Великий подвижник археологічної мислі

Знахідка з розкопок В. Даниленка, що датується V тис. до н.е. - поселення Сокільці-Поліжок

Історію України він осягав у різноманітних духовних обширах, дошукуючись найдавніших її витоків. В. Даниленко був один з перших учених-емпіриків, який багато років достеменно й всебічно вивчав глибинні шари духовної культури найдавніших народів, сягаючи основ первісного міфологічного образотворення.

Видатний український археолог XX століття, історик і лінгвіст, доктор історичних наук Валентин Миколайович Даниленко (1913-1982) народився в с. Ново-Михайлівці, неподалік Мелітополя Запорізької області. Як вчений і дослідник найдавнішої історії України, він починався на Кам'яній Могилі - сільським юнаком-краєзнавцем на неї піднявся, захоплений її зусібіч незбагненним видивом. І на Кам'яній Могилі, багато разів поринаючи у праглибини нашої історичної пам'яті й осмислюючи таємниці світобачення наших прапращурів, він дописував останні сторінки багаторічної монографії про верхній палеоліт України - і звідти душа його полетіла у вічність. З 1932-1935 рр. Навчався на історичному факультеті Мелітопольського педінституту, а в 1939-1941 рр. закінчив аспірантуру Інституту історії матеріальної культури (Ленінградське відділення Академії Наук СРСР). Звідти у перші дні війни пішов рядовим у народне ополчення. Був розвідником (знав кілька мов) і війну закінчив майором. Мав три ордени і кілька медалей. Його вчитель, дослідник історії первісного суспільства П.П. Єфименко, директор Київського інституту археології АН УРСР, у 1946 р. запрошує В.М. Даниленка у свій колектив на посаду старшого наукового співробітника, на якій він працював усі роки.

Мав поклик душі дошукуватися слідів найдавнішої історії України і присвятив цій темі усе своє життя. В кінці 1960-х В. Даниленко виклав у пресі ("Літературна Україна") широку програму завдань Інститутові Археології задля розвитку української археологічної науки, зокрема там ішлося про створення (вже тоді) колективної праці "Стародавня історія України" - "дослідження бездоганного з джерелознавчого погляду і в той же час такого, яке містило б значні й оригінальні наукові положення історичного та етноісторичного планів. А також слід мати ряд групових та індивідуальних монографій - по-справжньому наукових... Другим завданням може стати колективна монографія "Археологія середньовічної України". (Та чи сумлінно, запитаємо ми, впоралися археологи з цим завданням на сьогоднішньому етапі й на якому науковому рівні ?..). І вже тоді В. Даниленко ставив питання консервації археологічних об'єктів - видатних пам'яток, щоб пристосувати їх для відвідування туристами, екскурсіями.

Маючи інтуїцію геніального вченого, мов казковий деміург, мудро рухав великомасштабною панорамою культурно-історичних процесів, що виснували протягом минулих тисячоліть антропологічну карту материків Європи, Азії і Близького Сходу: у 1950-і рр. В. Даниленко дослідив найстарші ланки археологічних культур, що були першопочатками індоєвропейської та індоіранської спільности - перехід від палеоліту до мезоліту, а од мезоліту до всіх етапів неоліту - й детально відстежив азово-чорноморську лінію розвитку степового енеоліту "першої лінії розвитку степового енеоліту". Осмислюючи генезис і взаємодію культур неоліту й енеоліту, він упровадив метод синтезу даних міфології, етнографії й порівняльну лексико-етимологічну лінгвістику, історично аргументував послідовність етапів неоліту України, а з нього - і генетичну спадкоємність енеоліту України, - власне, Трипільської культури, яка сформувалася з основ буго-дністровської, будучи єдиним етнокультурним процесом індоєвропейської ойкумени між Дніпром і Дунаєм.

