Велика сексуальна революція 1905-го року
Історія
27339 переглядів
Опубліковано - 9.01.2009 | Всі публікації | Версія для друку
|
Ленін також хворів на сифіліс |
Серйозні історики навіть сьогодні замислюються над обставиною, яку старанно замовчували їхні радянські колеги. Йдеться про зовні невмотивовану жорстокість у стосунку до поліції, солдатів та абсолютно випадкових мирних громадян з боку численних революційних боївок.За радянських часів події 1905-1907 рр. у Російській Імперії офіційно вважалися «генеральною репетицією», без якої неможлива була б перемога більшовиків у 1917-му. Не будемо чіплятися з запитаннями типу: чого ж це прем’єра затяглась аж на 10 років? Зрештою, це сказали не ми, а В.І.Ульянов-Ленін, до нього і всі претензії.
За часів горбачовської п’ятирічки про 1905-й рік говорили не так багато, як про 1917-й. Потім про ці події забули взагалі. Та от на хвилі відновлення інтересу росіян до постаті останнього російського самодержця Миколи Другого пригадали і 9 січня 1905-го року в Петрограді, і барикадні бої у листопаді-грудні цього ж року в Москві.
Як це часто буває, серйозні історики, затаврувавши фальсифікацію минулого у часи більшовицької цензури, нового трактування цього минулого не запропонували. Поки що. Бо хіба можна вважати серйозною версію про те, що революцію 1905-го року здійняли есери на гроші японського генштабу аби допомогти тій же Японії виграти війну з Росією.
Сміятися чи плакати? Як відомо, та війна закінчилася ДО «революційних подій» у старій та новій імперських столицях. Це перше. Друге: японський генштаб, який тоді ще сповідував самурайські традиції військової честі, ніколи не вдався б саме до подібних способів ведення війни.
Ті далекі події, на щастя, відгукнулися на українських землях локальними конфліктами на взірець броненосця «Потьомкін» і спорадичних сутичок прогресивного студентства з реакційною поліцією у Києві та деяких інших містах. Проте, справді серйозні історики навіть сьогодні замислюються над обставиною, яку старанно замовчували їхні радянські колеги. Йдеться про зовні невмотивовану жорстокість у стосунку до поліції, солдатів та абсолютно випадкових мирних громадян з боку численних революційних боївок.
І от нещодавно сучасний російський історик і публіцист А.Іконніков встановив шокуючі факти, котрі дозволяють подивитися на цю проблему під несподіваним ракурсом. Історик проаналізував архіви не лише російської поліції і жандармерії, а й міністерства охорони здоров’я Імперії. Шляхом наукової кореляції Іконніков встановив, що як мінімум третина революційно налаштованої, переважно студентської молоді в ті часи хворіла на сифіліс та інші венеричні захворювання.
Така була розплата за ідеологію «вільного» кохання, котру сповідували ці молоді люди. Детальний аналіз ситуації — окрема тема. Ми ж вкажемо лише на одну обставину: на початку ХХ століття і аж до появи антибіотиків сифіліс в усьому світі лікували препаратами ртуті. Побічним ефектом цього лікування були важкі психічні розлади у пацієнтів. Вони виявлялись у формі невмотивованої агресивності, неадекватної поведінки і нападів садистської патологічної жорстокості. Окрім того, як відомо, сифіліс у своїй завершальній стадії вражає саме мозок, і фінал того, хто ухиляється від лікування цього захворювання, один — смерть у психушці.
Більшість революційно налаштованих сифілітиків, котрим пощастило дожити до 1917-го року, активно встряли і в жовтневий переворот, і в громадянську війну. Ось фрагмент ОФІЦІЙНОГО документу, що вийшов з-під пера двох недолікованих комісарів. Це відозва до кримінальних злочинців Курської губернії (листопад 1918 р.) із закликом стати на захист комуністичної революції: «Ув’язнені, кайданники, злодії, вбивці, головорізи, відщепенці суспільства, байстрюки моралі, сироти свободи! Повстаньте і підніміться! На святі життя ви займете перше місце. Ви були останніми — станете першими».
Конче потрібне уточнення: восени 1918-го року саме на території Курської губернії формувалися червоні корпуси для агресії проти незалежної української держави — Гетьманату Павла Скоропадського.
Актуально
Публiкацiї за темою «Історія»:
