Актуально
61339 переглядів
|
Біноклеподібна посудина |
В попередній статті ми розглянули початкову фазу трипільської культури у тому вигляді, в якому вона виступає на сході — в межах середньої частини Південно-Бузького басейну і на заході — переважно на території Молдови. Своєрідність культури, властивої для східного і західного районів ранньотрипільського краю, зберігається і в наступні часи.
У тій частині розвиненого Трипілля, яка відповідає станові Кукутені А (Ізвоар II, Румунія), відома характерним широким вжитком глиняного посуду з поліхромним розписом, існує помітна різниця між культурами східної, точніше прибузької, трипільської й західної, що охоплює Дністровський басейн, румунську Молдавію і східну Трансільванію (Аріужд). Тут важливо відзначити, що в східній частині трипільської території, замість рідкісного тут посуду з поліхромним розписом, розповсюджується розвинений глиняний посуд архаїчних форм, оздоблений глибоким лінійним орнаментом.
Є відмінності і в формах посуду. Наприклад, у складі інвентаря західних пам’яток розвиненої пори Трипілля майже немає так званих біноклеподібних посудин, зате широковідомі низькі й високі трубоподібні підставки під посуд, глиняні ложки, переносні печі та інші форми. Різниця є і в орнаменті. У західній частині трипільської області поряд зі звичним волютовим орнаментом і супровідними сюжетами основне місце посідає особливий кутастий стиль розпису, в якому використано різні варіанти меандрового рисунку боянського типу. В той же час на сході, перш за все на Південному Бузі, архаїчний заглиблений орнамент продовжував зберігати своє значення і тоді, коли на заході поліхромний розпис широко розповсюдився, а спірально-волютові композиції орнаменту домінували серед прикрас.
Можна стверджувати, що саме західна частина трипільського етнічного масиву в розвинену пору культури передавала східним племенам Трипілля досягнення балканських і трансільванських племен у галузях металургії міді, орного землеробства, житлового будівництва і керамічного виробництва.
У період складання й розповсюдження старшого кукутенського культурного комплексу перегрупування відбуваються в трьох напрямках — східнотрансільванському, що зумовило формування культури аріуджського типу (культури); верхньодністровського, що призвело до появи пам’яток типу Городниці, і, нарешті, в напрямку Південного Бугу, що сприяло розселенню звідси частини трипільського населення на Середній Дніпро, в чуже середовище пізніх впливів дніпро-донецької культури й виникнення там власне трипільського варіанту.
Етнокультурні перегрупування, що відбувалися у межах буго-дністровської частини трипільського ареалу, мали характер внутрішнього процесу, який не змінював етнічного складу місцевого населення, в той час як на Верхньому Дністрі і Середньому Дніпрі сталися дифузія, витіснення й асиміляція місцевих племен.
Класична пора етнографічної своєрідності боянської культури на той час вже пройшла – процес її трансформації в гумельницьку, певно, не без деякого впливу раннього Трипілля, зайшов досить далеко. Необхідно наголосити на паралельності і синхронності процесу розвитку Трипілля і Бояна-Гумельниці. Як показали дані радіо-карбонового аналізу, етап КукутеніА (4600-4400 рр. до н.е. – ред.) і бояно-гумельницький етап належать до одного хронологічного періоду — середини IV тис. до н.е.
Щось подібне, але в менших територіальних масштабах, а також в результаті процесів, що проявлялися в західній частині трипільської області, мало місце і пізніше — у час виникнення культурного комплексу КукутеніВ (4100-3800 рр. до н.е. – ред.) – Петрени. Немає сумніву, що на цей раз безпосередньо Подністров’я було тим центром, що підштовхував прогрес, розвиток якого наклав глибокий відбиток на культуру населення всієї трипільської території.
На час поширення найдавнішого розписного посуду початок роздвоєння шляхів розвитку трипільської культури був очевидним фактом. Однак, з найбільшою яскравістю вона проявиться пізніше, коли на середньому Дніпрі з’являться пам’ятки типу Верем’я, що продовжили архаїчну лінію розвитку, а на Подністров’ї і західніше — пам’ятки типу Жури-Городниці, які еволюційно продовжили лінію розвитку культури Петрешті-Аріужд-КукутеніА.
Слід відзначити, що в межах усієї східної половини трипільського ареалу — на Середнім Подніпров’ї, на Побужжі і тільки частково на Середньому Подністров’ї — розвиток ускладнювався ще й тим, що в етноісторичний процес влився могутній східний компонент — ранні ланки давньоямної культури. Звідси випливає, що кристалізація трипільської культури і її подальший розвиток, котрий сприяв виникненню ряду локальних етнокультурних течій, був складним процесом, у якому брали участь ряд прийшлих, досить відмінних один від одного етнокультурних складових, проте автохтонний елемент незмінно домінував.
СУБСТРАТ БУГО-ДНІСТРОВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Достатньою мірою стало очевидним, що період формування трипільської культури був одночасно періодом формування цілого ряду нових етнокультурних утворень меншого територіального масштабу, аніж культура лінійно-стрічкової кераміки чи керешська. На зміну їм на історичній арені з’являються трипільська, боянська, хаманджійська, вінчанська, тиська, тобто південноєвропейські культури. Вони виникли в результаті особливого виду диференціації того південноєвропейського давньоземлеробського масиву, який на заході в балкано-дунайському ареалі був представлений старчевсько-керешською культурою, на сході — буго-дністровською, а на півночі — железовською, бюккською, і природно, пізніми впливами культури лінійно-стрічкової кераміки.
Ми маємо всі підстави вважати трипільську культуру початкового етапу спадкоємницею тієї території, що свого часу була охоплена дотрипільською буго-дністровською культурою. Йдеться, перш за все, про буго-дністровську частину Північно-Західного Причорномор’я, але й, можливо, про румунську Молдавію, де пам'ятки буго-дністровської культури почали тепер з’являтися. Раннє Трипілля від неолітичної епохи перейняло невеликі, подовженої форми напівземлянки з глиняними печами на кам'яних цоколях, що супроводжують кухонні ями.
До теми:
