![]() |
Неспроможність влади, конфронтація олігархічних еліт, тотальна корупція, штучне розколювання суспільства, відсутність євроатлантичного поступу, колапс експортно орієнтованої економіки в умовах світової кризи – ось неповний перелік того, що характеризує стан національної безпеки України.
Усі ці тези прозвучали із вуст експертів, які зібралися для обговорення аналітичного видання «Національна безпека: порядок денний для України».
Автори цього дослідження – директор Інституту національної безпеки при РНБО України Володимир Горбулін, заступник начальника департаменту СБУ Олександр Литвиненко та радник голови Служби безпеки Олександр Бєлов.
Україна – конкурентна олігархія
Не ховаючись за обтічні дефініції, автори визначили Україну, як «електоральну демократію або як конкурентну олігархію».
Вони констатують, що в країні вже 4 роки триває політична нестабільність через протиборство трьох основних політичних сил.
Позитивним є відсутність державної й політичної цензури.
Задекларований зовнішньополітичний євроатлантичний інтеграційний курс реалізувався лише формально-бюрократично. Наразі НАТО зупинило своє розширення й Україна втратила можливість приєднатися до цього найвпливовішого воєнно-політичного альянсу.
Усі проблеми в Україні посилюються відсутністю національної єдності, низькою ефективністю ухвалення державних рішень і корумпованістю усіх гілок влади.
Сучасне та майбутнє України визначається такими процесами:
– становлення нації, становлення незалежної держави;
– емансипація суспільства і держави від імперії (постколоніальний транзит);
– зміна суспільного ладу, (демократичний транзит) із тоталітарного комуністичного режиму до демократичного ринкового устрою.
Ці процеси одночасно формують й основні проблеми національної безпеки країни.
Найбільший негативний внутрішній фактор безпекової нестабільності – це незрілість українських еліт і громадянського суспільства.
Українська еліта (автори відносять до неї усіх, хто досягнув влади) накопичила свої капітали і вплив на початку 90-х років переважно у «сірий та чорний спосіб».
Для лобіювання своїх інтересів українські олігархічні клани створили партії, які у зв’язку з цим не є політичними партіями у повному розумінні слова.
Переважна більшість представників еліти є вихідцями із маленьких українських містечок та сіл. Третина естеблішменту формально має дуже високий рівень освіти, 35% із науковими ступенями.
Українська еліта формувалася еволюційно. Дисидентів у новому естеблішменті приблизно стільки ж, скільки колишніх співробітників КДБ – 0,6%. Це суттєво відрізняє українську еліту від російської.