Історію України він осягав у різноманітних духовних обширах, дошукуючись найдавніших її витоків. В. Даниленко був один з перших учених-емпіриків, який багато років достеменно й всебічно вивчав глибинні шари духовної культури найдавніших народів, сягаючи основ первісного міфологічного образотворення. Розкриваючи семантику орнаментальних композицій, символіку художньої мови, він відновлював сюжети, головні мотиви, образи міфів, відображених в археологічних пам'ятках. Масштаби його такої аналітичної роботи зумовили появу фундаментальних праць "Неолит Украины" (1969), "Энеолит Украины" (1974), "Кам'яна Могила" (1986), не надруковані монографії "Бронзова доба України", "Вік та історія Києва" (покладена була В. Щербицькому, першому секретарю ЦК КПУ, на стіл 1981 р.), де вмотивовано на численному археологічному матеріалові, що Києву - 2600 років, а не 1500, як наголошував академік Б. Рибаков і підтверджували його київські учні, нинішні київські академіки, типу Толочка.

ЙОГО ВЕРШИНИ

Величезна за обсягом праця "Космогонія первісного суспільства" (1965): ним проаналізовано широкого територіально-хронологічного діапазону історичний матеріал і здійснено грандіозну реконструкцію ланцюга релігійно-ідеологічних вірувань етнокультурних масивів на євро-азійських просторах (Північна Індія, Східна і Південна Європа, Близький Схід), класифіковано індо-іранську, шумерську, грецьку та ін. міфологічні системи - стала видатним здобутком наукової мислі, що вміщує космологічні знання первісних суспільств. Сам автор визначив їх як космотеїзм давніх землеробів. Приступаючи до осмислення охопленого ним різноманітного матеріалу, вчений особливо підкреслив: "очевидно, що без розкриття давніх релігійно-космогонічних систем неможливо проникнути в етнічну конкретність найдавнішої історії. Застосований тут науковий метод - знакового аналізу етноісторичної пам'яті - підняв на якісно вищий щабель українську археологію. В. Даниленко постав основоположником нового розуміння витоків вітчизняної історії, вільної від зашорення догмами класової боротьби, уникаючи ґрат історичного матеріалізму. Закономірно, що найвідоміші археологи Заходу (М. Гімбутас, О. Маршак) і радянські (Б. Рибаков, М. Мерперт та ін.) дали високу оцінку цьому епохальному дослідженню-відкриттю.

Керуючи експедицією на Кам'яній Могилі протягом 1973-1974 рр., розчистив ходи до недосліджених печер ("Печера Чаклуна") і розшифрував зміст і вік знайдених там чуринг (культові предмети рибоподібної форми - вмістилище душ наших прапредків; по всій території колишнього СРСР це єдиний археологічний комплекс, де їх виявлено) та довів, що названий вченими-попередниками "Грот Бика" на справді є "Гротом Мамонта" й відповідно має історію своєї появи у верхньому палеоліті - понад 20-15 тисч років до н.е. Тоді ж розробив детальний проект: перетворити Кам'яну Могилу у всеукраїнський заповідник - як унікальну палеолітичну пам'ятку планети. Для екскурсій. Обнадіюваний обіцянками, багато разів з тим проектом ходив у ЦК КПУ до І. Кураса, який відав питаннями науки. І з того, запланованого Даниленком, відповідними інстанціями анічого не зроблено.

Вчений не встиг викінчити історію Київської держави до династії Рюриковичів, "Етногенез слов'ян", рукопис якої зник безслідно з волі людців чи ворогів науки, що оточували його, коли був підкошений смертельним недугом. Щедро роздаровував наукові теми, що ставали чи могли стати відкриттями доби. Був цілим інститутом різних планів, наукових проблем, ідей, гіпотез, ракурсів, наукового синтезу і вагомих здобутків.

Зібрані ним глиняні таблички з накресленими знаками етапу розвиненого Трипілля дали поштовх до відкриття ним письма крито-мікенської культури на Кам'яній могилі. На багатьох пряслицях і знахідках, де написано "чертами" і "різами", він відстежив писемну традицію, що існувала за 5-6 тис. літ до християнства і застосував кирилицю. Ретельно досліджував слов'янську писемність. Його спілкування з видатним чеським мовознавцем Берджих Грозни (він розшифрував хеттську мову як індоєвропейську), коли радянські війська у 1945 р. звільнили Прагу, відіграли визначну роль у подальших наукових дослідженнях археолога. А ще. Під час перерви між бойовими завданнями - у клекоті пекельного виру Другої світової - В. Даниленко писав поезії. Не про війну, а про красу землі, дива навколишнього світу ("філософські", як оцінили їх експерти спецслужб, що вивідували у його батька про позанаукові інтереси сина).

НАЙЗАПОВІТНІШЕ

Неначе могутнє глибококореневе Світове Дерево, він проріс у спресовані шари археологічних культур землі рідної. Пройнятий жагою вислідження правдивої історії свого народу від першопочатків і понині - всі роки до останніх днів, навіть вже важко хворий, - писав глави "Стародавньої історії України", виношуючи, як мати мале дитя під серцем, кожен її абзац. Всі роки, що вела його археологічна доля, душею, помислами, допитливим оком і діями линув на Кам'яну Могилу вловлювати життєдайне світло цього Храму Вічності, в якому вкарбувався дух наших прапращурів.

Пізнього осіннього вечора 1973 р. ми удвох з В. Даниленком працювали в одній з печер її. Лежачи на спині, я ретельно копіював вигравійовані на стелі магічні петрогліфи (щоб зафотографувати їх, на той час то була велика складність), а потім швидко занотовував його роздуми-медитації (вони не увійшли до його монографії "Кам'яна Могила", 1986). Ось рядки із його Заповітного, продиктованого мені тоді:
"Віддавна й досі український народ був і залишається величним явищем світової історії, він і зараз, у 1973 р., має підстави займати видатне конструктивне місце в історії людства. Нові покоління здатні зберегти довіку вироблену і притаманну йому світлосяйну культуру й передати іншим народам. Вони, нові покоління, є найзаконніші спадкоємці того, що вміщує Кам'яна Могила. А вона втілює в собі і одвічні сили природи, і вічні сили народу аж до сучасности. Хотів би я бути похованим саме тут. Це оселя, де найчастіше перебував мій дух". (Але тіло велетня української археології Валентина Миколайовича Даниленка спалено у крематорії (!) - і попіл висипано на Байковому кладовищі під нумерованою табличною).

Останнім часом до імені В. Даниленка у пресі й на різних зібраннях самоприписуються його "учні", зокрема, Ю. Шилов, Б. Михайлов та ін. Вношу ясність стосовно цього. В кінці сімдесятих на моє запитання (у мене з ним були часто зустрічі, скажімо, в експедиціях на Кам'яній Могилі та ін.) чому не має він учнів, учений відповів коротко: "Бо нема гідних". І не виявляв прихильності до наукового хисту Б. Михайлова, незмінного директора (вічного солдата на варті) Мелітопольського краєзнавчого музею. Ю.Шилов і Б. Михайлов не є його справжніми учнями, хоча й скористалися його науковим методом. Втім, якщо говорити про молодших колег, яких В. Даниленко підтримував і сприяв науковому формуванню - зокрема керував роботою над дисертаціями, то у такому розумінні його учнями були М. Шмаглій, І. Черняков і М. Чмихов. За масштабами осягання історичних процесів, аналізами духовної сфери попередніх цивілізацій, осмисленням
космогонії землеробських суспільств і народів та за інтуїцією великого вченого-мислителя до Даниленка найбільш близький і споріднений як послідовник його - це Микола Чмихов.

Підтримуваний Даниленком, він продовжив розпочату старшим колегою (і вчителем) новітню концепцію - дослідження міфологічної свідомості древніх суспільств на землях України, оперту на карту зоряного неба, прикладаючи власну методику зодіакального датування археологічних об'єктів давніх культур.

21 грудня 2024, субота

utmx_section("Headline")Великий подвижник археологічної мислі

Великий подвижник археологічної мислі