Загибель Чорновола: десять років мовчання слідчих

Його син Тарас розповів “Газеті... ”, хто був координатором аварії, в якій загинув його батько. "Якщо буду живим – розповім тобі все" – пообіцяв генерал Кравченко Тарасу Чорноволу в 2005 році, за чотири дні до своєї смерті. Мова йшла про аварію, що спричинила смерть В’ячеслава Чорновіла 10 років тому.

Десять років в Україні – дуже маленький термін для розслідування загадкової справи з потрійним дном. Хто віддав наказ про ліквідацію політика? Чия вказівка змусила водія вантажівки розвертати машину в недозволеному місці? Чому ніхто із замовників і виконавців так і не потрапив на лаву підсудних?

На всі питання відповідь одна – ведеться слідство. Кияни ж пам'ятають, що більше людей, ніж на похоронах Чорновіла, в нас збиралося тільки на Майдані, декілька років по тому. А ще пам'ятають, як в надгробних мовах вчорашні соратники примудрялися смачно полити багном один одного і звинуватити в розколі великого Руху. Нічого з тих пір не змінилося: немає жодних передумов, що до чергової «круглої» дати в газетах писатимуть про судові вироки у справі про «ідеальну аварію», а не про мітинги, ходи і чергову зміну табличок з назвами вулиць і проспектів.

Син Вячеслава Чорновіла – Тарас – людина з неоднозначною політичною біографією, розповів «Газеті по-києвськи» про свою розмову, що так і не відбулася, з генералом Кравченком і чому не вірить колишнім соратникам батька.

– Чому вас не було на заходах, організованих соратниками В’ячеслава Чорновіла до 10-х роковин смерті вашого батька?

– Я б не називав цих людей соратниками – вони лише вміють перетворити роковини смерті на фарс. Одні за життя батька організовували розкол в Русі, інші продовжують піаритися на його загибелі. Я два ходи ходив на ці заходи, але потім відмовився – не сприймаю масових тупцювань на могилі батька. В день трагедії їжджу на кладовище, місце загибелі і в церкву.

– Чи змінилася за десять років ваша оцінка причин аварії?

– Декілька років навіть слідчі, які зараз уникають публічного оголошення результатів, заявляли: працюють над версією умисного вбивства. Але і те, що я дізнався від слідства з власних джерел, не залишає сумнівів – це політичне вбивство, напряму пов'язане з президентськими виборами 1999 року.

Напередодні трагедії Вячеслав Чорновіл зробив декілька гучних заяв, які продемонстрували, що розмови про висунення Удовенка, Костенка або якого-небудь іншого, зручного для влади, кандидата – не відповідають дійсності. В’ячеслав Максимович однозначно дав зрозуміти, що сам піде на вибори з дуже жорсткою програмою, яка вщент руйнувала плани Адміністрації Президента по другому терміну для Кучми, шляхом «виходу» в другий тур його та Петра Симоненко.

– Що указує на замовлений характер цієї аварії?

– Наприклад, присутність в КАМАЗі, окрім водія Куделі й головного інженера Чернецького, третьої людини – робітника КСП Івана Шолома – він безпосередньо координував операцію.

– А які є підстави вважати за його головний?

– У цього типу дуже цікава біографія. Досі немає жодних достовірних даних про його попередні місця роботи або навчання – і раптом Шолом потрапляє в охорону на Рівненськую АЕС. З «білими плямами» в біографії він міг потрапити на режимний об'єкт тільки з благословення спецслужб. А потім раптово кидає ситу роботу і переїздить в глухе село у Дніпропетровської області, де фактично живе на правах бомжа – без будинку й роботи. Ще через місяць він опиняється робітником КСП і саме в тому КАМАЗі, який перетнув шлях машині Чорновіла...

Через деякий час Шолом поїхав на Волинь, де, нібито, почав розповідати про те, що ж тоді відбулося на бориспільській трасі. Його примусили замовкнути – за офіційною версією, 42-річний здоровий чоловік помер від інфаркту, але цей висновок зробили навіть без проведення експертизи.

– Говорять, коли він вмирав, з рота йшла піна...

– Отруєння офіційно підтвердилося пізніш. Через декілька років тіло Шолома ексгумували і провели експертизу, яка не залишила жодних сумнівів, – концентрація отрути могла убити не одну сотню людей. Про який інфаркт можна говорити?!

– Чи спілкувалися ви колись з водієм КАМАЗу Куделею? Він визнавав свою провину?

– Не спілкувався. Куделя – залякана людина, яку використовували втемну під шантажем. На ньому, до події, висіла кримінальна справа, яку одразу після аварії закрили. Після смерті Шолома він навряд чи щось говоритиме. А третя людина, яка сиділа в машині, – головний інженер КСП Чернецький – був настільки п'яний, що навіть не прокинувся під час аварії...

– А що можете сказати про організаторів?

– За моїми даними, аварію організували в МВС за участю генерала Фере – він завідував в МВС підрозділом, який займався стеженням. Цей генерал проходить і організатором у справі Гонгадзе. Фактично, і у справи Гонгадзе, і у справи Чорновіла – одні і ті ж організатори в найвищих кабінетах. Міністр Кравченко знав про операцію, без його відома таке організувати було не можливо – але останнього рішення він не ухвалював. Вже в 2005-му Кравченко якось зустрів мене в кінотеатрі «Зоряний» і запропонував поговорити, але у мене тоді не було часу...

– Шкодуєте, що не поговорили?

– Що це тепер обговорювати – він до мене підійшов і сказав: якщо буду живим – розповім тобі все. А через чотири дні його не стало.

– Як ви прокоментуєте заяву Ярослава Кендзьора про те, що після аварії В’ячеслав Чорновол і його водій були ще живі й їх добивали кастетами невідомі?

– Поки слідство не підтверджує цієї версії, і у мене є великі сумніви – адже услід під'їхала машина Геннадія Удовенко. Що стосується Кендзьора, то я б не сприймав його слова серйозно – тему Чорновола ця людина підіймає, коли у нього починаються проблеми в Русі. У справі багато інших питань – наприклад, чому не спрацювали подушки безпеки? Коли в 2001 році ми домоглися відновлення слідства, нам сказали, що машину відправлено на лом – сліди злочину знищили дуже швидко.

Учасники аварії: десять років потому

Нагадаємо, 25 березня 1999 року лідери НРУ В’ячеслав Чорновол і Геннадій Удовенко поверталися до Києва з робочої поїздки до Кіровограду. Коли машини під'їжджали до Борисполя, на дорозі перед «Тойотой», в якій їхав В’ячеслав Максимович, несподівано виник КАМАЗ з причепом. Водій легковичка Євгеній Павлів загальмував надто пізно. В результаті обидва загинули на місці.

Дмитро Понамарчук – прес-секретар В’ячеслава Чорновола – спав на задньому сидінні тієї самої «Тойоти». Після серйозних травм і подальшого тривалого лікування, відійшов від політики. Зараз працює президентом Фонду вільних журналістів імені Чорновола. Цікавий факт: хресним молодшого сина Понамарчука в 2006-му став екс-генпрокурор – Святослав Піскун.

Геннадій Удовенко – екс-міністр закордонних справ, їхав в машині «Пежо» слідом за машиною Чорновола. Очолював Народний Рух до 2003-го. Вийшовши на пенсію, передав повноваження Борису Тарасюку.

Віктор Крамаренко – охоронець Геннадія Удовенка, пасажир другої машини «Пежо», який зброєю вибивав вікно в зневіченій «Тойоті». Через пару років звільнився з органів і влаштувався в приватну охоронну фірму. Зараз на пенсії.

Андрій Ніцой – власник «Пежо», на той момент – керівник апарату НРУ, зараз займається політичним консультуванням. Як признався Ніцой «Газеті по-києвски», двічі в рік його викликають в Генпрокуратуру – востаннє перевіряли наполіграфі.

Валентин Стрілецький – один з водіїв Чорновіла – був за кермом «Пежо». Після аварії відразу звільнився і перейшов працювати водієм в Нацбанк.

Володимир Куделя – водій КАМАЗу – виїхав з Александрополя (у цьому смт знаходиться агрогосподарство «Луговськє», що відправило злощасний КАМАЗ в рейс). Зараз замкнуто живе в селі Губініха Дніпропетровської області, кожну весну даючи відсіч журналістам.

Іван Шолом – тракторист, який, як припускають, не випадково опинився в кабіні КАМАЗу. Відразу виїхав у Волинську область, де в 2000-му помер від серцевого нападу. У 2005-му його тіло ексгумували, результати експертизи довели – його смерть не випадкова.

Віктор Чернецький – «Якби ми убили Чорновіла – ми зараз купалися б в золоті і кожен мав по машині», – так виправдовував дії свого друга Куделі головний інженер агрофірми, нетверезий пасажир КАМАЗу. Зараз продовжує працювати в агрогосподарстві «Луговськє».

Коментар главреда “Аратти”: так сталося, що я десять років тому розпочав журналістське розслідування загадкового ДТП, в якому загинули лідер РУХу В'ячеслав Чорновіл та його водій і охоронець Євген Павлів. Тоді мені знадобилося менше тижня аби, навідзнаку від слідчих, прийти до висновку, що практично немає жодних підстав вірити офіційній версії. Підкреслюю: цей висновок зроблено у підсумку вивчення та аналізу виключно публічної інформації про цю подію.

І всі десять років я продовжую ретельно відслідковувати інформацію, яка стосується розслідування цієї кримінальної справи. Як і інших: убивства Вадима Гетьмана, загадкової загибелі нардепа Анатолія Єрмака, убивства мого колеги і доброго знайомого Георгія Гонгадзе, "самогубства" Юрія Кравченка тощо.

На моє особисте переконання навколо убивства В'ячеслава Чорновола досі триває не слідство, а операція прикриття. Про це свідчить, наприклад те, що хтось цілком свідомо намагається заплутати "сліди", підставляючи на роль убивць співробітників міліцейської "наружки". Я впевнений, що ця тупенька брехня розрахована виключно на людей, які просто не мають жодної уяви про специфіку роботи кримінальної розвідки. Там просто ніколи не було і немає "фахівців по зачистках", бо у завдання цієї служби просто не входить така функція. Проте "чистильники" є у спеціальних підрозділах, оскільки це саме одна із їхніх функціональних задач. Погодьтеся, що такий злочин ( кажучи мовою "контори" - спецоперація) вимагає чіткої підготовки, супроводу і реалізації. Адже - наразі є очевидним факт: злочинці практично не залишили ніяких слідів. Тобто, прямих улік, які б вказували на присутність третьої сторони події просто немає. Хоча із іншого боку, зрозуміло, що слідство із самого початку їх просто не шукало.

При тому, абсолютно зрозуміло, що "наружка" супроводжувала і забезпечувала цю операцію - бо "об'єкт" потрібно було щільно "вести". Питання тільки в тому, чия це "наружка" працювала, адже такий підрозділ має не тільки МВС? І я чомусь впевнений, що слідство цим й не цікавилося.

Проте активно працювала операція прикриття, що й є очевидним доказом того, що загибель Чорновола не є випадковим збігом обставин.

"Списати" найрезонансніші злочини на тих, хто навряд чи може щось сказати - явна ознака такої операції. Що наразі можна з'ясувати у Кравченка і Фере? Що може розповісти зниклий генерал Пукач? Проте, звичайно, досить легко їх зробити черговими "вередюками". Чи не так?

Якщо дивитися на події нерозкритих досі резонансних злочинів із такої позиції, то абсолютно зрозуміло, що покійний Юрій Кравченко забагато знав і міг би, за певних умов, не тільки розказати, а й надати докази своїх показів. Саме цього й боялися й бояться нині справжні замовники і організатори цих злочинів. Можна також сміливо стверджувати, що ці люди не тількі у доброму здоров'ї, а й мають реальну і неабияку владу досі.

І в цьому є особлива небезпека для суспільства. Бо ці люди точно не зупиняться ні перед яким злочином. І, без сумніву саме це розуміють ті персоналії, які у нас асоціюються із владою. І саме цього вони бояться, бо знають - той, кого не підтримує народ - не може сподіватися ні на яку охорону.

20 грудня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")Загибель Чорновола: десять років мовчання слідчих

Загибель Чорновола: десять років мовчання слідчих