Імена понад 14 тисяч осіб розстріляних органами НКВС у Києві оприлюднила Служба безпеки України.На основі архівних документів підтверджено, що протягом 1937-41 років людей розстрілювали за рішенням судів та спеціальних «двійок» і «трійок», а потім їхні тіла перевозили до так званого «спецоб’єкту» біля селища Биківня. Встановлено ще 18 місць поховань жертв репресій в інших регіонах України.
Історики-дослідники архівів НКВС-МГБ-КДБ стверджують: до масових розстрілів своїх громадян влада готувалася заздалегідь.
У 1936 році Київська міська рада закінчила одне зі своїх засідань аж під ранок. Передостаннім пунктом розгляду було питання про відведення землі у Биківнянському лісі під Києвом «для спеціальних потреб». І тепер достовірно встановлено, що саме ця земля стала місцем поховання для розстріляних у підвалах приміщення Київського обласного управління НКВС – по вулиці Липська 16 – де тепер Український інститут національної пам'яті.
Тіла вивозили у Биківню критими машинами, а вже у 1941 році – перед наступом нацистських військ – заарештованих почали розстрілювати безпосередньо біля виритих у лісі ям.
Прізвища похованих у Биківні СБУ помістить на сайт
Професор Василь Даниленко розповів, що вироки у цих справах виносили як суди так і «трійки» та «двійки» – спеціально створені сталінською репресивною машиною для «пришвидшеної» розправи над «ворогами народу».
Ці органи виносили вироки не кожній людині, а за списками. Саме за цими вироками – порівнюючи списки з тими, що були зазначені у звітах НКВС про виконання вироків – і були встановлені особи похоронених у Биківні.
Серед них митці та науковці. Зокрема, засновник Академії мистецтв, професор Київського художнього інституту Бойчук, письменник Савченко, поети Семенко й Скуба, художник, член Президії Академії наук УРСР, директор інституту економіки Асаткін.
На сьогодні дослідники достовірно встановили прізвища 14 191 людини, чиї тіла після катівні НКВС поховано у Биківні. Ознайомитися з цими списками, а також скопіювати їх на диск, можна в інформаційних центрах СБУ. А незабаром вони будуть розміщені на сайті СБУ.
Радянські урядові комісії і Биківня
Радянська влада створила міф, що Биківня є місцем розстрілу нацистами мирних громадян та військовополонених. Але ситуація вимагала юридичного оформлення, а ще на території захоронення постійно промишляли мародери.
До Биківнянсього лісу приїхав тогочасний перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. Після відвідин сказав: «Жахлива картина людської трагедії». І от з 1971 року розпочала свою роботу перша урядова комісія з дослідження захоронень у Биківні. Потім їх було ще дві. До їхнього складу входили й співробітники КДБ, які направляли й контролювали «дослідження».
Було знайдено кілька особистих речей з ініціалами і прізвищами людей. Але це не змінило «легенди». Висновки усіх цих комісій зводилися до вже задекларованої тези.
Красномовним фактом «бажання встановити істину» є те, що розкопки проводилися екскаваторами!
Роботу цих урядових комісій вивчив історик Олег Бажан. Він стверджує, що лише остання комісія – у 1988 році – наважилася сказати правду.
«Биківні» є практично є у кожному регіоні України
Наразі встановлено 18 місць захоронення жертв сталінських репресій. Усі вони, як правило, старанно ховалися радянською владою: бетонувалися, відводилися під будівництва або видавалися за кладовища, померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб. Зокрема, у Хмельницькому на такому місці збудовано Центральний універмаг, у Вінниці – парк культури і відпочинку, ще є 9-й кілометр Запорізького шосе і центральне міське кладовище в Сумах.
Окрім обласних центрів, такі ж місця захоронень жертв репресій є чи не у кожному райцентрі, чи поблизу них. Як розповів Голова Київського товариства «Меморіал» Роман Круцик – лише в Івано-Франківській області розкопки проводилися у 126 місцях.
Так у містечку Войнилів, поблизу монастиря, було виявлено захоронення 300 осіб, із них 52 дитини віком до 10 років.
Висновки експертів збіглися із свідченнями очевидців. Цих дітей використовували для переливання крові пораненим співробітникам НКВС, оскільки у монастирі тоді розташовувався госпіталь.
Роман Круцик стверджує, що поховання є неподалік, або безпосередньо поряд, усіх приміщень, де колись «таборилося» НКВС.
Меморіал «Бикінвнянські могили» не має акту на землю
Ще 2001 року Кабінет Міністрів України за прем’єрства Віктора Ющенка ухвалив Постанову «Про створення державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».
Тоді ж було підготовлено усю необхідну документацію, розроблено кошторис та призначено дирекцію заповідника.
Від дати виходу постанови у відповідності до ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» заповідна територія поховань знаходиться під охороною цього закону до належного оформлення та реєстрації заповідника. Ст. 35 Закону регламентує порядок надання дозволів на проведення будь-яких робіт на заповідних територіях.
Але усі наступні уряди ігнорували виконання цієї постанови під № 546.
Досі не вирішилося питання про оформлення державного акту на землю. І вже, як підтвердив Роман Круцик, ходять чутки про відчуження певної частини території меморіального заповідника під будівництво елітних котеджів.
«Ну і що, що на кістках!», – сказали Голові Київського товариства «Меморіал».
Від “Аратти”: звичайно, казати правду, або точніше - напівпаравду, це значно краще ніж просто мовчати.
Сучасна українська влада прямує саме цим шляхом. Шляхом напівправди. Бо правду про злочини комуністичного режиму може сказати лише Міжнародний трибунал. І ми переконані, що ініціювати його проведення має саме Україна у особі Президента і уряду. Бо втрати українців від більшовицького режиму виміряються десятками мільйонів життів й цілими ріками пролитої крові. Ми маємо цей борг перед безневинно загиблими, тому, що саме українцям було об'явлено більшовиками війну до тотального винищення. Від першого дня Жовтневого заколоту, публічно проголошеної їхнім вождем Леніним, про що міститься документ у його повному зібранні творів.
Ми вважаємо, що заперечення: мовляв вже немає на цьому світі ні Леніна, ні Сталіна, ні інших ідеологів масових екзекуцій та геноциду цілих народів - є тупенькою відмазкою для плебсу. Бо, наразі є у доброму здравії її виконавці, партійні функціонери, стукачки і сексоти, активні виконавці, включаючи персональних пенсіонерів-енкаведістів, які чинили ці злочини, а тепер мають спокійну й ситу старість, не боючись ніякого правосуддя. Бо при владі нині їхні діти й онуки, їхні учні й вихованці.
Ми переконані, що злочини більшовиків-комуністів не мають терміну давності й не можуть бути предметом ніякої амністії. Бо історія людства не знає більших звірств й найбільш кривавого режиму, ніж совєтський.
Проте, ми також свідомі того, що наразі чекати чогось подібного від колишнього комуніста Віктора Ющенка - засть. Як від інших номенклатурників, що міцно засіли у владних кабінетах.
Ми переконані, що правосуддя можна чекати лише тоді, коли ми, громадяни України, самі, як конституційне джерело влади в державі, проведемо генеральну приборку у владних кабінетах, викинувши звідти смердючий труп комунізму.
Актуально
64723 перегляди
Публiкацiї за темою «Пам’ять»:
