Актуально
18313 переглядів
 |
Хоча справедливіше було б говорити не про наслідок хибного впливу, а про відсутність впливу позитивного, відсутності пропаганди, яка б спрямовувала думки молодого покоління у напрямку, спрятлививому для розвитку Українскої держави, її культури, що є сьогодні не менш важливим, ніж розв’язання економічних проблем. Бо кожна розумна держава знає, що економіка – це культура, а культура – також економіка.
Примітивні аргументи проти присвоєння Донецькому університету імені Василя Стуса, свідчать в першу чергу про обмеженість мислення тих, хто протестує. Ось, для прикладу така заява одного з випускників ДонНУ: “Я закінчив цей університет і пишаюся цим, але якщо йому нададуть ім’я Стуса, більше ніколи в нього не зайду”.
Ті, хто протестують, перш за все обурені тим, що їхньої думки ніхто не спитав. Це президент Ющенко доручив Міністру освіти та науки Івану Вакарчуку та голові обласної держадміністрації Володимиру Логвиненку у найкоротший термін розглянути ініціативу студентського самоуправління і більше не ігнорувати громадської думки. Проте, заявляють протестуючі, ніхто зі студентів та викладачів університету такої ініціативи не розпочинав, а підписанти – це переважно жителі інших міст та областей, які не мають жодного стосунку до університету. І права вирішувати його долю не мають.
А студенти не вважають, що можуть гордитися тим, що навчаються в університеті імені Стуса. Особливо студенти хімічного, біологічного, математичного факультетів. Бо, звісно, це той контингент, що за все життя ніколи і не чув, хто Стус такий. До того ж активні протестуючі намагаються довести, що і самі представники української філології нічого про поета не знають – звісно, ті представники української філології, що навчаються в ДонНУ.
Зате не лінуються ці студенти знайти у творах Стуса рядки, які гіпотетично могли б його компрометувати, через які можна було б закинути ксенофобію, фашизм, нацизм та інше, що для розумної людини вже давно є нецікавим, зважаючи на кількість таких звинувачень кожного з гідних представників української нації.
Безперечно, звинувачення і “відкриття” такого плану не є вартими уваги. Вартим уваги є те, що даний випадок показав повну відсутність чи повну неефективність культурної політики нашої держави. Так, можна закидати мешканцям Донецька українофобію, обмеженість мислення, неосвіченість – все це справедливо, але й давно відомо.
Проте не слід забувати і про те, що держава відповідальна за зміну цієї ситуації. Не слід забувати, що держава здатна цю ситуацію змінити. Хоча для цього потрібні не одноразові акції (а перейменування університету є саме такою акцією), а вироблення культурних механізмів, концептуальної політики, потрібна систематична роботу над тим, щоб громадяни Донбасу знали, хто такий Стус і мали до нього повагу.
І російська пропаганда, окупація інформаційного простору не є виправданням. Ми все одно лишаємося відповідальними за долю України і цю відповідальність не буде знято за жодних умов.
До теми:
