковським, – усім відомо). Бізнесмени, котрі вкладатимуть гроші у вас і вашу партію, ставляться до вас як до можливого інвестиційного проекту, чи їм потрібно, щоб у Верховній Раді були представлені нові партії?
Я дуже не хочу помилитися в процесі створення політичної партії. У мене були злети й падіння, але я завжди був ефективним. Якщо я помилюся, зокрема щодо ідеологічних підходів та принципів партійного будівництва, якщо поруч будуть люди, які бачать цю партію як частину підрозділу своєї бізнесової компанії, то це просто втратить для мене сенс.
Я сам знаю як жити. І через те, що я знаю, як жити і що робити, я пішов у цю справу.
А всі, хто хочуть допомогти, – будь ласка. Створення та розбудова партії проходитимуть максимально публічно.
Будівництво партії багато коштує – якщо красти... Не потрібний дорогий офіс, італійські меблі. Бо тоді втрачається доступ до людей та розуміння їх. Тоді ми замінимо одних політиків на таких самих, просто молодших за віком.
Про ідеологію Вашої партії... У деяких публікаціях Ви – соціал-демократ, часом – правий ліберал...
Я б назвав це державною регульованою формою лібералізму. Тому що зараз нема унікального рецепту ні політичної системи, ні економічного устрою.
Якщо застосувати стандартний формат до побудови української економіки... Класична ліберальна економіка не працює в слабких державних регуляторних інститутах. Економічний лібералізм – це чудово.
Капіталістів треба контролювати?
Так. Без правил гри не існує жодна система. А правила гри визначаються державою. Я прихильник ліберальної ідеї з сильними державними інститутами.
Це соціал-демократія...
Так, та сама, на якій побудовані європейські партії. Чого в Україні так і не відбулося.
Слухаєш Вас – віриш Вам, слухаєш Анатолія Гриценка – віриш йому. У Віталія Кличка теж своя правда... Але уявити вас разом важко, бо одразу ж виникає питання “першого номера”. Чи можливий такий союз?
Усе може відбутися.
Гриценко, схоже, ніколи не посунеться першим номером, як і Ви?..
Я не хотів би переходити на особистості, називати персоналії. Ключовий принцип партійного будівництва – перший номер не той, хто хоче, а той, хто здатен повести за собою людей. Найбільш популярний політик. Рейтинги в усіх країнах визначаються однаково. Якщо перший вибуває, за ним іде другий, якщо другий вибуває – іде третій. Це називається партійна конкуренція, а не політичне самодурство.
Я готовий був бути другим, третім, п’ятим – мені це не принципово. Важлива командна гра.
Арсенію Петровичу, як зараз, після відставки, проходить Ваш робочий день?
Робочий ритм не змінився. Графік став ще напруженіший. Усе розплановано. Щодня зустрічі, регіональні поїздки. Тричі в тиждень – спортзал. Навіть, працюючи Головою парламенту, я їздив до спортзалу. А на вихідних я завжди з дітьми.